Лекції з української та зарубіжної культури

Одеський державний медичний університетКафедра українознавства такультурології

Українська та зарубіжнакультура.

Конспект лекцій для студентів

Лекція 1.

Вступ. Предмет і завдання курсу. Культурніджерела східних слов’ян.

План лекції.

1. Предмет і завдання курсу.

2. Дослов’янська культурна традиція на теренахУкраїни.

А. Трипільська культура.

В. Скіфо-сарматська культура.

С. Антична культура.

Д. Візантійська культура.

3. Культура східних слов’ян.

1. Предмет і завдання курсу.

Поняття «культура» відноситься дочисла найбільш широких за своїм обсягом і у філософському розумінні означаєсукупність досягнень суспільства в процесі його розвитку. Існує широке тавузьке розуміння цього поняття. В широкому — як сукупність матеріальної та духовноїкультури, у вузькому — суто духовна культура.

Матеріальна культура — матеріальні цінності,створені людством в процесі його розвитку, до яких відносять знаряддя праці,житло, одяг тощо.

Духовна культура — духовні цінності людства,цінності в галузі 1)освіти, 2)науки, 3)художньої культури, 4)моралі, їхвиробництво, розподіл та споживання.

Художня культура — сукупність літератури тамистецтва.

Мистецтво — одна з форм суспільної свідомості,в основі якої лежить образне відтворення дійсності, естетичне освоєння світу.Мистецтво з’явилося, як засіб задоволення духовних потреб людей в естетичнійнасолоді і пізнанні, як засіб вираження всього багатства її переживань,породжений спілкуванням з природою та іншими людьми.

Функції мистецтва. Діючи переважно на почуттяі уяву людей, мистецтво викликає глибокі переживання, роздуми, асоціації,пов’язані з певними явищами життя. і тим впливає на формування громадських іморальних ідеалів. Розвиток мистецтва тісно пов’язаний з іншими формамисуспільної свідомості — політикою, мораллю, наукою, філософією.

Початок мистецтва. Перші зразки мистецтваналежать до пізнього палеоліту. Залежно від художнього методу та стилю(наприклад, класицизм, романтизм, реалізм, модернізм) і світогляду митцямистецтво в різні епохи по-різному відображало світ.

Види мистецтва. З розвитком культури склалисярізні види мистецтва — живопис, скульптура, музика, театр, література, кіно,телебачення, декоративно-ужиткове мистецтво тощо, що відрізняються як способомвідтворення дійсності, так і художніми засобами та матеріалом (звуки, фарби,живе слово, танок тощо).

Морфологія мистецтва. Розглядаючи морфологіюмистецтва, ми виділяємо три засоби його існування, три сфери, галузі художньоїтворчості. 1)Перша — просторова, до якої відносяться живопис, графіка, скульптура,архітектура, декоративно-ужиткове мистецтво. 2)Друга — часова, яка охоплюєписьменність та музичну творчість. 3)Третя — просторово-часова, яка включає акторське мистецтво, танок.

Класифікація мистецтв дозволяє розподілити їхна родини, види та різновидності в залежності від матеріалів, якізастосовуються, та техніки обробки цих матеріалів. Наприклад: роди мистецтва — живопис, графіка, скульптура. Різновидності графіки — малюнок та гравюра,різновидності малюнка — малюнок олівцем, тушшю, вуглем; різновидності гравюри — ксилографія, офорт, ліногравюра, акватинта.

Образотворче та необразотворче мистецтво. Зазасобами та можливостями відтворення навколишнього світу мистецтворозподіляється на образотворче та необразотворче. До образотворчого мистецтваналежить живопис, графіка, скульптура. До необразотворчого — архітектура,декоративно-ужиткове мистецтво, дизайн, музика, танок. Синтетичні роди мистецтвтакі, як театр, кіно, цирк, телебачення, естрада, де ми зустрічаємося як зобразотворчими, так і необразотворчими видами мистецтв. Модернізм ставить підзнак питання таку класифікацію.

Курс української та зарубіжної культуризапроваджений у вищих навчальних закладах України нещодавно. Ще немаєапробованих та вивірених практикою підручників, курсів лекцій, методичнихрекомендацій. Загальна література з проблем культурного розвитку Українистроката за своїми методологічними підвалинами, структурою, підходами,методикою відбору емпіричного матеріалу тощо. Немає сталих підручників і зпроблем світової культури.

Якщо історія суспільства чи держави вивчає,головним чином, діяльність народних мас, як головних творців історії (незабуваючи при цьому керівників цих мас — еліту), історія культури робитьнаголос на діяльності окремих особистостей — митців, вчених, педагогів,духовних пасторів тощо, які власне й створюють духовні цінності, а такожнаслідки їх творчої праці — художні твори, наукові праці тощо.

Ось чому, вивчаючи курс української тасвітової культури ми будемо робити наголос на окремих, найвизначніших  постатяхвітчизняної та зарубіжної культури, їхніх найвизначніших творах, їх внеску усвітову цивілізацію.

Органічна частина світової культури.Опановуючи курс української та зарубіжної культури, треба звернути увагу на те,що культура українського народу є частиною світової культури, світовоїцивілізації. Вона розвивалася за спільними законами, в руслі розвиткуєвропейської культури, хоча і має свої особливості, як і кожна національнакультура.

Відсутність власної держави протягом багатьохстоліть, майже 350-річне існування України у складі Росії призвели до тісногопереплетення обох культур — російської і української, коли одна культураживилася іншою, взаємозбагачувалася, коли вихідці з України отримували освіту,жили багато років в Росії і працювали для загальноросійської культури інавпаки, коли етнічні росіяни живилися українськими національними ідеями,мотивами, темами, сюжетами, співпрацювали з діячами української культури.

Разом з тим, не можна забувати, що Україназавжди, хоча і в різному ступені, була зв’язана з зовнішнім світом,збагачувалася сама цими зв’язками і виносила свої досягнення на суд світовоїгромадськості. Багато діячів української культури — вчені, музиканти,живописці, письменники — в різні історичні епохи вчилися закордоном, працювалив бібліотеках Європи та Америки, лабораторіях, викладали в західнихуніверситетах, виступали на сценах західних театрів разом з іноземнимиакторами, давали сольні концерти, виставлялися на мистецьких виставках та вмузеях, друкувалися в закордонних видавництвах, газетах, журналах тощо.

Вільно володіючи класичними та іноземнимимовами — латинською, грецькою, англійською, французькою, німецькою, російськоюта ін., — вони робили переклади на українську мову наукової та художньої,світської та релігійної літератури, залучаючи українського читача до надбаньсвітової культури.

Певний внесок у світову культуру зробили іукраїнці діаспори. У ближньому та дальньому зарубіжжі вихідці з Україниінтегрувалися й інтегруються у загальнокультурний процес тих країн, де вониоселилися, громадянами яких вони стали, і їх особисті надбання стаютьнадбаннями націй до яких вони пристали.

Відсутність української державності протягомбагатьох століть призвела до того, що Україна загубила і продовжує губити своїталанти, які працюють задля підвищення могутності інших націй, народів, держав.Ці аспекти історії української культури мало досліджені, тому в курсі лекцій наних буде звернута особлива увага.

Контрольні запитання.

1. Дайте визначення поняття культура. На якідві великі частини можна його розділити? З яких елементів складається духовнакультура?

2. Дайте визначення поняття художня культура.

3. Дайте визначення мистецтва. Що такепросторове (часове, просторово-часове) мистецтво?

4. Яка відмінність між образотворчими танеобразотворчими родами мистецтва?

5. Що відноситься до синтетичного родумистецтва?

2. Дослов’янська культурна традиція на теренахУкраїни.

А. Трипільська культура.

В 90-х рр. 19 ст. український археологчеського походження В.Хвойко відкрив нову культуру, датовану 4-2 тис. до н.е. іназвану трипільською, по місцю перших археологічних знахідок (село Трипілля наКиївщині). Спершу її поширювали на територію Дніпровсько-Дністровськогомежиріччя. Згодом, коли румунські археологи біля села Кукутени розкопали стародавнілюдські поселення з подібними ознаками, ареал поширення людності цієї культурибуло розповсюджено на територію Дунайського басейну, Балканський півострів,острова Середземномор’я та Малої Азії і вона отримала ще назвутрипільсько-кукутенська культура. Виділяють три етапи її розвитку: 1)ранній — 3500-3000, 2)середній — 3000-2000, 3)пізній — 2000-1700 до н.е.

Характерні особливості матеріальної культуритрипільців такі: поселення зводилися на відкритих місцях без оборонних споруд.Житло будувалося по колу, одне біля другого, середина кола залишаласянезабудованою. Будинки споруджувалися каркасні, двоповерхові, проміжки міжкаркасом запліталися лозою та мастилися ззовні і зсередини товстим шаром глини.Розмір їх сягав 100-140 кв.м. Житло ділилося на кімнати, які опалювалисяпечами, складеними з глини. В кожному будинку проживало по 20 осіб. Всепоселення нараховувало по 500-600 чоловік. Центр селища використовувався якзагін для худоби. Це були скотарсько-землеробські племена з колективноювласністю на стада худоби.

Значного поширення у трипільців набуловиготовлення керамічних виробів побутового призначення — столовий тагосподарський посуд: миски, глечики, горшки, макітри, декоративна кераміка.

Художня культура трипільців обмежуваласядекоративно-ужитковим мистецтвом та культовими статуетками і малюнками накамені та стінах печер. Вона відзначається високим художнім смаком та технікою.

Орнамент. Характерна ознака художньогооздоблення керамічних виробів — яскравий декоративний орнаментальний розпис.Форма орнаменту — прямі та хвилясті лінії, овали, змієподібні спіралі, якіповинні були символізувати сонце, воду, людей, тварин, рослини. Вживалося 4кольору орнаменту — чорний, білий, червоний та брунатний. Яскравими фарбами тарізнокольоровим орнаментом розписувалися і стіни жилих помешкань.

Статуетки. Серед археологічних знахідок — численні статуетки, переважно жіночі, що доводить існування культу жінки утрипільському суспільстві. Жінка знаменувала культ родючості, булапродовжувачем традицій предків. Статуетки мали культове значення. Виконані вонибули у реалістичній манері, і за ними можна простежити етнічний тип трипільців.

Усатівська культура. До пізнього трипілля — усатівської культури (від села Усатово під Одесою, кінець ІІІ — початок ІІтисячоліття до н.е., розкопки провадив одеський археолог Михайло Болтенко)відносяться кам’яні могильні плити з зображеннями людей, тварин і такі жзображення на стінах печер.

Оминаючи спірну концепцію про етнічнуідентичність трипільців та українців, зауважимо однак, що трипільська культурабула одним з джерел слов’янської взагалі та української зокрема культури.

В. Скіфо-сарматська культура.

У скіфський період (7-2 ст. до н.е.) підіменем іраномовних племен скіфів, які населяли територію сучасної України,об’єднувалися численні місцеві племена. Від скіфів лишилися величезні кургани,в яких вони ховали своїх царів. Разом з померлим, у могилу клали зброю,ювелірні вироби, забитих коней і рабів. Скіфське мистецтво відіграло великуроль у формуванні слов’янської культури. Воно було одним з джерел слов’янськоїмистецької спадщини.

Скіфи використовували усі форми посудутрипільців, прикрашеного геометричним узором. Основою скіфського декоративногомистецтва є зображення тварин. Після скіфів лишилися великі кам’яні статуї ззображенням воїнів. Згідно висновків українського діаспорного академіка ОмелянаПріцака українці наслідували після скіфів чоботи, білу сорочку, козацькугостроверху шапку, пернач, сагайдак (рос. — колчан) тощо. Для скіфів булипритаманні патріархат, культ сонця з його символом — колесом, флективна мова — словозміна, шляхом заміни кінцівок.

З початком грецької колонізації вПричорномор’ї (6 ст. до н.е.) великого впливу на скіфів мала антична культура,про що свідчать археологічні знахідки в Неаполі Скіфському біля сучасногоСімферополя. Традиції скіфського мистецтва продовжували сарматські племена.Продовжувалася традиції звіриного стилю в оздобленні посуду, з’являютьсякомпозиції міфологічного змісту.

С. Антична культура.

Прямим джерелом для української культури сталаантична культурна традиція, носієм якої були грецькі міста-поліси на узбережжяхЧорного та Азовського морів — Тіра (нині Білгород-Дністровський), Ольвія вгирлі Південного Бугу, Херсонес (на території сучасного Севастополю), Феодосія,Пантікапей (сучасна Керч), Танаїс у гирлі Дону, Фанагорія на Кубані тощо. Вонипочали утворюватися з 6 ст. до н.е. і мали неабиякий вплив на місцеві народипівнічного Причорномор’я, в тому числі і на попередників слов’ян.

Ці колонії були містками для зв’язків грецькоїметрополії з степовим населенням, з яким йшов інтенсивний товарообіг, зокремапродуктами хліборобства та тваринництва. Натомість степове населення купувалопредмети ремісницького виробництва. Вважається, що слов’янська молодь моглаоселятися в містах-полісах і здобувати тут навички ремесла, мистецтва,будівництва, виробництва кераміки, зброї, ювелірних виробів тощо. Згідно працьгрецького історика Геродота випливає, що грецькі впливи сягали далеко на північаж за дніпровські пороги.

Пам’ятки мистецтва грецьких колоній дійшли донас у формі скульптур, місцевого та імпортованого виробництва, надгробнихрельєфів на міфологічні та побутові теми, мармурових різьблених саркофагів,ювелірних виробів. Від античної грецької культури слов’яни запозичили такожтеракоти та фрески.

Теракоти (від італійського — опалена земля) — неглазуровані керамічні вироби з випаленої кольорової пористої глини, головнимчином червоного, брунатного, кремового кольору — архітектурні деталі,облицювальні плити, посуд, вази.

Фрески (від італійського — свіжий) — живописфарбами, водяними або розведеними на вапняному молоці, по свіжій вогкійштукатурці. Фрески застосовувалися для оздоблення культових споруд, церков,соборів, палаців. Фрески були відомі з 2 тис. до н.е. і були поширені в різнихкраїнах світу.

Грецькі впливи. На думку деяких дослідниківгрецькі впливи ми відчуваємо в українській етнографії. Український народнийодяг з його багатими прикрасами має багато спільного з грецьким народнимодягом. Багато спільного маємо ми з грецьким народом і у духовній культурі.Греки любили музику, співи, святочні обряди. Аналогічні тенденціїспостерігаються і в українців: нахил декорувати свій одяг, хатню обстановку,численну обрядовість у народному житті.

Від греків виводять дослідники і український індивідуалізм,який був притаманний населенню Київської Русі, Козацької держави і став одною зпричин драми в історії українського народу, коли він загубив свою державність іпротягом багатьох століть не був спроможний її відновити.

Античні корені української культуринеодноразово підкреслювали українські письменники та поети, зокрема Юрій Липа(книга «Призначення України») та Євген Маланюк. «СтеповоюЕлладою» ніжно нарікає Україну Маланюк у своїх віршах:

О моя степова Елладо,

Ти й тепер антично-ясна.

І в іншому місці:

Необорима соняшна заглада —

Віки, віки — одна блакитна мить!

Куди ж поділа, степова Елладо,

Варязьку сталь і візантійську мідь?

Говорячи про античну спадщину, Маланюкстверджує, що Україна запозичила у греків індивідуалізм, схильність до філософії,мистецтва, миролюбність, на відміну від таких суто римських рис, яквойовничість, пріоритет права (dura lex, sed lex = закон суворий, але цезакон), які успадкували народи Західної, Середньої та Центральної Європи.Впливи античних міст-полісів у пізніші віки продовжували зв’язки Київської Русіз Візантійською імперією.

Д. Візантійська культура.

Держава Візантія існувала з кінця 4 століттядо середини 15 ст. (до 1453 року, коли Константинополь був захоплений турками),тобто на рубежі пізньої антики і середньовіччя, створена внаслідок розділуРимської імперії та падіння Західної Римської імперії. Вона підтримувалаконцепцію всесвітнього римського панування, ідею світової монархії, світовогоімператора. Є класичним прикладом держави, яка справила великий вплив нарозвиток світової цивілізації, але не залишила спадкоємців.

Візантія охоплювала землі Балканськогопівострова та Малої Азії, острова Егейського моря, Кіпр, Крит, Сірію,Палестину, Кіренаїку, Єгипет, Херсонес, Західну Вірменію, Грузію. Найбільшого розквітудосягла у середині 6 століття н.е. за імператора Юстініана І (527-565 рр.н.е.), коли провадилися законодавчі та адміністративні реформи, розвиваласякультура, ремесла, торгівля.

Особливості візантійської культурної традиції:1)Синтез західних та східних елементів культури; 2)Урочистість, помпезністьстилю.

У Візантії отримали поширення науки, якфілософія, математика, медицина, історія; види мистецтв — архітектура,монументальний живопис (фрески, мозаїка, різьба по каменю, художні ремесла)музика (світська та духовна), література (проза і поезія).

Вплив візантійської культури. Візантійськакультура безпосередньо справила великий вплив на культуру Київської Русі(прийняття християнства, розвиток писемності, літописання, красногописьменства, законодавства, архітектури, музики, іконопису тощо).

Контрольні запитання.

1. Дайте характеристику трипільської культури?Коли вона існувала? За якими матеріальними залишками ми можемо судити прохудожню культуру людей трипільської культури? Які характерні ознакидекоративно-ужиткового мистецтва трипільців?

2. Які матеріальні залишки говорять промистецтво скіфів? Яку роль воно відіграло у формуванні слов’янської культури?Що дає змогу говорити про мистецьку спадковість поколінь?

3. Що запозичили слов’яни від античноїгрецької культури? Що таке теракоти і фрески?

4. Якими головними рисами відрізняєтьсяантична культурна спадщина від римської?

5. Коли існувала Візантійська імперія і в чомупроявився її вплив на розвиток культури Київської Русі?

6. Які особливості візантійської культурноїтрадиції?

3. Культура східних слов’ян.

Культура східних слов’ян синтезуваладосягнення культур народів, що проживали до цього в ареалі їх розселення. Разомз тим, вона є самобутньою, оригінальною культурою, складовою частиною світовоїкультури.

Найяскравіше культура слов’ян проявилася взарубинецькій та черняхівській культурах та культурі антів. Жителі слов’янськихгородищ використовували природній ландшафт для спорудження своїх поселень,житло будували на високих берегах річок. Розміри поселень як правило невеликі.В центрі зводилися укріплені фортеці, які використовувалися для захисту відворога, проведення племінних зборів та культових обрядів. Археологічнимидослідженнями виявлено багато городищ в українських землях: Київщина — 400,Волинь — 350, Поділля — 250, Чернігівщини — 150, Галичина — 100. В кожномуплемінному об’єднанні були городові центри: у полян — Київ, сіверян — Чернігів,древлян — Турів. Найбільшим серед них був Київ. Він мав вулиці, майдани. Другимза розмірами був Чернігів.

Міста були центрами ремесла і торгівлі.Слов’яни володіли керамічним, ювелірним, скляним, шкіряним, збройнимвиробництвом. Миски, глечики, горщики та інший столовий та господарський посудвиробляли на гончарному колі. Ювелірні вироби виготовляли з бронзи, срібла,міді, золота. Бронзу застосовували для медичних інструментів — пінцетів тахірургічних ножів.

Релігія. За релігійними поглядами, подібноіншим народам, слов’яни були язичниками, вони визнавали культ природи і культроду, кожне плем’я мало своїх богів, але з часом відбулася їх уніфікація. Наязичеських культах східних слов’ян позначився розвиток у них сільськогогосподарства та класових відносин.

Багатобожжя. У древніх слов’ян існувалобагатобожжя, вони поклонялися багатьом богам. Головним богом був бог блискавкиі грому Перун, Дажбог — бог добра, Велес — бог худоби, Сварог — бог вогню,Стрибог — бог вітру та бурі, Хорс — бог сонця. Широко був розповсюджений культпредків. Почиталися Боги роду — Бог-Отець та Богиня-Мати.

Стародавні язичеські культи слов’янбоготворили сили природи — воду, вогонь, землю, рослини, звірів. Східніслов’яни поклонялися озерам, рікам, деревам, тваринам. Вони вважали, що в лісахта будинках живуть духи, в озерах, потоках та водоймах — русалки. Вониприносили їм в жертву хліб, худобу та іншу їжу.

Культ природи викликав становлення різнихобрядів і свят, зв’язаних зі змінами пори року — весни, літа, осені та зими.Вони перейшли і до християнських свят у вигляді різних обрядів: щедрування,колядування, купальські свята, масляна, веснянки тощо. В цих святах відбивавсястаровинний скотарський та хліборобський побут народу.

Культ роду проявлявся в обрядах зв’язаних знародженням дитини, весіллям, смертю, похованням. Слов’яни вірили в життя післясмерті і разом з померлим клали в могилу їжу, зброю, прикраси. Над могилоюнасипали кургани і справляли тризну. До нашого часу дожив один з старовиннихобрядів — відзначення дня смерті.

РУН-віра. Сьогодні в Україні існує релігійнатечія, яка пропагує повернення до язичества (РУН-віра, рідна українська народнавіра), засуджує хрещення Русі князем Володимиром Великим і, власне, є одною зчисленних спроб затримати історичний поступ і увіковічити відсталість нації.

Древні слов’яни любили співати, танцювати.Серед слов’янських кольорів домінують червоні, жовті, сині, зелені, блакитнітони.

Таким чином, в східнослов’янській культурівідбилися впливи народів, які проживали на території сучасної України, тасусідніх народів і племен.

Контрольні запитання.

1. Які були релігійні вірування давніх слов’ян?

2. Які народні обряди дісталися нам у спадоквід язичества?

Висновки.

Культура східних слов’ян базується надосягненнях культур народів, що проживали до цього в ареалі їх розселення.Разом з тим, вона є самобутньою, оригінальною культурою, складовою частиноюсвітової культури.

Лекція 2.

Культура Київської Русі та Галицько-Волинськоїдержави.

План лекції.

1. Запровадження християнства.

2. Стародавня література, наукові знання таосвіта.

3. Мистецтво: архітектура, живопис, музика тадекоративно-ужиткове мистецтво.

1. Запровадження християнства.

Успіхи східних слов’ян у розвитку господарствата їхнє об’єднання в єдиній державі сприяли розвитку культури Київської Русі,що досягла високого рівня у співставленні з іншими народами світу. Великезначення для розвитку культури Київської Русі мало запровадження християнства.

Християнство — одна з основних світовихрелігій, поряд з ісламом, буддизмом та іудаїзмом. Виникло у 1 ст. н.е. всхідних провінціях Римської імперії як релігія рабів і поневолених мас. З часомвона зазнала значних змін, стала релігією правлячих класів, в деяких країнах — державною релігією.

Католицизм та православ’я. В 4-11 ст. узв’язку з різними умовами існування і конкурентною боротьбою між римськимиєпископами і константинопольськими патріархами стався розкол християнства надва напрямки — католицизм та православ’я. Цей розкол остаточно оформився в 1054р. після поділу християнської церкви на західну (католицьку) і східну(православну).

Християнізація слов’янських країн відбулася у9-10 ст.: Болгарія — 864 рік, Чехія — 928 р., Польща — 966 р. Завершеннямхристиянізації Русі було масове хрещення населення у 988 р. за наказомКиївського князя Володимира Великого (Святого).

На території Русі християнство існувало ще вримські часи в Херсонесі (Корсунь). Тут була розташована грецька церква. НаВселенських соборах в Нікії (325) та Константинополі (381) згідно письмовихджерел були присутні єпископи Херсонеської єпархії.

Перша згадка про християнство на Русі є удоговорі князя Ігоря з греками 944 р.: про руських послів-християн, якіприсягали на хресті, а також про церкву св. Іллі у Києві, можливо першухристиянську церкву на Русі.

Першою руською княгинею, що прийнялахристиянство православного обряду, вважається княгиня Ольга (945-964), дружинакнязя Ігоря. Згодом, незадоволена дипломатичними відносинами з православноюВізантією, вона посилає посольство до німецького короля Оттона І (912-973),засновника Священної Римської імперії, з проханням надіслати на Русь свогоєпископа та священиків. Це співпадало з прагненнями Риму до поширення своговпливу на Схід, але цьому бажанню не судилося бути виконаним. Україна-Русьчерез декілька років стала православною, а після розпаду Візантійської імперіїїї наступницею, що остаточно закріпило поділ християнства на дві основнісамостійні гілки.

Запровадження християнства. Незважаючи надоведену причетність княгині Ольги до християнства, її син князь Святославзалишився язичником і у православ’я так і не вступив. Язичником був спочатку івнук Ольги, син Святослава, князь Володимир Святославич (980-1015). Згідноязичеських правил він мав декілька жінок — гречанку, 2 чешки, 2 болгарки,багато наложниць. Дотримувався і інших язичеських обрядів.

Але, після того як Володимир розпочав програмувнутрішнього розвитку своєї країни для забезпечення захисту її від зовнішніхворогів та завоювання союзників, він зрозумів, що одним з вагомих важелів длядосягнення цієї мети є прийняття формальної релігії.

Після знайомства з різними релігіями іподолання певних сумнівів, князь Володимир вирішив зупинитися на християнствівізантійського обряду. Було очевидно, що релігія такого кшталту абсолютнонеобхідна для укріплення влади князя і могутності Kиївської держави.

Задля досягнення своєї загальнодержавної метиВолодимир погодився на одруження з племінницею Візантійського імператора Анною,процедура якого відбулася в Херсонесі-Корсуні. Після цього він приймає особистехрещення, а в 988 р. провадить насильницьке хрещення населення всієї Русі.Літописець дає зрозуміти, що кияни не були у захваті від цього рішення свогокнязя, але вимушені були підкоритися доводам криці князівської дружини.Щоправда у істориків існує думка, що на околицях Київської держави язичестводовгий час нелегально сповідувалося руським населенням.

Щоб рішуче покінчити з усяким опором Володимиродразу ж наказав знищити культових язичеських ідолів, а в тих місцях, де вонистояли, наказав побудувати християнські храми. У Kиєві він збудував кам’януцеркву на честь св. Богородиці, яка отримала назву Десятинної (989-996) черезте, що на будівництво та утримання її відраховувалася десята частина прибутківкнязя.

З прийняттям християнства культура КиївськоїРусі піднялася на новий, більш високий щабель, зміцнилися зв’язки з Візантією,а також християнськими країнами Заходу, які, хоча й конкурували з православноюВізантією, але чітко відрізняли християнство від поганства.

На Русі християнство позитивно вплинуло нарозвиток освіти, мистецтва, літератури, науки. На краще змінився світоглядруського народу. Церкви та монастирі стали осередками культури. Через те, щоУкраїна-Русь прийняла християнство з Візантії, в Київ приїхало багато грецькихсвящеників, письменних людей, які сприяли поширенню грамотності та знань провсесвіт та минулі цивілізації. Україна почала процвітати: були написані першікниги, відкриті школи, запроваджено грошову систему. З’явилася і українськаемблема — тризубець, яка була княжою і державною емблемою.

Велику роль у підвищенні культурного рівнянаселення відіграли монастирі, де велося літописання, створювалися бібліотеки,школи, малювалися ікони тощо. В Київській Русі існувало до 30 монастирів: вКиєві 17, в Галичі 5, у Чернігові 3, Переяславі 2, Володимирі Волинському таТмутаракані по 1. Першим і найбільшим була Києво-Печерська Лавра, заснована у1051 р. Назву «Печерський» монастир отримав від печер, де мешкалийого перші поселенці. Засновниками монастиря вважаються ченці Антоній таФеодосій. Тут працювали Нестор-літописець, чернець-живописець Алімпій,чернець-лікар Агапіт та ін.

Запровадження християнства як державноїрелігії (988-989) відіграло величезну роль в консолідації феодальної держави.Християнство відображало ідеологію феодального ладу. Разом з позитивнимиякостями, релігія виправдовувала соціальну нерівність і гноблення людей.Церква, яка згодом стала великим землевласником, надавала велику ідеологічнупідтримку державі, щоб стабілізувати становище правлячого класу.

Перехід до християнства був важливим і дляпідняття міжнародного престижу Kиївської Русі. Церква допомагала підвищуватирівень культури, літератури, мистецтва, літописання та архітектури. Зпоширенням християнства візантійська література почала потрапляти на Русь.Таким чином, запровадження християнства допомогло поширенню писемності на Русі,наблизило Київ до європейських держав.

Негативні риси православ’я. Разом з тим,прийняття християнства візантійського обряду мало і негативні риси: 1)відірваність від Заходу, 2) містицизм та 3) аскетизм.

Контрольні запитання.

1. На якій українській території впершез’явилося християнство?

2. Хто з лідерів Київської держави впершеприйняв християнство?

3. Коли і ким було проведено хрещення Русі?

4. Яку роль у поширенні культури відігралимонастирі?

5. В чому історичне значення прийняття на Русіхристиянства візантійського обряду? Які його позитивні та негативні риси?

6. Назвіть засновників Печерського монастиря,відомих ченців-літописців, ченців-малярів, ченців-лікарів.

2. Література, наукові знання та освіта.

Літературні джерела Київської Русі слідрозділити на: 1) Свідчення фольклору; 2) Перекладну літературу; 3) Оригінальнулітературу.

Фольклор. До фольклору того часу відносяться:обрядові пісні, календарні пісні, заговори та заклинання, казки, розповідіпобутового та історичного характеру, легенди, прислів’я та приказки, загадки,билини. Останні збереглися лише на півночі Русі, хоча розповідають про події,які наче б то відбувалися у Києві. В Україні за роки татаро-монгольської неволіця фольклорна традиція була загублена.

Перекладна література носить, головним чином,церковно-релігійний, християнський характер. Це:

1. Остромирово Євангеліє — найдавнішийдатований східно-слов’янський рукопис, найдавніша давньоцерковно-слов’янськапам’ятка східно-слов’янської редакції. Перекладено для новгородського посадникаОстромира за часів Ярослава Мудрого (1056-1057). Зберігається в публічнійбібліотеці СПБ ім. Салтикова-Щедріна.

2. Повчання — писання отців православноїцеркви -Іоанна Златоуста, Іоанна Дамаскіна, Єфрема Сірина (в 19 ст. вониперекладалися на народну українську мову Т.Шевченко, П.Кулішем, М.Шашкевичем).

3. Збірники релігійного тарелігійно-світського характеру (Св. Письмо + Писання отців церкви + Історичнівідомості). Такими були, зокрема, Збірники кн. Святослава 1073 та 1076 рр.

=Мінеї — життя святих за датами їх народженняпо місяцям.

=Патерики — життя святих по країнах, де вонижили і діяли.

4. Збірники науково-історичного характеру:

=Хронографи.

=Бджоли — збірники думок з св. Письма, писанняотців церкви та античних письменників.

5. Апокрифи — перекази на біблійні теми, прозагробне життя, про біблійних героїв.

6. Антицерковні інтерпретації (напр.,Мандрівка Богородиці по мукам з Михайлом Архангелом та 400 ангелами до Аду).

7. Повісті з Візантії, арабські та індійськіказки (Троянська війна, Олександрія, 4 індійських царства, «Варлаам таІоасааф», останню використав І.Франко для свого твору «Притча прожиття»).

8. Твори природного та географічного змісту(«Фізіолог», «Шестиднів» — космографія, «Християнськатопографія Козьми Індикоплова», олександрійського купця 6 ст.).

Оригінальна творчість.

Берестяні грамоти. У Київській Русі післяприйняття християнства було чимало грамотних людей, й не тільки серед знаті тадухівництва, але й серед простого люду. Про це свідчать берестяні грамоти, якіу великій кількості розкопують археологи в Новгороді. Найстаріша з якихдатується 11 ст.

Слов’янська азбука. У східних слов’янписемність існувала ще до прийняття християнства. Збереглися давні рукописи,написані «руськими письменами». Пізніше була запроваджена слов’янськаабетка, складена болгарськими просвітителями Кирилом і Мефодієм. Існувало дваваріанта азбуки — глаголиця і кирилиця.

Літописи. У монастирях створювалися першіписьмові історичні праці, що називалися літописами (запис по роках).Літописання Київської Русі почалося за зразком візантійських хронік. Першийлітописний запис з’явився в 1039 р. Історичні записи вели ченціКиєво-Печерського, Видубицького та інших монастирів.

«Повість временних літ».Чернець-літописець Нестор до 1113 р. склав «Повість временних (минулих)літ», де розповів про те, «відкіля пішла земля Руська, хто у Києвіперший почав княжити і відкіля Руська земля взялася». Ця пам’ятка єголовним і в багатьох випадках єдиним джерелом з історії східного слов’янствата Київської Русі. Нею було покладено початок історіографії Київської держави.

Літописні зведення. Літописи переписувалися,розмножувалися ченцями-переписувачами, які вносили свою коректуру, додатки,окремі літописи об’єднувалися у зведення літопису. Вони потрапляли в іншімонастирі, розповсюджувалися по всій країні, у більшості, через нашестя татар,війни, пожежі, грабунки, безповоротно гинули, а в деяких монастирях (переважнона Півночі та Заході) чудом збереглися і, таким чином, стали надбанням вченихуже в 18 та 19 ст. і дійшли до нашого часу.

Так, «Повість временних літ» булавиявлена в Іпатьєвському зведенні, яке збереглося в Іпатьєвському монастирі вКостромі, що був заснований 1330 року і де в 1613 році Михаїлу ФедоровичуРоманову було об’явлено про обрання на царство. Іпатьєвський літопис зберігся в5 списках початку 15 ст. і сходить до українського літописного зведення кінця13 ст. Вона відтворює події 11-13 ст. і містить хроніку подій, договори Русі згреками, взірці перекладної літератури, легенди.

Іпатьєвське зведення складається з 3 частин:1) «Повість временних літ» (від варягів до Володимира Мономаха). 2)Київський літопис (боротьба з половцями та міжусобиця після смерті ВолодимираМономаха). 3) Галицько-Волинський літопис (утворення, розквіт та занепадГалицько-Волинської держави).

М.Грушевський говорив, що Іпатьєвське зведенняє справжнім архівом нашої літератури. Його використовували історики Карамзін,Соловйов, Погодін, Ключевський, письменники Франко («Захар Беркут»),Скляренко («Святослав», «Володимир»), Збанацький(«Диво», «Євпраксія»), Кочерга («Ярослав Мудрий»),Хижняк («Данило Галицький») та ін.

«Слово про закон і благодать»митрополита Іларіона, першого місцевого, руського Київського митрополита,обраного за Ярослава Мудрого (1051) — прославляння.кн.Володимира та хрещенняРусі, написана між 1037 та 1043 і виголошена на честь відкриття київськогоСофійського собору.

«Повчання дітям» Володимира Мономаха(1096), яке складається з 3 частин: 1)релігійні правила; 2)поради для князя,3)життєпис самого автора, як приклад для дітей. Автор був високоосвіченоюлюдиною, знав 5 мов, його гуманізм на 3-4 століття обігнав аналогічні творизахідних авторів. Це був не тільки літературний твір, але й політичнийманіфест, де автор проголошував ідеї громадянського миру в державі,необхідність укріплення її зовнішнього становища.

«Житіє та ходіння Данила, руські земліігумена» — науково-географічний опис подорожі в Єрусалим через Царгород(1106-1108).

Києво-Печерський патерик — збірник оповіданьпро життя святих отців церкви Лаврського монастиря (І чверть 18 ст.),прославляв зодчих, живописців, святих отців, пропагував єдність руської землі.Вперше був надрукований в друкарні Києво-Печерської Лаври в 1661 р. О.Пушкінписав про це джерело: «прелесть простоты и вымысла».

«Слово Данила Заточника» — сповідьдружинника, вигнаного з княжого двору, який просить простити йому йогопровинності і повернути назад з заслання. Роздуми про багатих і бідних, добрихі злих, розумних і дурних. Ідея сильної княжої влади, ідеалізація князя.

Твори єпископа-проповідника Кирила Туровського(1130/1134, м.Туров, Гомельської обл. — 1182), який був автором багатьохсказань, повчань, молитов. Його твори були популярні на Русі.

8. Найвидатнішим взірцем поетичної творчостіна Русі другої половини 12 ст. є «Слово о полку Ігореве». Невідомийавтор з надзвичайною художньою силою описав трагічний стан Русі в епохуфеодальної роздробленості. Сюжетом твору стала історія походуНовгород-Сіверського князя Ігоря Святославовича проти половців у 1185 р. зачасів галицького князя Ярослава Осмомисла (1152-1187). Сіверські князі булирозгромлені і, разом з багатьма воїнами, захоплені в полон. Вся поема перейнятазакликом до об’єднання русичів проти зовнішніх ворогів.

Поема написана в мажорному настрої, ознакиякого зникають з руської християнської літератури вже з середини 11 ст. Замістьнього з’являється релігійний екстремізм, проповідь загального відходу відсвіту, чернецьке убивання плоті, самоприниження людини, безвихідність,безсилля, загибель усіх надій. Дослідники припускають, що «Слово»було не єдиним твором такого стилю, але воно випадково уціліло завдяки своїйоб’єднавчій ідеї. Весь інший спадок був знищений правлячою церквою і заміненожиттями святих.

«Слово о полку Ігореве» — відомийпам’ятник давньоруської середньовічної літератури. Він стоїть поруч з такимивсесвітньо-відомими епосами як «Давид Сасунський» (Вірменія, 7-10ст.), «Пісня про Роланда» (Франція, 12-13 ст.), «Витязь втигровій шкурі» Шота Руставелі (Грузія, 12 ст.).

Наукові знання.

Право.

«Руська Правда» збірник законівкнязя Ярослава Мудрого (11-12 ст.): захист життя та майна княжої дружини таслуг, становище феодально-залежних людей, кримінальне, спадкове, зобов’язальнеправо тощо. Виділяють 3 головні редакції: коротку, докладну та скорочену,включає окремі норми закону «Руської Правди» Ярослава Мудрого, «ПравдуЯрославичів», «Устав Володимира Мономаха» тощо.

Математика і медицина. Знання математики імедицини були обмежені практичними потребами. Першими лікарями були знахарі.Пізніше, коли Київська Русь увійшла в більш тісні стосунки з іншими країнами,лікарські знання значно поглибилися. Відомим лікарем у Києві був Агапіт, якийнавіть робив хірургічні операції.

Контрольні запитання.

1. Яка структура та зміст «Повчаннядітям» Володимира Мономаха?

2. Яке значення має літопис «Повістьвременних літ»?

3. Яке значення має «Слово о полкуІгореве» у світлі світового епосу?

3. Мистецтво: архітектура, живопис, музика тадекоративно-ужиткове мистецтво.

Архітектура.

Ще у 7-му — 5-му століттях до н.е. стародавнігреки будували на берегах Північного Причорномор’я міста типу Tіри, Oльвії,Херсонесу та Пантикапеї, руїни яких існують і тепер в Україні. Ці міста малигеометрично точне планування. В архітектурі будинків були використані елементикласичної грецької архітектури.

З 6-го по 3 століття до н.е. численні міста натериторії сучасної України створювали скіфи, серед них столиця Скіфськоїдержави Неаполь-Скіфський у Криму, неподалік від сучасного Сімферополя.

В Криму збереглися також давньоримськіінженерні споруди (типу фортеці Чара). Візантійські пам’ятники архітектуризбереглися в Херсонесі, Keрчі та інших містах Півдня України (залишки замків тафортифікаційних споруд 11-го — 14-го століть). В 5-му — 7-му століттях місцевіжителі Криму збудували так звані печерні міста (Eski-Kermen, Chufut-Каle таінші. Останній належить до 5-6 ст., неподалік від Бахчисарая: оборонні стіни,брами, житло, господарські будівлі — наземні та печерні, мечеть, караїмськіхрами. З ростом Бахчисарая, який було засновано на початку 16 ст., прийшов взанепад і до середини 14 ст. запустів).

Протягом першого тисячоліття н.е. східніслов’яни збудували багато міст, укріплень з стінами земної роботи (руїнидавнього міста на Пилипенковій горі поблизу Канева, монастир біля міста Ромнитощо).

Міста Київської Русі з’явилися в 9-му та 10-мустоліттях, і наприкінці 10-го, 11-го століть. Багато фортець і культурнихбудівель було створено в Kиєві, Чернігові та Переяславі.

Місто в Kиївській Русі складалося з трьохчастин: 1)Укріплений центр (detinets); 2)Так зване оточуюче місто, оточенедерев’яною та земляною стіною; 3)Ремісничі та торгові передмістя, розташованіпоза міськими стінами.

Зовнішні вихідні ворота іноді вбудовувалися устіну (Золоті Ворота в Kиєві (1037); Ворота єпископа в Переяславі (1089).

Головним будівельним матеріалом прибудівництві міст було дерево, і тільки декілька палаців та замків булипобудовані з каменю та цегли. Розчин, який використовувався у будівництві,складався з вапна та води, змішаної з потовченим каменем.

Давньоруські зодчі зводили складні дерев’яні ікам’яні спорудження, що вражали своїми розмірами, пропорційністю і красоювнутрішньої оздоби. Символом розквіту Київської Русі стали Десятинна церква(989-996), Софійський собор (1017-1037), Золоті ворота (1037, реконструйовані в80-х рр. 20 ст.), Успенський собор Києво-Печерської Лаври(1073-1078, зірваний у1941 р., зараз відбудовується), Михайлівський Золотоверхий собор Михайлівськогомонастиря у Києві (1108-1113, зірваний у 1934-35 рр., зараз відбудовується).

Собори святої Софії, подібні Собору святоїСофії в Константинополі, були збудовані, крім Kиєва, в Новгороді та Полоцьку.Пам’ятниками уміння давніх руських архітекторів є Успенський Собор Єлецькогомонастиря (12 ст.), Спаський Собор (1036), Борисоглебський Собор (1123),П’ятницька церква (кінець 12-початок 13 ст.) в Чернігові, княжий палац таПантелеймонівська церква (1200) в Галичі, Успенський Собор (1160) та церквасв.Василя (кінець 13-початок 14 ст.) у Володимирі-Волинському руїни Успенськоїцеркви у с.Крилосі біля Галича (12 ст.) та ін.

Значна будівельна робота продовжувалася уПереяславі наприкінці 11-го століття (церква святого Михайла та палац єпископа).В 12-му ст., внаслідок розпаду Київської Русі на феодальні князівства, вКиєві, Чернігові та Переяславі сформувалися місцеві архітектурні школи, кожна звласним стилем.

Живопис, музика, декоративно-ужитковемистецтво.

Будинки прикрашалися різьбленням по дереву ікості, настінною мозаїкою, фресками, різьбленими кам’яними деталями, іконами.Такі прикраси сьогодні можна побачити в Софійському соборі в Києві. Всерединіхраму стіни прикрашали фрески. Центральний купол і арки покривала мозаїка. Умозаїці Софійського собору використано біля 130 відтінків. Таким чином,розвиток архітектури дав поштовх поширенню живопису.

В області стародавнього мистецтва відомочимало пам’яток іконописного живопису, мініатюр (кольорових малюнків улітописах), багато виробів золотників, прикрашених малюнками й емаллю. Відомомистецтво київських ювелірів, майстрів тонкої обробки дорогоцінних металів.

На церковні розписи, фрески, мозаїки,мініатюри, ікони, архітектурні будівлі того часу великий вплив малавізантійська культура. Поступово складається і самобутня архітектура та живописКиївської Русі.

Музичне мистецтво. Музика записувалася нотнимизнаками. Серед музичних інструментів були відомі дудки, сопілки, флейти, гуслі,лютні, бубни й ін. При дворах князів створювалися музичні ансамблі, а прицерквах хори. Професійні співаки широко використовували народний стиль ізсвоєрідною символікою.

Відомо мистецтво київських ювелірів, майстрівтонкої обробки дорогоцінних металів. Майстерні вироби, особливо ювелірів, івзагалі високий технічний рівень виробів кустарного промислу показуютьнапрямок, в якому розвивалася матеріальна культура України в той час.

Київська Русь славилася досвідченимиремісниками. Було відомо біля 60 ремісничих професій. Ремісники виготовлялизнаряддя праці, вироби домашнього побуту. У домницях виплавляли метал. З ньогокували лемеші, серпи, ножі, цвяхи, підкови, замки. Зброярі виготовляли шоломи,щити, списи, луки та стріли, мечі та шаблі, броню і кольчуги, які з’явилися наРусі на 200 років раніш, ніж у Західній Європі. Будували кораблі — невеликісудна з веслами і вітрилами, що вміщали по 50 — 100 чоловік. Гончарі випускалирізноманітний посуд, прикрашений кольоровою поливою і різноманітним орнаментом;кравці — полотняний одяг для простих людей, а також княжий одяг.

Контрольні запитання.

1. Яке значення мала «РуськаПравда»?

2. Досягнення культури Київської Русі за часівЯрослава Мудрого.

3. Яке місце і значення культури КиївськоїРусі в контексті світової культури?

4. Які найвідоміші архітектурні споруди булистворені у Київській Русі у 10-12 ст.?

Висновки.

Таким чином, культура Київської Русі досяглависокого рівня. Вона розвивалася під впливом слов’янських культурних традиційта впливу Візантії. Народ Київської Русі створив високу матеріальну і духовнукультуру, що зайняла видатне місце в розвитку європейської культурисередньовіччя.

Лекція 3.

Розвиток культури України у другій половині14-18 ст.

План лекції.

1. Релігійне життя в Україні. Берестейськацерковна унія.

2. Освіта: братські школи, Острозька таКиєво-Могилянська колегії (Академії).

3. Початок книгодрукування.

4. Полемічна література.

5. Живопис, музика, театр, архітектура.

1. Релігійне життя в Україні. Берестейськацерковна унія.

Московський патріархат. ЗахопленняКонстантинополя турками у 1453 році призвело до того, що православнийконстантинопольський патріарх опинився заложником мусульман. У 1589 р. в Москвібуло створено окремий Московський патріархат, який почав претендувати науправляння усією східно-європейською церквою. Все це, а також ускладнення справукраїнської православної церкви, розхитування її внутрішньої дисципліни,протестантські впливи, полонізація української еліти спричинили глибоку кризу вукраїнській церкві в другій половині 18 ст.

Релігійна дискусія. В цих умовах посиливсянаступ на схід католицизму, який під гаслом об’єднання церков намагавсяпоглинути православну церкву, повністю підкоривши її Риму. Цьому булаприсвячена і релігійна дискусія, започаткована в 70 роках 16 ст. В рядахправославних єпископів України стався розкол. Одна частина підтримувалаоб’єднання з католицькою церквою, інша виступала проти. Розділилися думки зцього приводу і в українських магнатів. Хоча більша частина колишньої православноїеліти перейшла в католицизм і швидко полонізувалася, деякі магнати(К.Острозький, А.Кісіль) залишалися вірними православ’ю. Категорично протиоб’єднання були посполиті — українське селянство, міські ремісники та торгівці.На той час, коли Україна входила до складу Речі Посполитої і Польща вела шаленуполонізацію українського суспільства, унія означала позбавлення народу духовноїсвободи, мови, етнічної окремішності, надбань національної культури.

Берестейський собор. У червні 1595 р. частинаправославних українських єпископів підписали листа до папи Климентія УІІІ проготовність укласти унію. Єпископи Кирило Терлецький та Іпатій Потій провелипереговори з римською курією і у грудні папською буллою «MagnusDominus» було проголошено з’єднання. У жовтні 1596 р. у Бересті відбувсяцерковний собор, учасники якого розбилися на дві групи — за і проти з’єднання зРимом. Власне, відбулося два паралельні собори — прихильників унії та їїпротивників.

Опозиція. Головою опозиції був князь КостянтинОстрозький. Серед противників унії були єпископи Гедеон Балабан та ЗіновійКопистенський, а також більша частина духовенства та шляхти. Однак рішенняуніатського собору було прийнято. Його підтримав польський король Жигмонт ІІІ.Так було покладено початок Українській греко-католицькій церкві.

Розкол церкви. Берестейська унія та опозиціяпроти неї розщепили українську церкву та український народ і викликалидовготривалу боротьбу. Розлам поглибився внаслідок висвячення новихправославних єпископів з ініціативи і за активного сприяння гетьмана ПетраКонашевича-Сагайдачного (1620) та протягом Визвольної війни під проводомБ.Хмельницького і внаслідок Переяславської угоди (1654).

Контрольні запитання.

1. Яку роль відігравав католицизм в Україні в15-16 ст.?

2. В чому суть Берестейської унії, коли вонавідбулася?

3. Яку роль відіграв гетьманП.Конашевич-Сагайдачний в галузі української культури?

2. Освіта: братські школи, Острозька таКиєво-Могилянська колегії (Академії).

Народ України веде рішучу боротьбу проти унії.Багато українських міст стали важливими центрами опору проти наступукатолицизму. Центрами боротьби проти католицизму в Україні стають братства.

Братства — релігійно-національні товариства,що їх створювали при церковних парафіях члени ремісничих та цехових організаційпо містах України в 15-17 ст., продовжуючи традицію середньовічних релігійнихбратств Західної та Східної Європи.

Братства ставили перед собою перш за всерелігійно-благодійні завдання: дбали про храми та їх обслуговування,влаштовували громадські богослужіння, братські обіди, допомагали бідним іхворим братчикам тощо.

З кінця 16 ст. братства розгорнуликультурно-освітню працю, відкриваючи школи, бібліотеки і друкарні.

Львівське братство при церкві УспінняБогородиці, відоме з 1439 р., наприкінці 16 ст. відкрило першу в Українідрукарню, запросивши до праці І.Федорова. В 1586 р. воно організувало Львівськубратську школу. Її ректором був Іван Борецький (майбутній київськийправославний митрополит Іов — з 1620 і до смерті у 1631 р.). Тут викладали абовчилися майбутній київський митрополит П.Могила, письменник, церковно-освітнійдіяч та друкар-видавець Кирил Транквіліон Ставровецький (пом. 1646), релігійнийписьменник Стефан Зизаній (1570-1605) та його брат педагог, церковний діяч таперекладач Лаврентій Зизаній Тустановський (пом. 1633), майбутній митрополиткиївський часів Визвольної війни Сильвестр Косів та ін.

Київське братство. У 1615 р. в Києві наПодолі, на землі, яку подарувала дружина мозирського маршалка Лозки ГальшкаГулевичівна засновано Київське братство.

Київська братська школа. Цього ж року буластворена і Київська братська школа. Першим ректором школи був: колишній ректорЛьвівської братської школи І.Борецький (1615-1618), згодом Мелетій Смотрицький(1618-1620), Касьян Сакович (1620-1624) та ін.

Програми братських шкіл мали релігійнийхарактер і передбачали вивчення мов (грецької, латинської, польської,старослов’янської), філософії, риторики, граматики. Викладачі школи стояли наобороні православ’я і вели боротьбу з католицизмом.

Бібліотеки. При братських школах створювалисябібліотеки. У бібліотеці Львівської братської школи було 9 різних видань творівАристотеля, повна збірка творів Платона, інші філософські трактати.

Пересопницьке євангеліє — визначна пам’яткастароукраїнської мови. Переклад євангелія «простою мовою». Розпочате1556 в монастирі на Львівщині, закінчене 1561 у давньоруському містіПересопниця (тепер село Ровенської обл.). В цьому євангелії виразно відбитофонетичні, граматичні та лексичні риси живої української народної мови 16 ст.зберігається в Національній науковій бібліотеці ім.Вернадського. Післяутворення незалежної України застосовується при прийнятті присяги новогопрезидента України після його обрання. Зараз розглядається питання про йогомасове репринтне видання.

Острозька колегія Вища освіта мала в Українідавні традиції. В 1578 р. в Острозі було створено Острозький греко-слов’янськийколегіум. В літературі існують різні точки зору щодо категорії освіти, якудавала Острозька колегія. Деякі дослідники вважають, що це був середнійнавчальний заклад, інші називають його першим вищим навчальним закладом вУкраїні. Але серед вчених немає суперечок відносно високого рівня викладання.

Заснована Острозька колегія була відомиммеценатом української культури і захисником православ’я князем КостянтиномОстрозьким. Першим ректором був письменник і педагог Герасим Смотрицький(пом.1594). Він брав активну участь у виданні І. Федоровим Острозької біблії.Професорами колегії були греки Діонісій Палеолог та Кирил Лукаріс, математик іастроном, професор Краківського університету Ян Лятос, письменник ІовКнягинецький (друг Івана Вишенського), брат Северина Наливайка Дем’янНаливайко. Острозьку колегію закінчило чимало видатних людей тодішньої України:П.Конашевич-Сагайдачний, Іван Борецький, С.Наливайко та ін. Програма колегіїпередбачала заняття з граматики, діалектики, риторики, арифметики, геометрії,астрономії, музики, грецької, латинської та старослов’янської мов. В історіїукраїнської освіти Острозька колегія мала непересічне значення: вона готувалавикладацькі кадри для братських шкіл, підготувала значний прошарок українськоїеліти, яка потім посідала значні керівні пости в церковній ієрархії,Запорозькій Січі, у культурному житті України. Занепад Острозької колегіїпочався після смерті князя К.Остозького у 1698 р. Онука князя віддалаприміщення колегії єзуїтам, які створили в її приміщеннях єзуїтську колегію.

Києво-Могилянська колегія. У 17-18 ст.величезний вплив на розвиток освіти в Україні та Росії мав Києво-Могилянськийколегіум, створений Київським митрополитом П.Могилою у 1632 р. на базікиївської братської школи та Лаврської школи, створеної ним же напередодні, у1631 р. У 1701 р. Києво-Могилянський колегіум було перетворено в Академію. Воназабезпечувала європейську академічну освіту. Дослідник вважають саме її першимвищим навчальним закладом в Україні та Росії. Адже Слов’яно-греко-латинськаакадемія в Москві була відкрита лише у 1687 році, Московський університет в1755 р., а Петербургський університет у 1819 р.

Петро Могила (1596-1647) — політичний такультурний діяч України, Молдови та Румунії. Походив з давнього та знатногомолдавського роду. Освіту здобував у Львівській братській школі та в ЗахіднійЄвропі. У 1625 прийняв чернецький постриг. З 1627 р. архімандрит Києво-ПечерськоїЛаври, з 1631 — митрополит Київський і Галицький. Добивався у польського королялегалізації православної церкви в Україні, яка переслідувалася поляками післяБерестейської унії, а також передання їй деяких маєтків і церковних споруд(Софійського собору, Києво-Видубицького монастиря), захоплених уніатами. Порядзі створенням Київського колегіуму, був організатором створення його філій вВінниці, Крем’янці, Гощі, першої румунської вищої школи в Яссах у 1640 р. Понад20 років очолював книговидавничу справу в Україні, Румунії та Молдавії. Авторкниг, написаних слов’янською, польською, латинською мовами. Діяльність П.Могилисприяла формуванню національної самосвідомості українського суспільства,визріванню ідей боротьби за національне визволення, проти іноземного тарелігійного гноблення. Роки його найбільш активної діяльності (30-40 рр. 17ст.) увійшли в історію під назвою «могилянської епохи».

В основу структури Києво-Могилянської Академіїбула покладена організація єзуїтських колегій. Строк навчання тривав 12 років.Програма передбачала вивчення 7 вільних наук: граматики, риторики, поетики(піїтики), філософії, математики, астрономії, музики. Навчання велося польськоюта латинською мовами. На початку 18 ст. латина витісняється українською мовою,але вона ще довго вивчалася у школах України, що відповідало рівню європейськоїосвіти. Запроваджуються також французька, німецька та давньоєврейська мови. Напочатку 18 ст. були створені філії Академії в Чернігові, Білгороді (згодомпереведена в Харків) та Переяславі.

Обгрунтовуючи необхідність вивчення латини,П.Могила говорив: «Латинська мова нам на те потрібна, щоб бідної Русі неназивали глупою Руссю. Обманець говорить: „Учіться по-грецьки, не полатині“. Це добра рада, але корисна в Греції, не в Польщі, де латинськамова має найбільший успіх. Поїде бідака на трибунал, на сойм, на сеймик, нагромадський або земський суд, без латини платить вини (судові кари). Без неї(латинської мови) нема ні судді, ні возного, ні ума, ні посла. Не треба наспідганяти під грека, стараймося за неї при латині так, що бог дасть, грека будедля свята, а латина для щоденного вжитку».

На початку існування Києво-МогилянськоїАкадемії викладання носило передовий, прогресивний характер. Студенти вивчалине тільки томізм Фоми Аквінського, але й твори гуманістів — ЕразмаРотердамського, Амоса Коменського, Гоббса, Декарта, Аристотеля, Спінози та ін.У різні часи в Академії викладали визначні вчені того часу: Інокентій Гізель,Степан Яворський, Георгій Кониський, Феофан Прокопович.

Випускники Київської Академії займали важливідержавні і церковні посади в Російській імперії і внесли значний вклад врозвиток російської культури. Єпіфаній Славинецький (?-1675) був організаторомта ректором першої греко-латинської школи в Москві (1653); Симеон Полоцький(1629-1680) був вчителем дітей царя Олексія Михайловича, організаторомСлов’яно-греко-латинської академії в Москві (1687) та типографії в Кремлі;Феофан Прокопович (1681-1736) -пропагандистом петровських реформ та главоюросійської православної церкви; драматург, поет, історик та композитор ДанилоТуптало (1651-1709) став митрополитом ростовським і увійшов в історію як ДмитроРостовський; Стефан Яворський (1658-1722) був президентом Синоду; ОлександрБезбородько (1747-1799) був канцлером Російської імперії; Ілля Безбородько(1756-1815) — сенатором.

Наприкінці 18 ст. в умовах ліквідаціїукраїнської автономії, наступу російського царату на українську культуру,Академія поступово втрачає своє значення. У 1780 р. згоріла бібліотекаАкадемії, що була найбільшою в Україні, у 1788 р. Академія була позбавленаматеріальної підтримки, а в 1817 р. взагалі закрита, як світський навчальнийзаклад, і перетворена в духовну академію для підготовки вищихцерковнослужителів російської православної церкви. Внаслідок цього центркультурного розвитку, який протягом 17-18 ст. знаходився в Україні,переміщується в Росію, з Києва — в столицю імперії Петербург.

Львівський університет був створений на базієзуїтської колегії у 1661 р. у феодальній Польщі і ставив перед собою метуполонізації українського населення. Навчання тут велося польською, німецькою ілатинською мовами.

Контрольні запитання.

1. Яка роль братських шкіл у розвитку культурив Україні? Коли були створені Львівська та Київська братські школи. Хто бувпершим ректором останньої?

2. Хто був першим ректором Острозької колегії?Коли вона була створена? Хто був першим ректором?

3. Історичне значення діяльності митрополитаП.Могили.

3. Початок книгодрукування.

Важливою подією в культурному та політичномужитті Європи в середині 15-го століття була поява книгодрукування. Першийдрукарський станок було винайдено німцем І.Гутенбергом у 1450 році. Перші книгивін надрукував в Празі та Кракові.

Перша слов’янська книга була надрукованаглаголицею і з’явилася у Венеції в 1483 році. Кількома роками пізніше у 1491 р.у Кракові з’явилися книги надруковані кирилицею. Видав їх також німець — Швайпольд Фіоль. Обидві книги були церковного змісту. У середньовічній Європідоля першодрукарів була нелегкою. Фіоля заарештувала краківська інквізиція, зякої йому пощастило з великим трудом звільнитися. Але друкарську працю йомузаборонили, а надруковані книги спалили.

В 1517-1519 рр. у Празі білорусом ФранцискомСкориною був надрукований «Псалтир» та декілька інших книжок вперекладі білоруською мовою. Скорина навчався у краківському та падуанськомууніверситетах, де отримав ступінь доктора медицини, що була найбільш шанованоюі престижною у середньовічній Європі.

Іван Федоров. Першими російськими друкарямибули Іван Федоров та Петро Мстиславець. У 1564 році вони надрукували в Москвіпершу в Росії друковану книгу «Апостол», яка складалася з частинНового завіту — діяння та послання апостолів церкви і «Апокаліпсис»(від грец. слова «одкровення») — теж одна з книг Нового завіту,найдавніший з християнських літературних творів, який містить пророцтва прокінець світу, страшний суд, боротьбу між Христом та Антихристом, тисячолітнєцарство боже тощо. Наступного року вони встигли видати ще одну богослужебнукнигу — «Часовник». Але й в Московщині друкарська праця булаоб’явлена чернецтвом як диявольський витвір — позначилася конкуренція злітописцями, яких видання друкованої продукції позбавляло сталого заробітку.Дикий натовп черні, підбурюваний ченцями, спалив друкарню, а Федоров таМстиславець ледве уникнули наглої смерті і вимушені були рятуватися втечею зМоскви.

.Заблудівська друкарня. Після цього Федоров іМстиславець прийняли запрошення литовського гетьмана Г.Хоткевича і створилинову друкарню в м.Заблудів, в Білорусії, біля Білостока. Там вони надрукували в1568-1569 рр. «Євангеліє Учительноє» та «Псалтир».

Львівська друкарня. Із Заблудова Мстиславецьпоїхав до Вільно, а Федоров — до Львова, де за допомогою львівського братствазаснував першу друкарню в Україні. Тут у 1574 р. (тобто рівно через 10 роківпісля видання першої книги у Москві) він випустив нове видання«Апостола», а потім першу слов’янську «Азбуку».

Острозька друкарня. На запрошення відомогоукраїнського православного мецената князя Костянтина Острозького у 1581 роцівін переїжджає в Острог, де засновує нову друкарню. Тут він друкує своюславетну книгу — повну слов’янську «Біблію» («Острозькабіблія»). Помер Федоров у 1583 р. у Львові, де й похований.

Поряд з найстарішою друкарнею Львівськогобратства, виникають друкарні у Стрятині біля Львова, в Дерманському монастиріна Волині (1604), Крилосі під Галичем (1606), Рахманові на Волині (1619), уЛуцьку (1628), Крем’янці (1638) тощо.

Найбільша друкарня була відкрита уКиєво-Печерський Лаврі у 1616 р. Перша книга, яка була там випущена, -«Часословець»- підручник для братських шкіл, згодом — «Псалтир». Лаврська друкарнядовгий час, аж до петровських репресій проти України після Північної війни,поряд з релігійною літературою, випускала і світські видання: «Візерунок»на честь українського церковного та освітнього діяча Єлисея Плетенецького(1622), «Вірш на жалосний погреб зацного лицаря Петра Сагайдачного»(1622), «Лексикон» визначного українського лексикографа Памви Бериндитощо. Книжковий друк зіграв важливу роль в поширенні освіти в Україні.

Контрольні запитання.

1. Хто були перші книгодрукарі в Європі?

2. Хто був першим книгодрукарем в Україні?Перші друкарні та видані книги.

3. Яке значення мало книгодрукування дляпоширення освіти, наукових знань, культурного розвитку суспільства.

4. Полемічна література.

Внаслідок занепаду культурного процесу вУкраїні в 13-16 ст. безслідно зникло багато творів літератури княжої України ізбереглися у списках лише на півночі. Це дало підстави деяким дослідникамстверджувати, що вся література цього часу тільки великоросійська.

В умовах, які склалися в Україні післятатарського нашестя, спричинилися до того, що літературне життя могло існуватитільки на західних окраїнах, у сусідстві з Білорусією. Оригінальних пам’ятоклишилося мало. Літературні пам’ятки ідейно і стилістично продовжують школуКиївської Русі.

В 14-16 ст. гальмом для розвитку українськоїлітератури стала візантійська спадщина, яка на цей час догматизувала ідеї іформи літературних творів. Після падіння Константинополя (1453) візантійськийвплив зникає. Але за 2 століття в Україні не було створено жодноголітературного твору, який би заслуговував на увагу. Натомість інтенсивнорозвивається фольклор, зокрема історичні думи та пісні, яких до цього часуукраїнський народний епос не знав. Тематика цих дум та пісень(турецько-татарський полон, втеча з неволі, смерть козака в степу, жорстокістьтурок) підтверджує, що створювалися вони саме в ІІ половині 14 — І половині 15ст.

Полемічна література. З останньої чверті 16ст. (1580-1590) з’являється нова тематика літературних та наукових творів, такзвана полемічна література, присвячена релігійній дискусії. За 100 років цьогоперіоду було створено в 10 разів більше оригінальних творів, ніж за 500попередніх років. В полемічній літературі можна виділити:

1. Науково-теологічні трактати таісторико-політичні памфлети, відкриті листи, послання-диспути.

2. Художня література практично вся такожносить полемічний характер і спрямована проти католицизму.

3. Твори ораторського мистецтва, легенди,байки, поезія також має полемічний характер.

Петро Скарга. Полеміку розпочав польськийєзуїт, письменник, лідер войовничого католицизму Петро Скарга. В трактаті«Про єдність церкви божої» (1577) він обгрунтовує законністькоролівської влади в Польщі та її панування в українських та білоруськихземлях. Слов’яноруська мова непридатна для жодної науки, це мова мужиків, пишевін. Теологія та філософія можуть розвиватися лише на основі латинської тагрецької мов. Все населення України повинно об’єднатися навкруги папи та польськогокороля, порвати з руською вірою, національними традиціями та служити польськійкороні та католицькій Речі Посполитій. Його позицію підтримали прибічники унії,зокрема Київський митрополит Іпатій Потій. Згодом на позиції уніатствапереходили і деякі колишні прибічники православ’я, зокрема, ректор Київськоїбратської школи, вихованець Замойської та Краківської академій Касьян Сакович.

Противники унії. Проти Скарги та уніатіввиступали ректор Острозької Академії Герасим Смотрицький професор школиСтавропігійського братства у Львові Зизаній Тустановський, вихованецьОстрозької Академії і західно-європейських університетів Мелетій Смотрицький(син Г.Смотрицького, який потім став єпископом полоцьким, але після вбивстваправославними уніатського єпископа Кунцевича виїхав в Рим і став уніатом).

Антиуніатським твором є літературна пам’ятка«Пересторога», авторство якої приписують Іову Борецькому або діячуЛьвівського братства Юрію Рогатинцю.

Іван Вишенський. Визначнимписьменником-полемістом цього періоду був Іван Вишенський (1550-1620).Народився в Галичині, деякий час жив у Луцьку, підтримував зв’язки з Львівськимбратством. В 1580-90 рр. переселився на гору Афон, прийняв чернецтво. В 90-хроках написав найвизначніші твори, скеровані проти унії. Його перу належатьполемічні послання до князя К.Острозького, П.Скарги. Не обмежувався боротьбою зкатолицизмом та унією. Виходячи з засад візантійського аскетизму, гострокритикував весь тодішній церковний та світський лад і вимагав простотистаро-християнського братства, як здійснення царства Божого на Землі. В своїхтворах малював барвисті, часто гіперболічні образи морального занепаду еліти,зокрема духовної, протиставляючи їй простих людей. Емоційне піднесення творучергується з гострою сатирою, сарказмом. Накопичення порівнянь, епітетів,запитань і закликів, іронічне подання побутових деталей, багатство словника,використання живої народної мови надавали творам Вишенського яскравості таефектності. Стиль В. наближався до найкращих взірців барокового стилю. ПраціВишенського вперше були знайдені дослідниками у 1858 р., вперше надрукованіКостомаровим 1865 р.

Григорій Сковорода. Найвизначнішим українськимпросвітителем-гуманістом, поетом та вченим-філософом 18 ст. був ГригорійСковорода (1722-1794). Освіту здобув у Києво-Могилянській Академії.Переслідуваний світською та церковною владою, він з 1779 р. мандрує по Україні,пропагуючи свої погляди серед народу. Одним з перших в історії українськоїдумки виступав проти офіційної релігії та церковної схоластики, засуджував дармоїдствоцерковників та багатіїв.

Значного прогресу досягла українськаiсторіографія. У козацьких літописах Самійла Величка, Григорія Грабянки таСамовидця, вперше було систематизовано виклад історичних подій в Україні.

Контрольні запитання.

1. Яке було завдання та значення полемічноїлітератури в Україні?

2. Чим став відомий Іван Вишенський?

3. Всесвітньо-історичне значення творчості Г.Сковороди.

6. Живопис, музика, театр, архітектура.

Живопис.

Дмитро Левицький (1735, Київ-1822), синукраїнського художника Григорія Левицького-Ніс (1698, Полт.обл — 1769),академік Петербургської Академії Мистецтв [ПАМ](1770), написав понад 100портретів (алегоричний портрет імператриці Катерини ІІ, французького філософаДені Дідро та ін.). Батько створив серію гравюр для Лаврських друкованихвидань, гравюри для видань на честь А.Розумовського, київського митрополитаР.Заборовського, брав участь у розписах Андріївської церкви

Антін Лосенко (1737, Глухів — 1773),представник класицизму, академік (1772) і ректор Петербургської АкадеміїМистецтв. Вчився у живописній школі Французької королівської Академії, отримавтам медаль за живописні твори, три роки перебував у Римі, пішки пройшовНімеччину, Нідерланди, Францію. Помер в 36 років. Твори: «Володимир таРогнеда», «Прощання Гектора і Андромахи», портрети Сумарокова,Волкова.

Володимир Боровиковський (1757, Миргород — 1825), народився в старшинській родині, учень Левицького, академік ПАМ (1795).Рання творчість пов’язана з Україною (розписи в Почаїві). В 1787 переїхав вСПБ. Працював у стилі класицизму, написав понад 160 портретів російськихвельмож, осіб царського дому, жінок, іконостаси та розписи церков в Миргороді,Могильові, СПБ, селах, картини на побутові теми (Селянка, Вакханка, Зима,Катерина), перші в СПБ автолітографії (1815).

Музика.

В музичному мистецтві українському барокопритаманні багатоголосний спів і такі жанри, як хоровий концерт, псалом, кант,романс. Саме такими рисами відзначалася творчість композиторів Березовського,Бортнянського та Веделя. Всі вони випускники Глухівської співочої школи, якустворив гетьман К.Розумовський у свїй столиці Глухові.

Застосовувався партесний спів (від лат. Рartes- голоса) — стиль багатоголосся. В середині 17 ст перенесений з України вРосію, існував до кінця 18 ст. Церковні та світські теми.

Максим Березовський (1745, Глухів — 1777),вчився в Київській Академії, в 1765-75 вчився і працював в Італії (Болонья),1771 обраний членом Болонської Філармонічної академії. В 1773 в Ліворнопоставлена його опера «Демофонт». Написав оперу «Іфігенія»,духовні концерти, велику кількість інших творів, але вони не виконувалися.Творець українського хорового співу в духовній музиці. У 1774 повернувся вПетербург, але через інтриги покінчив самогубством.

Дмитро Бортнянський (1751, Глухів — 1825)-композиторрелігійної музики. Викликаний в хорову капелу Петербурга, переведений допридворної капели. Вчився у італійського композитора в Петербурзі, потім в Венеції. В Італії поставлені його опери на італійські лібрето:«Креонт» (1776), «Алкід» (1778), «Квінт Фабій»(1779). З 1796 управитель придворною капелою, яка складалася виключно зукраїнців. Написав понад 100 творів церковної музики. Видані в 1882 р.П.Чайковським у 10 т.

Артем Ведель (1767-1806) — композитор, хоровийдиригент, співак. Закінчив Київську Академію, керував церковними хорами вМоскві, Києві, Харкові. Автор хорових концертів на релігійні теми. Впливукраїнських пісень-романсів. Виїхав з Москви, куди був посланий не за власнимбажанням. Був послушником Києво-Печерської Лаври. Подорожував Лівобережжям.Арештований за звинуваченням в антиурядовій діяльності, помер у в’язниці.Цензура заборонила друкувати його твори.

Театр.

З першої половини 17 ст. в Україні з’являєтьсяляльковий, маріонетковий театр — вертеп. Найпопулярнішим він стає у другійполовині 18 ст. в добу занепаду Києво-Могилянської Академії, коли рядивертепників поповнилися вихованцями Академії, які, натхненні ідеямиГ.Сковороди, йшли популяризувати серед народу українську виставу. Така форманайбільш зручною з огляду на переслідування влади. Розповсюджували вертеппереважно мандрівні дяки.

Вертепна вистава виразно поділялася на двічастини: релігійну і світську (трагічну і комічну). В такому поділі можнавбачати зразок колишньої академічної вистави, що складалася з поважної частиниі інтермедій. Ляльки релігійної частини групуються навколо різдвяної дії,ляльки світської, побутової частини мали національне забарвлення. Серед нихвиділялася постать Запорожця, ляльки більшої від інших і більш рухливої. Зогляду на недавній розгром Січі це мало мати певний політичний акцент.

Вертепна скринька часто мала виглядповерхового будинку. Різдвяна дія відбувалася нагорі, а внизу йшли інтермедії.Вертеп явище цілковито українське, самобутнє, відмінне від російськогопобутового театру петрушки та ін.

Архітектура.

В 13-14 ст. будівництво в Придніпров’їприпинилося, але продовжувалося на Волині, в Галичині, Закарпатті. Головнимчином це були: 1)оборонні споруди — замки та фортеці (палац-фортеця у селіМеджибож Хмельницької обл.); 2)релігійні споруди — церкви та монастирі(Покровська церква-фортеця у селі Сутківці Хмельницької обл.; Троїцькиймонастир-фортеця, Рівненська обл.).

У 16 ст. у Львові силами італійських майстрівбудуються значні архітектурні споруди в стилі ренесанс. Цей стиль прийшов в Українуз Італії через Угорщину та Словаччину, а також з Німеччини через Краків. Доренесансових будівель цього часу, які збереглися у Львові, належать Чорнакам’яниця (1577). Башта Корнякти Успенської церкви (1578) висотою у 66 м.,каплиця (рос. — часовня) Трьох Святих (16 ст.), вірменський кафедральний собор(14-17 ст.), Успенська церква (1591-1631) — на той час єдина українська церквав центрі Львова.

Друга половина 17 та 18 ст. увійшли в історіюмистецтва, як другий після Київської Русі золотий вік української архітектури,коли панівним стилем стало українське, козацьке, мазепинське бароко.

Бароко — стиль в європейському мистецтві кінця16 — середини 18 ст., для якого характерні зовнішній блиск, парадність,декоративність. В Україні, поряд з високим, аристократичним бароко, існувалонародне — міщанське, селянське, козацьке. В стилі козацького бароко побудованіполкова канцелярія (так званий будинок Лизогуба) в Чернігові ((90-і рр. 17ст.), Києво-Могилянська Академія (Шедель, 1734-1740), Ковнірівський корпус (Ковнір,1721-1772),Андріївська церква (Растреллі, 1747-1753), церква св.Юра (Меретин, 1745-1770).

Незважаючи на Руїну після Визвольної війни, вУкраїні провадилося будівництво культових споруд (Миколаївськй собор в Ніжині,1668, Тороїцький собор Густинського монастиря, 1671-1676, Собор Троїцькогомонастиря в Чернігові, 1779-1789). Але свого апогею будівництво досягло за часдвадцятилітнього правління гетьмана Мазепи.

Іван Мазепа (1640-1709) був розумною освіченоюлюдиною, мудрим державним керівником. Освіту здобув у Київському колегіумі таВаршавській єзуїтській школі. Прослухав курс лекцій в університетських центрахЗахідної Європи (Німеччина, Італія, Франція, Нідерланди). Знав 8 мов(латинську, німецьку, французьку, італійську, польську, татарську, російську,українську). Ставши у 1687 р. гетьманом України, постійно піклувався пророзвиток освіти, науки, культури. За його пропозицією Києво-Могилянська Колегіябула перетворена на Академію, було засновано Чернігівський колегіум (1700).Підтримував творчість Дмитра Туптала, Феофана Прокоповича, Стефана Яворськогота ін. Сам писав вірші, зокрема є автором думи «Всі покою щиропрагнуть». Зібрав велику власну бібліотеку. Був щедрим меценатом,жертвував великі гроші на церкву та Київську колегію (любив там виступати, зависловом П.Орлика, «мовою Тита Лівія та Цицерона»), будівництвоцерков, малярські та оздоблювальні роботи. Після його правління лишилисявеличезні пам’ятки мазепинського бароко в Києві, Чернігові, Переяславі(Богоявленський Собор Братського монастиря, 1690-1693, та Микольський Собор уКиєві, 1690-1696, Церква Всіх Святих над Економічною брамою Києво-ПечерськоїЛаври, 1696-1698, Вознесенський собор в Переяславі, 1695-1700, СоборКрестовоздвиженського монастиря в Полтаві, 1689-1709, Покровський Собор вХаркові, 1689, Преображенський Собор Мгарського монастиря біля Лубен,1684-1688та ін.). В 1691-1705 р. в стилі бароко була реставрована Софія Київська.

До цього часу збереглися палати Мазепи в с.Іванівському Курської обл. В 1703 р. Петро І передав йому у володіння великіугіддя на кордоні України та Росії, де були засновані села Іванівське,Степанівка та Мазепівка. Палати в Іванівському — одноповерховий будинок зпідвалом та високим фронтоном, що нагадує будинок Лизогуба в Чернігові, алебільш простий в оформленні.

Осип Старцев (ІІ половина 17 ст.)-російськийархітектор, один з перших, хто працював в Україні. Побудував у Києві СоборБратського монастиря (1693) та Микольський Собор (1696), переіменований в 19ст. у Воєнно-Микольський Собор [обидва зруйновані за радянської влади]. УМоскві збудував трапезну Симонова монастиря (1677-1680), Крутицький терем(1693-1694).

Варфоломій Растреллі (1700, Париж — 1771),працював в стилі російського, наришкінського бароко. За його проектом у Києвіпобудована Андріївська церква (закладена 1744 в зв’язку з приїздом ЄлизаветиПетрівни, а церкви спирається на двоповерховий будинок, який є фундаментом,навкруги тераса, вид на Поділ та Дніпро. Внутрішня оздоба в стилі рококо,картини Антропова «Тайна Вечеря», «Успіння Богоматері»,розпис царських врат. Інші праці В.Растреллі: Великий палац в Петергофі(1747-52), Смольний монастир (1748-1764)

Бернард Меретин (кінець 16 ст. — 1759),український архітектор, німець за походженням. Побудував Собор св. Юра у Львові(1715-70), ратуша в Бучачі (1751). Стиль рококо з рисами українського бароко.

Гофман — німець за походженням. БудувавУспенський Собор в Почаєві, стиль бароко

У першій половині 18 ст. в Києві архітекторЙоган Шедель, німець за походженням, на замовлення Київського митрополитаРафаїла Заборовського побудував браму головного входу до митрополичого дому натериторії Софійського собору (Брама Заборовського, 1746-1748), яка стала однимз класичних прикладів стилю українського бароко. Брама збереглася до цього часуі її можна побачити, якщо обійти будівлю Софійського собору ззаду, хоча самвхід у 20-х рр. 20 ст. було закладено цеглою. Шеделем також була побудована23-х метрова дзвіниця Києво-Печерської Лаври (1731-1743), добудована дзвіницяСофійського собору(1744-1748), надбудова Київської Академії на Подолі.

Іван Старов (1745-1808), рос. арх., академікПАМ, стиль класицизм, планував будівництво міст Катеринослава, Миколаєва.Збудував Таврійський палац в СПБ (1783-89).

Український архітектор Степан Ковнір(1695-1786), кріпак Києво-Печерської Лаври, побудував у стилі українськогобароко, так званий, Ковнірівський корпус (1721-1772), дзвіниці на Дальніх таБлижніх печерах (1754-1762) Києво-Печерської Лаври, церкву та дзвіницю уВасилькові (1756-1758), дзвіницю Києво-Братського монастиря (1756-1759).

Інший український архітектор ІванГригорович-Барський (1713-1785), який також працював у стилі українськогобароко, побудував будинок полкової канцелярії в Козельці (1760-1767), надбрамнуцеркву з дзвіницею в Кирилівському монастирі (1750-1760), Покровську церкву(1766) та церкву Миколи Набережного в Києві (1772), яка зараз є резиденцієюпатріарха УАПЦ.

Паркова культура.

Софіївка біля Умані, площа 140 га, побудованаграфом Потоцьким наприкінці 18 — на початку 19 ст.: бесідки, водоспади, мости,канали, скелі, 400 видів дерев та кущів.

Олександрія маєток власниці Білої Церквипольської княгині Олександри Браницької, в Білій Церкві, на березі р.Рось,будівництво розпочато 1793 р. за планом садівника Мюффо, закінчено 1850 р.: 500видів дерев та кущів.

Контрольні запитання.

1. Яке значення мала творчість Березовського,Бортнянського, Веделя?

2. Спільне та особливе українського бароко впорівнянні з надбаннями світового мистецтва.

3. Дайте характеристику творчості Левицького,Лосенко, Боровиковського.

4. Дайте характеристику вертепу.

Висновки.

У ХУІ-ХУІІІ ст. культура України досяглавеликих успіхів і стала провідною у Східній Європі, вбираючи в себе найкращієвропейські взірці і пристосовуючи їх до національних традицій.

Лекція 4.

Українська та європейська культура в 19 — напочатку 20 ст. Частина 1. Література, наука, освіта.

План лекції:

1. Розвиток освіти в Україні.

2. Наука.

3. Українська література.

1. Розвиток освіти в Україні.

Реформа освіти. На початку 19 століттяцарський уряд провів в Росії реформу освіти. Була введена така структуранавчальних закладів: 1)церковно-парафіяльні школи; 2)районні школи; 3)гімназії(середні навчальні заклади, що готували до вступу в університет) і4)університети. Особлива увага і відповідні асигнування виділялися останнімдвом групам.

Ліцеї. У першій чверті 19 ст. були створеніпривілейовані навчальні заклади — ліцеї, що поєднували середню і вищу освіту:Кременецький ліцей на Волині (1805), Ришельєвський ліцей в Одесі (1817),гімназія вищих наук князя І. Безбородька в Ніжині (1820). Кременецький ліцейбув закритий після польського повстання 1830-1831 р., Ришельєвський бувперетворений у Новоросійський (Одеський) університет, Ніжинський — впедінститут.

Харківський університет. У 1805 р. буловідкрито Харківський університет. Його організатором був український вчений івинахідник Василь Каразін.

Василь Каразін (1773-1842) український вчений,винахідник, просвітник, громадський діяч. Походив з козацького роду та грецькихколоністів. Освіту здобув у харківському приватному пансіоні та Гірничомуінституті в Петербурзі. Його перу належать наукові праці з кліматології,агрономії, метеорології, гірничої справи. Він був винахідником паровогоопалення, технології добування селітри тощо. Сучасники назвали його «українськимЛомоносовим». Ю.Лавріненко назвав його «архітекторомвідродження». Він склав також ряд проектів суспільно-економічних реформ вРосії, перетворення її в конституційну монархію, ліквідації кріпацтва. Буврадником та вчителем Олександра 1, але в 1820-1821 рр. заточений уШлісельбургську фортецю. Останні роки життя провів в родовому маєтку наСлобожанщині.

Київський університет. У 1834 р. був створенийКиївський університет. Його першим ректором був М. Максимович.

Михайло Максимович (1804-1873) — учений-природознавець, історик, фольклорист, археолог, мовознавець тагромадський діяч, член Петербургської Академії Наук. Народився на Черкащині.Освіту здобув в Новгород-Сіверській гімназії та Московському університеті, з1833 — його професор. В історичних творах критикував норманську теорію, доводивспільні корені трьох східнослов’янських народів. Листувався з М.Гоголем,приятелював з Т.Шевченко.

Царський уряд поставив завдання перед обомауніверситетами — Харківським та Київським — проведення русифікаторської політикив Україні. Однак насправді обидва університети стали центрами зміцнення тарозповсюдження української культури.

Жіноча освіта. Крім привілейованих чоловічихнавчальних закладів, виникає жіноча освіта — так звані, Інститути шляхетнихдівчат (Харків, Полтава, Одеса, Керч і Київ) [1812-1838]. Для дітей дворянстваіснували приватні школи.

Костянтин Ушинський, видатний український іросійський педагог (помер в Одесі і похований у Києві в 1870 р.), вважав, щоосвіта повинна готувати дітей до життя і праці, прищепляти їм почуття обов’язкуперед людьми і здійснюватися рідною мовою дітей.

М. Пирогов, відомий російський педагог іхірург, що у 1856-1861 р. був попечителем Одеського і Київського навчальнихокругів, визнавав необхідність поширення освіти серед широких мас населення.При його підтримці в 1859 р. в Києві була відкрита перша недільна школа длядорослих. Такі ж школи були створені в Харкові, Полтаві, Одесі й інших містахУкраїни. Т. Шевченко склав буквар для цих шкіл, що був надрукований уПетербурзі в 1861 р. Однак, царський уряд, в умовах наростання революційного інаціонально-визвольного руху в Україні, злякався поширення освіти серед нижчихшарів населення, і поступово ці школи були закриті.

В другій половині 19 ст. відбувається певнадемократизація освіти. Школи для дітей дворянства перетворюються в школи длясередніх класів. Важливу роль у створенні сільських шкіл для селян зігралоземство. Однак царський уряд гальмував розвиток земської освіти і сприявпоширенню мережі церковно-парафіяльних шкіл, що знаходилися у віданніправославних священиків.

Валуєвський циркуляр. Ні на день не припинявсянаступ царату проти української культури. Після польського повстання 1863 рокуцарський міністр освіти Валуєв заявив, що «української мови ніколи небуло, немає і не може бути». Був виданий циркуляр, яким заборонялосянавчання дітей українською мово??

У Східній Галичині, що входила до складуАвстро-Угорської імперії, середня освіта також не була українською іпровадилася в основному польською мовою. Для українських дітей існувалипереважно початкові школи.

Спеціальна середня і вища освіта. З початку 19ст. в умовах економічного розвитку запроваджується спеціальна середня і вищаосвіта (комерційна вища школа з класами по навігації в Одесі, морський клас уХерсонській гімназії, школи виноградарства і виноробства в Криму тощо).Наприкінці 19 ст. з’являються ремісничі і сільськогосподарські середні школи,училища для підготовки вчителів.

З поширенням капіталізму відбуваєтьсяподальший розвиток вищої освіти. Головними центрами підготовки вчителів,лікарів, юристів та інших професій були Харківський, Київський і Новоросійський(Одеський) університети, Ніжинський історико-філологічний інститут, Львівськийі Чернівецький університети в Західній Україні.

Індустріальних і сільськогосподарськихфахівців готували: Харківський ветеринарний інститут, Харківський технологічнийінститут, Київський політехнічний інститут, Катеринославське вище гірськеучилище, Львівський політехнічний інститут, ветеринарно-медична академія уЛьвові тощо.

Контрольні запитання.

1. Яка роль В.Каразіна у розвитку вітчизняноїнауки та створенні Харківського університету?

2. Яке значення мали ліцеї у розвитку освіти вУкраїні?

3. Що ви знаєте про Валуєвський циркуляр таЕмський указ?

4. Що ви знаєте про першого ректора Київськогоуніверситету?

2. Наука.

Українські вчені 19 ст. зробили значний внесоку розвиток світової науки. Центрами наукових досліджень були Харківський,Київський, Одеський університети. Видатними організаторами математичної освітив Україні, авторами підручників і монографій у 19 ст. були Т.Осиповський,М.Остроградський, В.Буняковський, М.Ващенко-Захарченко, О.Ляпунов. В Одеськомууніверситеті в 70-90 р. працював фізик М.Умов — автор теоретичних досліджень вгалузі хвильових процесів і земного магнетизму.

У Київському, Харківському, Одеському іЛьвівському університетах і Миколаївській астрономічній обсерваторіїпровадилися астрономічні дослідження. Миколаївська обсерваторія брала участь уміжнародному співробітництві по створенню зоряної карти неба і зоряногокаталогу. У Києві один час працював визначний астроном Ф.Бредихин, що народивсяу Миколаєві.

Значний внесок у розвиток хімічної науки вУкраїні був зроблений В.Каразіним, М.Бекетовым та ін. Значний внесок у розвитокфізики та електротехніки зробив професор Віденьського та Празькогоуніверситетів і празької політехніки Іван Пулюй. Вважають, що він одночасно абой до Рентгена відкрив ефект «рентгенівських променів». Разом зП.Кулішем він зробив перший переклад Біблії українською мовою.

Наприкінці 19 ст. в Україні почали провадитисясистематичні мікробіологічні дослідження. У 1886 р. І.Мечников разом ізЯ.Бардахом та М.Гамалія створили в Одесі першу в Україні й Росії і другу усвіті після Пастерівського інституту в Парижі бактеріологічну станцію — сьогодні Одеський науково-дослідний інститут вірусології й епідеміології ім.І.І.Мечникова. Через якийсь час такі ж станції були створені у Харкові та Києві(сьогодні Київський науково-дослідний інститут епідеміології, мікробіології іпаразитології і Харківський науково-дослідний інститут мікробіології,вакцинації і сироватки). На початку 20 ст. у Катеринославі був створенийсанітарно-бактеріологічний інститут (сьогодні Дніпропетровськийнауково-дослідний інститут гастроентерології).

Ці інститути досліджували інфекційні хворобилюдини і тварин, створювали медичні сироватки — вакцини. Дослідники(Д.Заболотний, А.Карпинський, В.Бардах) вивчали мікробіологічні процеси, щовідбувалися в земному грунті, воді, повітрі. Був зроблений значний внесок урозвиток теорії і практики боротьби з інфекційними захворюваннями.

Розвиток фізіології в Україні зв’язаний зім’ям російського натураліста І.Сєченова, котрий якийсь час працював вОдеському університеті та Маріїнській гімназії. З Україною зв’язана чималачастина життя анатома і хірурга М. Пирогова.

Значний розвиток у 19 ст. в Україні одержалигуманітарні науки — історія України, етнографія, археологія, мовознавство,фольклористика й ін. Всесвітньо відомі імена українських істориківМ.Грушевського, М.Костомарова, Д.Яворницького; археологів В.Хвойко,М.Веселовського, етнографа Ф.Вовка, сходознавця А.Кримського, мовознавцівА.Потебні, М.Сумцова та ін.

Контрольні запитання.

1. Історичне значення діяльності та науковогодоробку М.Максимовича.

2.  Яке значення мало створеннябактеріологічної станції в Одесі?

3.  Де зосереджувалися центри науковихдосліджень в Україні в 19 ст.?

4. Значення наукових досліджень І.Пулюя.

4.  Українська література.

Українську літературу на початку 19 ст.представляли І.Котляревський, П.Гулак-Артемовський, Г.Квітка-Основ’яненко,Є.Гребінка, засновник сучасної української літератури і літературної мови — поет, художник і національний пророк Тарас Шевченко.

Формування нової літератури в Україніпроходило в умовах посилення національного і соціального гноблення. Страждаючивід репресій царського режиму, українська література продовжувала розвиватися вдусі демократичних традицій попередніх сторіч. Створення нової українськоїлітератури було тісно пов’язано з національно-визвольним рухом і боротьбою зареалізм і народність.

Важливу роль у створенні нової українськоїлітератури зіграв Іван Котляревський (1769-1838), що відтворив сучаснуукраїнську дійсність в поемі «Енеїда», п’єсі«Наталка-Полтавка» та ін. «Енеїда» була написана заоднойменним твором римського поета І століття до н.е. Вергілія, у якомурозповідається про мандрівки троянця Енея. У Котляревського при зберіганніосновного сюжету і діючих осіб, події перенесені на український грунт, показаніпобут і характери різних шарів українського суспільства. У вигляді богівсатирично показані поміщики, чиновники, духівництво. За пригодами соратниківЕнея проглядається доля запорозьких козаків, що у 1775 р. були вигнаніросійською імператрицею Катериною ІІ із Запорозької Січі і вимушені булирозпочати багаторічні мандри по світу. Створення цього твору співпадає з новимипрогресивними віяннями у світі внаслідок Великої французької буржуазноїреволюції. Політичне значення «Енеїди» Котляревського звичайнозамовчувалося.

Котляревський довгий час був на військовійслужбі. У 1818-1821 рр. працював директором Полтавського театру. Його п’єси«Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник» увійшли дозолотого фонду українського театрального репертуару.

Початок формування нової українськоїлітератури було завершено Т. Шевченко (1814-1861), що своєю поетичною творчістювідкрив нову еру в розвитку суспільного і культурного життя українськогонароду. Син українських селян-кріпаків, Шевченко рано осиротів, був пастухом,батраком у сільського священика, згодом був привезений своїм поміщикомЕнгельгардом у Петербург, закінчив там Академію Мистецтв. Друзі Шевченкаорганізували його викуп з кріпацької неволі. Відомий російський художник,викладач Академії Мистецтв Карл Брюллов написав портрет письменникаЖуковського, який був проданий на аукціоні. Виручені гроші були витрачені навикуп Шевченка (1838).

Однак доля поета і художника виявиласяжорстокою. У 1847 р. він був заарештований за участь у таємномуКирило-Мефодіївському товаристві, а потім відправлений у солдати в далекуОренбургську губернію без права писати і малювати за те, що, як було сказано увироку, «складав вірші на малоросійській мові самого обурливогозмісту». У засланні Шевченко пробув 10 років і був звільнений тільки післясмерті царя Миколи І.

Однак, незважаючи на суворі заборони,Т.Шевченко продовжував і в засланні писати вірші і малювати. У своїх творах вінзатаврував кріпосництво, російське самодержавство, прославляв боротьбуукраїнського народу за національну і соціальну свободу і незалежність, боротьбународів Кавказу проти російського імперіалізму тощо. У своєму«Заповіті» (1845) Т.Шевченко відкрито закликав народи донасильницького скинення самодержавства і кріпосництва. Його перша книга віршів«Кобзар», яка була опублікована в 1840 р., і поема«Гайдамаки» мали величезне значення і підняли Т.Шевченка до рівняпророка української нації.

До української та російської культури належитьМикола Гоголь (1809-1852), козацько-старшинського походження, нащадокполковника Остапа Гоголя часів Хмельниччини, писав російською мовою,найвизначніший представник «української школи» в російськійлітературі, батько Василь керував домашнім театром українського меценатаД.Трощинського (с.Кибинці). Після навчання у Ніжині переїхав у Петербург,служив у канцеляріях, викладав історію в СПБ ун-ті, у 1836 виїхав за кордон, дежив до 1849 р., деякий час перебував в Україні (Полтавщина, Одеса, весною 1848,жовтень 1850-квітень 1851). Автор творів «Вечера на хуторе близДиканьки», «Тарас Бульба», «Миргород», «Ревизор»,«Мертвые души», матеріали до українського словника тощо.

Розвиток української літератури в другійполовині 19 ст. проходив в умовах застосування Валуєвського циркуляра іЕмського указу, що забороняли вживання української мови.

Незважаючи на це, у другій половині 19 ст.з’являються нові імена письменників, нові твори, серед них оповідання знародного життя письменниці Марка Вовчок (1834-1907), перший в українськійлітературі історичний роман П.Куліша (1819-1897) «Чорна Рада»,антикріпосницької повісті І. Нечуя-Левицького (1838-1918), роман П.Мирного«Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

У своїх повістях, віршах Іван Франко(1856-1916) описував життя селян, робітників, інтелігенції Галичини, щознаходилася під владою Австро-Угорської імперії. Він написав також багатопубліцистичних і літературно-критичних статей українською, польською інімецькою мовами. Його драма «Украдене щастя» і досі йде на сценахтеатрів України, на її основі було знято декілька кінофільмів.

Чудовою поетесою і письменницею була ЛесяУкраїнка (1871-1913). В своїх поетичних працях вона розглядала важливіфілософсько-історичні і естетичні проблеми. Українське село напередодні й уперіод революції 1905-1907 рр. показали у своїх творах М.Коцюбинський(1864-1916), В.Винниченко (1880-1951), В.Стефаник (1871-1936) та ін. Багато хтоз цих письменників перекладав українською мовою художні твори світовоїлітератури.

Контрольні запитання.

1. Політичне та історичне значення творчостіІ.Котляревського.

2. Ідея національного визволення України втворчості Т.Шевченка.

3. Інтернаціональні зв’язки та мотиви утворчості Шевченка.

4. Світове значення творчості Т.Шевченка.

5. Історичне значення «РусалкиДністрової».

6. Трагічна доля перших галицькихпропагандистів української мови.

7. Українські мотиви в творчості М.Гоголя.

8. Яке значення мала творчість І.Франка,Л.Українки?

9. Дайте характеристику творчості П.Куліша.

Висновки.

Кінець 18 та початок 19 ст. стали початкомпершого етапу національно-духовного відродження в Україні, коли, незважаючи навтрату залишків державної автономії, українська нація добилася визначнихуспіхів у розвитку своєї культури, як органічної частини світової культури.

Лекція 5.

Становлення та розвиток української таєвропейської культури в 19 — початку 20 ст. Частина 2. Українське мистецтво.

План лекції:

1. Український театр.

2. Музика.

3. Живопис, скульптура, архітектура.

1. Український театр.

В першій половині 19 ст. в Україні з’явивсяперший професійний театр. Спершу це були бродячі акторські групи. Потімз’являються перші театральні приміщення, що приймають у себе гастролерів ідають сцену для власних театральних труп. У 1818 р. Іван Котляревський очоливпрофесійний театр у Полтаві. На його сцені були вперше поставлені його п’єси«Наталка Полтавка», «Москаль — чарівник».

У Харківському театрі починає свою роботуГригорій Квітка-Основ’яненко (1778-1843), що пише для нього комедії«Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик». Разом ізп’єсою Т.Шевченко «Назар Стодоля» усі ці 5 п’єс увійшли в золотийфонд української драматургії і не сходять зі сцени по сьогодення .

Серед кращих акторів українсько-російськихтруп цього часу був кріпосний актор Михайло Щепкін (1788-1863). Його гру високоцінував Т.Шевченко. З Щепкіним його зв’язувала особиста дружба і кріпоснеминуле, як і з американським актором-негром, що був рабом — Айрой Олдриджем, щогастролював у Росії. У 1858 р. Т.Шевченко написав портрети обох цих акторів.

З 1882 р. широку популярність в Україні-Россіїодержує Єлісаветградська театральна трупа, на чолі якої стояли МаркоКропивницький (1840-1910), Михайло Старицький (1840-1904) та Іван Тобілевич(1845-1907) (згодом відомий драматург і актор Карпенко-Карий). Ця трупа ставилап’єси  українською і російською мовами. Репертуар української драми (п’єсиКотляревського, Квітки-Основ’яненка, Шевченка, Кропивницького, Карпенка-Карогоі П.Мирного) обмежувався селянською тематикою. Постановки п’єс із життяінтелігенції, на теми української історії і переклади на українську мовузакордонних драматургів заборонялися. Часто виступи українських труп залежаливід дозволу місцевого начальства. У Придніпров’ї (Київщина, Полтавщина,Катеринославщина) українським гастролюючим трупам доводилося працювати в такихумовах аж до революції 1905 року.

М.Кропивницький був реформатором українськогонаціонального театру, розвивав його в шевченківських традиціях, використовуючибагатства українського фольклору і наслідки етнографічних досліджень(національний одяг, предмети побуту, українські пейзажі, декорації і т.п.).Постановки були музичними і супроводжувалися піснями і танцями. Вони проклалидорогу українській опері. Трупа Кропивницького з успіхом гастролювала в Росії(Петербурзі, Москві, містах Поволжя і Кавказу, Кишиневі, Варшаві).

Після 1885 р. склад трупи змінювався багаторазів. Головні актори покидали трупу Кропивницького, створювали власнітеатральні колективи. З одного боку це послаблювало «театр корифеїв»,розпорошувало його сили. З другого боку вело до збільшення театральнихколективів в Україні і поширенню пропаганди української культури серед широкихмас населення. Значний внесок у розвиток українського драматичного мистецтва внесла чудова акторка Марія Заньковецька (1854-1934). Ця група акторів отрималаназву «корифеїв українського театру» або «театру корифеїв».

З початку 20 ст. в українській драматургіїз’являються нові тенденції, зв’язані з класовою диференціацією села, розвиткомкапіталізму, посиленням класової боротьби. Ці тенденції знайшли відбиток уп’єсах И.Карпенка-Карого «Хазяїн», «Сто тисяч» і ін.

У 1916 р. було створено Молодий театр,керівником якого став Лесь Курбас (1887-1942). Він шукав нові форми сценічноїдії, використовуючи досвід європейського модерністського театру, ставив п’єсидавньогрецького драматурга Софокла, англійського автора Бернарда Шоу,російського письменника Леоніда Андрєєва, інсценізації поем Т. Шевченко«Ян Гус», «Гайдамаки», які сам і писав, п’єси Лесі Українкитощо.

Контрольні запитання.

1. Роль Одеси в діяльності театру корифеїв.

2. Історичне значення «театрукорифеїв».

3. Молодий театр Леся Курбаса.

2. Музика.

Українські композитори Семен Гулак-Артемовський(1813-1873), Петро Ніщинський (1832-1896) і основоположник національноїукраїнської класичної музики М.Лисенко (1842-1912) зробили великий внесок урозвиток української реалістичної музики. Лисенко був засновником першої вУкраїні Київської театрально-музичної школи, відкритої у 1904 р.

Національна опера створювалася під впливомукраїнського музично-драматичного театру. Перша українська опера — «Запорожець за Дунаєм» композитора і співака С. Гулака-Артемовського.Наприкінці 19 ст. композитор Петро Сокальський (1832-1896) написав опери«Мазепа» і «Майська ніч» (за мотивами оповідань М.Гоголя).

П.Ніщинський створив музичну партитуру«Вечорниці» (нічна музична вечірка) до драми Т.Шевченко «НазарСтодоля». Після закінчення Афінського університету він отримав ступіньмагістра наук і з 1860 р. жив в Одесі, а згодом в Ананьїві, де викладав вгімназії російську та грецьку мови, писав музику, збирав хори та керував ними.Він також є автором перших перекладів на українську мову творів Софокла таГомера, а на грецьку мову переклав «Слово о полку Ігореве».

Одним з перших композиторів-професіоналів вГаличині був Михайло Вербицький (1815-1870). В 1863 р. він написав музику наслова П.Чубинського «Ще не вмерла Україна», яка стала державнимгімном України. Один з перших композиторів, що поклав на музику «Заповіт»Шевченка.

У 19 ст. українська музика розвивалася підвпливом творчості російської «Могучої кучки» (композитори Балакірєв(керівник), Римський-Корсаков, Мусоргський, Бородін, Кюї). Багато російськихкомпозиторів (М.Глінка, П.Чайковський, М.Мусоргський, Н.Римський-Корсаков іін.) складали романси й опери на українські теми («Майська ніч»,«Ніч під Різдво» Римського-Корсакова, «Сорочинськийярмарок» М.Мусоргського, «Мазепа» і «Черевички»П.Чайковського).

Українські мелодії використовували у своїйтворчості Л.В.Бетховен, Й.С.Бах, Ф.Ліст («Українські балади»,«Скарга», симфонічна поема «Мазепа»), Ф.Шопен та ін.

Перший оперний театр в Україні було відкрито вОдесі в 1809 р. У Києві і Харкові оперні трупи виникли в 60-70 р. Х1Х ст.Національна українська опера стала можливої тільки після народженняукраїнського професійного драматичного театру (1882 р.).

Український народ дав світовій музичнійкультурі таких широко відомих майстрів як співачка Соломія Крушельницька(1873-1952), композитор і диригент Олександр Кошиць (1875-1944), що виступали вІталії, Польщі, Франції, Америці та ін. країнах.

Контрольні запитання.

1. Ким і коли була створена перша українськаопера?

2. Які композитори використовували українськінародні мелодії у своїй творчості.

3. Коли і де було відкрито перший опернийтеатр в Україні?

4. Світове значення концертної творчостіС.Крушельницької та О.Кошиця.

5. Значення діяльності та творчості М.Лисенка.

6. Київська театрально-музична школа.

7. Хто написав текст та музику сучасногоукраїнського гімну?

3. Живопис, скульптура, архітектура.

Центром підготовки кадрів художників в Росії,була Академія Мистецтв, створена в Петербурзі в 1757 р. Багато її випускниківбули вихідцями з України, у тому числі художник А.Лосенко і скульптор І.Мартос,портретисти Д.Левицький та В.Боровиковський.

Тенденція класицизму, що панувала в Академії,знайшла вираження в скульптурних пам’ятниках, що були встановлені в українськихмістах (надгробок фельдмаршалу Рум’янцеву-Задунайському в Києво-ПечерськійЛаврі (1804-1805), пам’ятник дюку де Ришельє в Одесі (1823-1828), автором якихбув прославлений український і російський скульптор, академік І.Мартос(1790-1835). В Москві йому належить пам’ятник Мініну та Пожарському (1818).

20 років прожив в Україні видатний російськийкріпосний художник В.Тропінін, який створив серію портретів українських селянПоділля. Учнями видатного російського художника, представника класицизму,академіка К.Брюллова були Безперчий, Мокрицький, Сошенко, а також поет ТарасШевченко.

Пензлю Шевченка належать портрети сучасників,серія гравюр «Мальовнича Україна», акварелі і малюнки, зроблені узасланні (серія «Притча про блудного сина», «Покаранняшпіцрутенами», портрети місцевого жителів Киргизії). Після повернення ззаслання Шевченко за свої роботи одержав звання академіка по гравіюванню наміді. Широко відомий і автопортрет Шевченко, в якому знайшла відбиток глибокадуховна драма поета і художника.

Мальовнича творчість Шевченко вплинула набагатьох художників. Російський художник Лев Жемчужников написав портрет«Кобзар на дорозі», створив альбом ескізів на українську тематику,назвавши його шевченківською назвою — «Мальовнича Україна». Цейальбом вийшов, як додаток до журналу «Основа» (1861-1862).

Передвижники. Великий вплив на творчістьукраїнських художників мала діяльність російського Товариства пересувнихвиставок, членами якого стало багато українських митців. Виставки їхніх картину другій половині 19 ст. щорічно демонструвалися в багатьох містах України,привертаючи пильну увагу громадськості. Вони мали великий естетичний таполітичний вплив на сучасників.

Малювальні школи. В цей ж час в Україні булистворені перші малювальні школи: у 1865 р. в Одесі, у 1869 р. — в Харкові, в1875 р. заснована Київська малювальна школа М. Мурашка. Одеську малювальнушколу закінчили Костанді, Нілус, Едурдс, Волокідін, Буковецький, Бродський, Греков, Шовкуненко та ін.

Товариство південно-російських художниківстворено в Одесі у 1890 р. Воно об’єднало багатьох українських живописців, щосповідали передові ідеї передвижників. У мальовничих полотнах М.Кузнєцова,К.Трутовського, К.Костанді, К.Пимоненка, П.Нілуса, Ю.Буковецького,Н.Ладиженського, Т.Дворнікова відбите життя українського села після реформ60-70-х років, соціальні, національні і релігійні конфлікти, побут робітників іінтелігенції. Крім соціально-побутової тематики, їхньому пензлю належатьчисленні українські пейзажі і портрети сучасників. Це Товариство — одна знайяскравіших сторінок українського живопису.

Українська тематика знайшла відбиток у роботахвідомого російського художника Іллі Рєпіна, що народився в Україні, наХарківщині, у сім’ї військових поселенців. Широку популярність у світі одержалайого картина «Запорожці пишуть листа турецькому султану», що відбилареальний факт із життя уславленого кошового отамана Запорозької Січі ІванаСірка. При написанні цієї картини Рєпіна консультував український історик,фахівець з історії запорозького козацтва Дмитро Яворницький, який до того ж іпозував Рєпіну для постаті писаря.

Поетичні українські пейзажі малювали А.Куїнджі(«Місячна ніч на Дніпрі», 1880 р.), І.Айвазовський. Останній жив уКриму, в Феодосії і широко відомий як автор картин на морську тематику. Убудинку, де він жив у Феодосії, зараз знаходиться музей Айвазовського. Йогокартини виставлені в художніх музеях Москви, Санкт-Петербурга, Києва, Одеси ібагатьох інших міст України і Росії. Тонким ліризмом і поетикою перейнятіполотна Сергія Васильківського, його пейзажі і романтичні сюжети на темиукраїнського козацтва.

Одним із видатних українських живописцівпочатку 20 ст. був Олександр Мурашко, що став відомим завдяки своїй історичнійкартині «Похорон кошового» (1900), а також психологічно точнимпортретам. Він першим з українських художників став виставлятися за рубежем(виставки в Парижі, Мюнхені, Амстердамі, Венеції, Берліні). Його картиниекспонуються і зараз в музеях і приватних зібраннях Амстердама, Женеви,Нью-Йорка. Під впливом подорожей за кордон О.Мурашко позбувся реалістичноїманери передвижників, властивої першому періоду творчості, і на початку 1910-хроків стає на шлях імпресіоністичного зображення світу. Відповідно до цьогосюжетність відійшла на другий план, натомість найбільшу увагу він звертає наколористичне розв’язання теми. Був убитий на вулиці Києва у 1919 р. заневідомих обставин.

До імпресіоністів належала і молода талановитаукраїнська художниця Марія Башкірцева, яка жила в Італії та Франції,товаришувала з багатьма тогочасними художниками та письменниками, була закоханау Л. де Мопасана (залишився щоденник та листи до нього), але через хворобутуберкульозу у 24 роки пішла з життя. До імпресіонізму починають схилятисяІ.Похитонов, К.Бокшай, А.Куїнжджі та учень Репіна Ф.Красицький, відомийісторичною композицією «Гість з Запорожжя».

Українська Академія Мистецтв. О.Мурашко буводним з засновників і професорів Української Академії Мистецтв у Києві в 1918р., яка у 1922 р. перетворена в інститут.

Українська монументальна скульптура другоїполовини 19 ст. подана пам’ятником Богданові Хмельницькому в Києві скульптораМ.Микешина, що довго був візитною карткою столиці України. Пам’ятникросійському полководцю О.Суворову в Очакові (1907) створив одеський скульпторБорис Едвардс, пам’ятник І.Котляревському (1903) і М.Гоголю (1913-1915) уПолтаві — Леонід Позен.

Демократичні і реалістичні тенденції вмистецтві Галичини представляли художник-мистецтвознавець Іван Труш (1869-1941)(пейзажі Придніпров’я, Буковини, портрети письменників І.Франко, В.Стефаника,Л.Українки, композитора М.Лисенко), Олекса Новаківський (1872-1935), що бувзасновником художньої школи у Львові й Олена Кульчицька (1877-1967), авторгравюр з життя західно-українського селянства і картин на антивоєнні теми.

Класицизм. Наприкінці 18 — на початку 19 ст.офіційним стилем в архітектурі України був класицизм. Активну участь успорудженні будинків і плануванні нових міст в Україні в цей час взялиросійські зодчі Старов, Захаров, Мельников, Стасов. На землях ПівнічногоПричорномор’я, звільнених від турок і кримських татар, виростають нові міста:Херсон, Маріуполь, Миколаїв, Одеса, Севастополь. В древніх українських містах(Київ, Чернігів, Харків, Полтава, Суми) споруджується багато адміністративних ікомерційних будівель, дворянських клубів, офіційних резиденцій, соборів і т.ін.

На початку 20 ст. в архітектурі України бувшироко поширений стиль модерн. Найбільше характерний приклад цього стилю — будинок залізничного вокзалу в Києві (1912-1914 рр., архітектор Вербицький).Ряд архітекторів продовжували працювати в класичних традиціях (будинок державноїпублічної бібліотеки Академії Наук у Києві, Політехнічний інститут у Львові,будинок колишнього Педагогічного музею в Києві, у якому в 1917 р. засідалаУкраїнська Центральна Рада).

Оригінальним пам’ятником архітектури є будинокПолтавського земства (сьогодні обласний історико-краєзнавчий музей), який бувпобудований за проектом архітектора Василя Кричевського (1872-1952) у 1905-1909рр. з використанням форм українського козацького бароко і фольклорних мотивів узовнішньому і внутрішньому оформленні будинку. В 1903 р. В.Кричевський одержавза проект цього будинку премію на конкурсі. В оформленні внутрішніх інтер’єрівбудинку брав участь художник Сергій Васильківський (1854-1917). В.Кричевський,як і його брат Федір, був також малярем, художнім керівником в оформленнітеатральних вистав та кінофільмфів.

Українські садиби.

Качанівка маєток українського меценатаТарновського 19 ст., кліматичний лісовий курорт у Чернігівській обл., бувалиМ.Гоголь, Т.Шевченко, М.Вовчок, М.Глинка, П.Чайковський та ін.

Сокиринці, маєток українського меценатаП.Галагана.

Хутір «Надія» у Кіровоградськійобл., садиба акторської сім»ї Тобілевичів.

Контрольні запитання.

1. Хто представляв у мистецтві Галичини кінця19-початку 20 ст. демократичні та реалістичні тенденції?

2. Хто з українських малярів-імпресіоністівстав широко відомим у Західній Європі?

3. Значення творчості Василя та ФедораКричевських для українського та світового мистецтва.

4. Київська малювальна школа.

5 Міжнародне визнання творчості ОлександраМурашка.

6. Живописна творчість Т.Шевченка.

7. Кого можна вважати українськимипередвижниками?

8. Товариство південно-російських художників.

9. Українська тематика творчості І.Репіна.

10. Коли була створена Українська Академіямистецтв?

11. Одеська малювальна школа.

12. Дайте характеристику творчостіС.Васильківського.

13. Які пам’ятники належать українськомускульптору І.Мартосу?

14. Коли класицизм став офіційним стилем вархітектурі в Україні?

Висновки.

Українське мистецтво у ХІХ ст. розвивалосяпоруч з російським мистецтвом таким чином, що розділити їх важко. Алеукраїнський народ зробив великий внесок у розвиток музики, живопису,архітектури та інших видів мистецтва цього часу. І цей внесок є спільнимнадбанням.

Лекція 6.

Національно-культурне відродження в Україні тайого занепад (1917-1939 рр.). Особливості розвитку світової культури.

План лекції.

1. Українське національне відродження періодунаціонально-визвольних змагань.

2. Радянська українізація та культурнареволюція. Освіта та наука.

3. Художня культура українського РозстріляногоВідродження.

А. Література.

Б. Мистецтво (живопис, скульптура,архітектура; музика; театр, кіно).

В.Релігія.

1. Українське національне відродження періодунаціонально-визвольних змагань.

Національна революція в Україні призвела доколосального злету національного самоусвідомлення народу, духовного піднесенняїї інтелігенції, посіяла надії на краще майбутнє, відновлення українськоїдержавності, розквіт української культури.

Українські уряди, які виникли в цей час (УНР,Гетьманської Держави, УНР-Директорії), послідовно провадять політикуукраїнізації, яка полягала у підтримці української мови, розвитку українськоїсередньої та вищої освіти, книгодрукування, наукових закладів, музейнихустанов, бібліотек, мистецьких об’єднань тощо.

Але малий строк діяльності цих урядів та браккоштів не дали відновити загублені традиції та створити міцну основу длякультурного розвитку нації. За 4 місяці своєї влади (28 листопада 1917 — 29квітня 1918), в умовах жорстокої політичної та військової боротьби ЦентральнаРада спромоглася лише створити українське Міністерство освіти (міністрВ.Прокопович), яке склало плани українізації школи, нові навчальні плани дляних, проекти створення українського університету в Кам’янець-Подільському,народних університетів у Києві, Харкові та Одесі, Педагогічної Академії таАкадемії Мистецтв в Києві. Деякі з цих проектів почали втілюватися в життя.Створено перші українські гімназії (восени 1917 р. — 53), відкрито українськівидавництва, видано майже 700 назв українських книжок, виходило 63 українськихперіодичних видань Українізація державних установ та школи зустріла відчайдушнупротидію старого чиновництва, викладачів гімназій та вузів, деяких батьків,обіжники міністерства викликали саркастичні відповіді провінційних установ. Цетакож затримало реалізацію планів уряду та міністерства. Але саме в цей часбуло закладено підвалини подальших успіхів у галузі культури Гетьманськогоуряду, а також, зрештою, основні засади радянської українізації.

За 7,5 місяця гетьманської влади (29 квітня — 14 грудня), власне, була далі продовжена культурницька політика ЦентральноїРади. Восени 1918 р. в Україні вже було 150 українських гімназій, у жовтнівідкрито українські університети у Києві та Кам’янець-Подільському, покладенопочаток створенню Державного українського архіву, Національної галереїмистецтв, Українського історичного музею, Української національної бібліотеки,Українського театру драми та опери, Державної капели під керівництвом О.Кошиця,Українського Державного Симфонічного Ансамблю під керівництвом композитора тадиригента О.Горілого (Горелова).

Українська Академія Наук. Було проголошеностворення Української Академії Наук. Її попередницею було НТШ у Львові(1973-1893). Урочисте відкриття Академії відбулося 24 листопада 1918. На посадупрезидента Академії гетьман П.Скоропадський запросив М.Грушевського, але той зполітичних міркувань відмовився. Тоді наказом гетьмана президентом бувпризначений В.Вернадський, який в цей час перебував в Україні, рятуючись відбільшовицької революції, і дав згоду очолити першу в Україні наукову академічнуустанову. Створено 3 відділу Академії: фізико-математичний,соціально-економічний та історико-філологічний. Уряд призначив президіюАкадемії та перших академіків (по три на кожне відділення: М.Василенко,А.Кримський, О.Левицький, Д.Багалій, М.Петров, С.Єфремов, М.Туган-Барановський,М.Сумцов та ін.), інших академіків мала обирати сама Академія.

Контрольні запитання.

1. Як вплинула національна революція в Україніна українське національно-культурне відродження?

2. В чому суть політики українізаціїЦентральної Ради та уряду гетьмана П.Скоропадського? Які заходи були вжиті?

3. Коли і ким була заснована ВсеукраїнськаАкадемія Наук? Хто був її першим президентом?

4. Який внесок в науку зробив Володимир Вернадський?

2. Радянська українізація та культурнареволюція. Освіта та наука.

Перемога радянської влади в Україні призвеладо того, що всі досягнення в галузі українізації були визнаніконтрреволюційними, націоналістичними та ворожими народу. В 1919 та на початку1920 р. бували випадки, коли вживання української мови та вишиваної сорочкимогли стати вагомими аргументами для звинувачення в петлюрівщині, і людинумогли просто розстріляти. Але масове поширення повстанського руху в Україніпримусили більшовиків переглянути свою національну політику в Україні, й нетільки в Україні. В 1923 р. було ухвалено рішення про коренізацію внаціональних республіках, в Україні вона легально отримала назву українізації.Радянська українізація повторювала курс національних урядів, хоча під новими,марксистськими прапорами, і повинна була створити ілюзію національногохарактеру радянської влади в Україні. Насправді, імперська Москва не збираласявпроваджувати цей курс «всерйоз та надовго». В той же часнаціонал-комуністи в Україні наївно повірили в довгочасність цієї політики іретельно взялися запроваджувати її в життя. Радянська українізація пройшла триетапи: 1)1923-1925 = початок; 2)1925-1928 = піднесення, 3)1928-1933 = згортання(«постишевщина»). Її послідовно здійснювали наркоми освіти УСРРГ.Гринько (1920-1925), О.Шумський (1925-1927), М.Скрипник (1927-1933).

Українізація, запроваджена українськиминаціональними урядами, а згодом радянська українізація, спричинила національнийренесанс, який охопив усі галузі української культури. Але вже 1933 року Сталінрозпочав тотальний наступ на українську культуру, який супроводжувавсявинищенням української інтелігенції. Досягнення українізації були зведені майженанівець. З подачі українського літератора Ю.Лавріненка період цей увійшов вісторію, як період «Розстріляного Відродження».

Разом з тим, треба відзначити, що зарадянської влади були зроблені певні досягнення в галузі освіти та науки. Булаліквідована неписьменність, запроваджена обов’язкова загальна, а згодом середняосвіта, безкоштовне навчання, до навчання залучені діти незаможного населення.Але масовість навчання супроводжувалася зниженням його якості, негативною булатотальна ідеологізація усього культурного життя, в тому числі освіти.

Радянська влада продовжила роботу гетьманатупо створенню ВУАН, і радянська історична література починала її історію лише злютого 1919 р. Значний внесок у розвиток науки зробили українські академіки.

Природничі науки:

Володимир Вернадський (1863-1945) — засновникгеохімії, біогеохімії, радіогеології. З 1909 ак. Рос. АН, проф. Московськогоу-ту. В 1918 очолив Комісію для вироблення законопроекту про заснуванняУкраїнської Академії Наук в Києві і став її першим президентом. В 1921 р.повертається з України в Росію, в1922-39 директор Радієвого Ін-ту в Ленінграді,в 1923-26 читав лекції в Празі і Сорбонні (Париж), член багатьох академій.

Олександр Палладін (1885-1972), біохімик,засновник укр. біохімічної школи, ак.ВУАН (1929), президент ВУАН (1946-62).

Володимир Кістяківський (1865-1952), фізико-хімик,в 1903-34 професор Ленінгр. політеху, в 1918 працював в Києві, обраний ак.ВУАН,праці з електрохімії, колоїдній хімії, теорії розчинів, корозії металів.

Лев Писаржевський (1874-1938), хімік,електронна хімія, електронна теорія каталізу, ак.ВУАН з 1925.

Сергій Реформатський (1860-1934),хімік-органік, проф. Київ. ун-ту, підручник «Початковий курс органічноїхімії».

Володимир Яворський (1876-1942),хімік-органік, створив київську наукову школу органіків, ак.ВУАН з 1934.

Микола Крилов (1879-1955), математик,математична фізика, нелінійна механіка, ак.ВУАН з 1922.

Дмитро Синцов (1867-1946), математик, ак.ВУАНз 1939.

Євген Патон (1870-1953), електрозварювання тамостобудування, ак.ВУАН з 1929.

Володимир Липський (1863-1937), ботанік,вивчав рослини Сер.Азії, Кавказу, України, народився на Волині, в 1894-1917праця в СПБ, Києві, Одесі, з 1928 директор Одеського Ботсаду, президент ВУАН в1922-1928.

Олександр Фомін (1871-1935), ботанік, праці зсистематики рослин, флористиці Кавказу, Сибіру, Далекого Сходу, України,ак.ВУАН з 1921.

Микола Кащенко (1855-1935), біолог,ембріологія, гістологія, акліматизація рослин, ак.ВУАН з 1918.

Володимир Гамалія (1859-1949), мікробіолог таепідеміолог, довів вірусну природу чуми ВРХ, проблеми імунітету, з 1940почесний чл. АН СРСР.

Данило Заболотний (1866-1929), мікробіолог таепідеміолог, був ректором Одеської медакадемії, в 1929 організував Ін-тмікробіології, президент ВУАН (1866-1929). Праці присвячені вивченню чуми,холери, сифілісу, газової гангрени, дифтерії, черевного та висипного тифу,дизентерії. Керував численними експедиціями, виїздив для вивчення чуми в Індію,Аравію, брав участь у ліквідації чуми в Шотландії.

Олександр Богомолець (1881-1946),патофізіолог. В 1931 створив Ін-т експериментальної біології та патології, Ін-тклінічної фізіології. В 1906 закінчив Новорос. ун-т, де працював підкерівництвом Підвисоцького, Тарасевича, Вороніна. До 1911 ас., приват-доценткафедри загальної патології Новоросійського ун-ту, ак.ВУАН з 1929, в 1930-46 їїпрезидент.

Володимир Філатов (1875-1956), офтальмолог, з1921 проф. Од. медіну, дир. Укр. експериментального Ін-ту очних хвороб татканинної терапії з 1936, ак.ВУАН з 1939.

Микола Стражеско (1876, Одеса-1952), терапевт,кардіологія, діагностика, внутрішні органи, ак.ВУАН з 1934.

Авксентій Корчак-Чепурківський (1857-1947),гігієніст та епідеміолог, ак.ВУАН з 1921.

Соціально-економічні науки:

Кость Воблий (1876-1947), економ-географ,автор першого підручника «Економ. географія України» (1919), в1942-47 дир. Ін-ту економіки, віце-президент ВУАН (1928-30).

Михайло Птуха (1884-1961), економіст,статистик, демограф, ак.ВУАН з 1920.

Історико-філологічні науки:

Дмитро Багалій (1857-1932), історик, автор»Історії Слобідської України», «Нарис історії українськоїісторіографії», «Укр. мандрівний філософ Сковорода», членкомітету по створенню ВУАН, ак.ВУАН з 1918, перший голова іст.-філол. секції.

Агатангел Кримський (1871-1942), філолог,сходознавець, твори «Історія Персії та її писемності», «Хафіз тайого пісні», «Персидський театр», «Історія Туреччини та їїписемності», один з організаторів ВУАН, її беззмінний вчений секретар.

Микола Василенко (1877-1935), правник, праці зіст. Укр та іст права, чл.ТУП, співроб. в журналах «Киевскаястарина», «Записки о-ва Нестора-Летописца», обраний приват-доц.Київського ун-ту, але позбавлений права викладати, чл.колегії Генерального Суду(1918), міністр освіти за гетьмана, створював ВУАН, 2 ун-ти, ак.ВУАН з 1918,голова соц.-екон. відділу, в 1924 на процесі Центра Дії засуджений на 10 років,але амністований, усунений з ВУАН в 1929.

Михайло Слабченко (1882-1952), історик,народився під Одесою, закінчив Новоросійський ун-т, проходив стажування уПарижі, автор 4-томної «Організації господарства України від Хмельниччинидо світової війни», проф. Од.ІНО, ак.ВУАН з 1929, арешт. І репресований усправі СВУ.

Олександр Оглоблін (1899-1992), історик,історіограф та археограф, автор понад 1000 наукових праць, під час нацистськоїокупації протягом обмеженого часу був бургомістром Києва, після війни веміграції у США.

В.Юринець, філософ, народився в Галичині,навчався у Львівському ун-ті, Відні, Парижі, Берліні. У Парижі здобув званнядоктора філософії. В 1925 очолив Ін-т філософії, викладав філософію у вузахХаркова. Відомий працями з історії філософії, гегельянства, фрейдизму.

Микола Сумцов (1854-1922), фольклорист,етнограф, літературознавець, ак.ВУАН з 1918.

Володимир Гнатюк (1871-1926), фольклорист,етнограф, ак. ВУАН з 1924.

Андрій Лобода (1871-1931), фольклорист,етнограф, літературознавець, ак.ВУАН з 1922, очолював Етнографічну комісіюВУАН.

Контрольні запитання.

1. В чому суть, головні етапи та наслідкиполітики радянської українізації, її відмінність від українізації, якупровадили національні уряди України.

2. Хто був головним виконавцем політикирадянської українізації?

3. Якими були досягнення освіти (науки) вУкраїні в 20-ті роки ХХ ст.?

4. Ким був Данило Заболотний?

3. Художня культура українського РозстріляногоВідродження.

А. Література.

Два центри розвитку української літератури — Київ та Харків. До 1932 р. існували умови до розвитку в Україні (як і загалом вСРСР) різних літературних напрямків. Літературні течії:

Символізм. Теоретичні засади — світнепізнаванний і відображати його можна лише приблизно, символічно.Основоположники символізму у Франції в 70-х рр. ХІХ ст. Поль Верлен,С.Малларме, в Росії виразниками символізму були В.Брюсов, К.Бальмонт, О.Блок,А.Бєлий, Д.Мережковський, Ф.Сологуб. В Україні — О.Олесь, М.Вороний,Г.Чупринка, М.Філянський, О.Кобилянська, Д.Загул, Я.Савченко, М.Терещенко, П.Тичина,В.Ярошенко, які організували групу «Музагет» (1919).

Футуризм. Формалістичний напрямок зображеннядійсності (від лат. Futurum-майбутнє), протилежний реалізму, пошуки новоїформи, спроби синтезувати поезію, музику, скульптуру, культ техніки зображенняі боротьба з провінціалізмом. Склався напередодні і в роки 1 світової війни.Теоретик Ф.Марінетті (Італія). В Росії представниками футуризму були братиБурлюки, В.Маяковський, І.Сєвєрянин, В.Хлєбніков. В Україні — М.Семенко,Г.Шкурупій, М.Ірчан, М.Терещенеко, М.Бажан, Ю.Яновський. Вони створили групу«Аспандут» — Асоціація панфутуристів.

Неокласики. Теоретичні засади — стилізаціяформ античного мистецтва, італійського відродження, класицизму, культ«чистого мистецтва». Представники: М.Зеров, М.Рильський, П.Филипович,М.Драй-Хмара, О.Бурггардт (Юрій Клен).

Пролетарські письменники. Організація — Гарт(1923-25, лідер — Блакитний-Еллан), згодом — ВАПЛІТЕ (Вільна Академіяпролетарської літератури, 1925-28, лідер Микола Хвильовий, Фітільов,1893-1933). Завдання: створення нової української літератури небагатьмакваліфікованими письменниками, проти масових пролетарських організацій,засвоєння досвіду західноєвропейської культури (Геть від Москви! Орієнтація напсихологічну Європу). Члени ВАПЛІТЕ — М.Яловий, А.Любченко, М.Куліш, М.Бажан,І.Дніпровський, О.Досвітній, Г.Епік, М.Йогансен, І.Сенченко, О.Копиленко,П.Панч, Ю.Смолич, П.Тичина, Ю.Яновський. Літературна дискусія 1926-28 рр. В1926 діяльність ВАПЛІТЕ піддана партійній критиці. Хвильовий, Яловий, Досвітнійвиключені з ВАПЛІТЕ. Критика роману Хвильового «Вальдшнепи», частинажурналу «Вапліте» з продовженням роману конфіскована в типографії. В1928 організація самоліквідована.

Плуг (1922-1932). Союз селянськихписьменників: С.Пилипенко, А.Головко, П.Панч.

До початку 30-х рр. багато письменницькихорганізацій існувало і в Росії: ВАПП (Всеросійська асоціація пролетарськихписьменників), Спілка селянських письменників, ЛЕФ, Молода гвардія. В 1932 р.постанова ЦК ВКП(б) про перебудову літературно-художніх організацій — об’єднання усіх письменників в єдину Спілку радянських письменників. В травні1932 вперше на сторінках «Літ. газ.» прозвучав термін«соцреалізм». (Голова спілки письменників І.Гронський писав:«Маси вимагають від письменника художньої щирості, правдивості,революційного соціалістичного реалізму»). У жовтні 1932 р. в будинкуМ.Горького відбулася зустріч Сталіна з письменниками, де він назвав їх»інженерами людських душ». Термін соцреалізм став основним і мавозначати: народність, партійність, соціалістичний гуманізм.

Література діаспори. Багато українськихписьменників після поразки національної революції опинилися за кордоном. УФранції працював Володимир Винниченко. В Чехословаччині — Олександр Олесь(Кандиба). Тут склалася ціла «празька школа» молодих українськихлітераторів, до якої входили Олег Ольжич (Кандиба), Олена Теліга, ЄвгенМаланюк, Оксана Лятуринська, Улас Самчук, Юрій Клен (Освальд Бурггардт), ЛеонідМосендз, Юрій Липа.

За плечима багатьох з них лишивсяісторичний досвід військової та державної поразки та гіркота емігрантськихпоневірянь. Але не безпомічний плач за нездійсненною державністю, надгетьманськими чи УНРівськими руїнами, над жалюгідно-жебрацьким становищемемігранта без надії на переможне повернення на Батьківщину, перспектива якогоміж двома світовими війнами була дійсно ірреальною, а оптимістична віра укінцеву перемогу, безвідносно до її реалізації — ось що було притаманнотворчості цієї групи українських письменників та поетів, якій Д.Донцов даввлучне визначення «трагічних оптимістів». Головним стрижнем, щооб’єднував їх світогляд і мистецтво, була українська державність.

Контрольні запитання.

1. Символісти та футуристи в Україні.

2. Що ви знаєте про українську діаспорнулітературу?

3. Яке гасло було висунуте М.Хвильовим у запалілітературної дискусії 1926-28 рр.?

4. Яке було значення та наслідки літературноїдискусії в Україні 20-х років?

5. В чому суть гасла Миколи Хвильового«Геть від Москви»? Які були його наслідки?

6. Що означає термін «РозстрілянеВідродження» для української літератури та мистецтва?

7. Коли і як було запроваджено сталінськийметод соцреалізму, як єдиний творчий метод в літературі та мистецтві?

Б. Мистецтво (живопис, скульптура,архітектура; музика; театр, кіно).

Живопис.

Склалося 2 напрямки у живопису: старагенерація, яка відстоювала збереження українського національного стилю вмистецтві та нове покоління митців, які ставили перед собою завдання створеннянової, «пролетарської культури». Як і в літературі, існувало декількатворчих об’єднань.

Т-во художників ім. Костанді (Одеса, 1922-29),об’єднання художників-реалістів та аматорів мистецтва на творчих принципахпередвижників. Завдання: пропаганда знань про мистецтво. Члени: Волокидін,Шовкуненко, Буковецький, Заузе. Не відповідало принципам компартії і було«самоліквідовано».

Асоціація художників Червоної України (Київ,Харків, 1926-32), на принципах революційного реалізму. В 1930 перетворено уВсеукр. асоціацію пластичних мистецтв, а згодом у Всеукр. Асоціаціюпролетарських художників.

Асоціація революційного мистецтва України(1925-32), протистояла АХЧУ, відстоювала принципи: створення монументальногомистецтва в національних традиціях (бойчукізм), підтримка модерністськихпошуків. Члени: старше покоління — Бурачек, Прохоров, молодь — Михайло Бойчук,Іван Падалка, Василь Касьян, Василь Седляр, Софія Налепінська-Бойчук, ОлександрДовгаль, Оксана Павленко та ін. Частина з них мала чудову європейську освіту,пройшла професіональний вишкіл в академічних мистецьких закладах Парижа,Кракова, Мюнхена. М.Бойчук був творцем тогочасного іконописного стилю уживопису — поєднання впливів візантійського мистецтва та інших монументальнихстилів раннього ренесансу з елементами українського національного орнаменту,мозаїки та фрески, іконопису та портретного живопису ХУІІ-ХУІІІ ст. Майже всі«бойчукісти» були репресовані, а їх численнімонументально-декоративні роботи та фрески знищені (розписи Луцьких казарм уКиєві 1919 р., оформлення українського павільйону на І Всесоюзнійсільськогосподарській виставці в Москві у 1923 р., фрескові розписи КиївськогоХудожнього Ін-ту, монументальні фрески інтер’єрів Першого Селянського санаторіюім. ВУЦВК на Хаджибейському лимані в Одесі, Одеського Дому преси та ін.).

Контрольні запитання.

1. Якими були теоретичні засадимонументального живопису Михайла Бойчука та його школи «бойчукістів»?

Скульптура.

Ідеологізація творчого життя. Партійнізамовлення. В конкурсі на проект пам’ятника Шевченко на могилі в Каневі в 1926з 22 проектів жоден не прийнятий. На міжнародному конкурсі на пам’ятникШевченко в Харкові 1930 р. жоден проект не прийнято, звинувачення скульпторів ветнографізмі, хуторянському просвітництві, академізмі, натуралізмі. Повторнийконкурс 1933 р. — 33 проекти. Відхилені проекти Кавалерідзе, Ф.Кричевського,Петрицького, Касьяна, Б.Кратко. Прийнято проект Манізера і Лангбарда(побудовано 1935 в саду ім. Шевченко). Манізеру було доручено спроектуватипам’ятник Шевченко в Києві (Шевченківський парк, 1939).

Бернард Кратко (1884-1960), професор АкадеміїМистецтв (1919), Київського Худ. Ін-ту (з 1925). Портрети-бюсти Шевченка,Заньковецької, Бойчука. В 1937 засланий до Середньої Азії. Після ВВВ скульптура«Шахтарі», пам’ятник Свердлову в Єнакієво.

Іван Кавалерідзе (1887, Полтавщина-1978), скульпторта кінорежисер. Пам’ятники княгині Ользі в Києві (1911), Шевченко та героямреволюції в Ромнах (1918), Шевченко в Сумах (1920), Сковороді в Лохвиці Хрк.обл. (1922), Шевченко в Полтаві (1926), Сковороді в Сковородинівці Хрк.обл.(надмогильний). В 50-ті рр. скульптурні групи з уклоном до стилізації(«Толстой та Горький», «Горький та Шаляпін», «Шаляпінв ролі Дон-Кіхота», «Бучма в ролі Миколи Задорожного»,«Б.Хмельницький посилає кобзарів на села».).

Працює також, як кінорежисер:конструктивістська стилізація на історичну тематику в фільмах «Злива»по мотивам «Гайдамаків» Шевченка (1929), «Перекоп» (1930),«Коліївщина» (1933), «Прометей» (1936), які він поставив наОдеській кіностудії. Всі вони були засуджені, як націоналістичні іформалістичні, внаслідок чого режисер змушений був наступні фільми знімати ветнографічно-спрощеному стилі («Наталка Полтавка», 1936). Через те,що залишався в окупації, зазнав критики Хрущова. В 1958 зняв фільм«Григорій Сковорода» за власним сценарієм, в 1961 р. фільм «Повія»за П.Мирним з Людмилою Гурченко в головній ролі.

Сергій Литвиненко (нар. 1899, Полтавщина),навчався у Краківській Академії Мистецтв та Парижі, працював у Львові. Воював улавах Української армії Директорії. З 1944 в Німеччині, з 1949 — США. Авторбагатьох надмогильних пам’ятників (І.Франко, Личаківське кладовище у Львові,1933), скульптурні портрети митрополита А.Шептицького, Мазепи, українськихписьменників, художників, політиків. Вплив школи Родена, Бурделя. В портретах — імпресіоністичний підхід, в пам’ятниках — монументальність, класицизм.

Архітектура. Два напрямки в архітектурі:а)пошуки сучасної національної архітектури на основі традицій бароко,б)конструктивізм. Останній спочатку підтримувався компартією, тому що виступавпроти академізму, еклектики. В 1932-33 конструктивізм було об’явлено ворожимстилем, запроваджено офіційний напрям в архітектурі — поєднання конструктивізмуз псевдомонументалізмом.

Найвидатнішими архітекторами цього періоду вУкраїні були:

Дмитро Дяченко (1887-1942), виступав протиконструктивізму, пропагував українські барокові форми. Перший директорАрхітектурного Ін-ту в Києві (1918). Автор комплексу будівель УкраїнськоїСільськогосподарської Академії в Голосієво (Київ), який вважається класичнимприкладом нового напрямку в архітектурі. Праці Дяченка викликали в 30-х рр.дискусію і офіціальний осуд. В 1937 вимушений був переїхати в РРФСР, дерепресований.

Олександр Вербицький (1875-1958), проф.Київського Художнього Ін-ту, ак.Академії Архітектури УРСР. Побудував в стиліукраїнського бароко з елементами конструктивізму будинок Київського вокзалу(1928-33), елеватор в Одесі.

Павло Альошин (1881-1961), використовувавукраїнські архітектурні традиції. Побудував будинок Педагогічного музею в Києві(1909-13, буд. Центральної Ради), буд. Ольгінської гімназії (1914-27, теперголовний корпус АН України).

Володимир Заболотний (1898-1962), президентАкадемії архітектури УРСР, побудував буд. Верховної Ради УРСР (1936-39).

Музика.

З 1923 р. в Києві існувало Товариство ім.Леонтовича В його складі: Ревуцький, Лятошинський, Косенко, Вериківський та ін.В 1928 перетворено у Всеукраїнське Т-во революційних музикантів (ВУТОРМ), якеоб’єднало майже всіх видатних композиторів. Ліквідовано у 1932 і заміненоСпілкою композиторів УРСР.

Лев Ревуцький (1889-1977), фортеп’янні твори,кантати, симфонії, концерти, хорові та сольні обробки укр.нар.пісень. Редакціяопери Лисенко «Тарас Бульба». З 1934 викладач Київськоїконсерваторії.

Борис Лятошинський (1895-1968), опери,симфонії, симфонічні балади, симфонічні поеми, хори, обробки пісень, музика дляп’єс та кінофільмів.

Віктор Косенко (1896-1938), симфонічні поеми,сонати, фортепьянні п’єси, увертюри, концерти, обробки пісень.

Михайло Вериківський (1896-1962), опери,перший український балет, симфонічні композиції, вокально-симфонічні твори,хори, пісні.

Театр.

До 1917 в Україні один театр Садовського вКиєві. В 1918 — 3 театри: 1)Держ. драм. театр — вихованці МХАТ,реалістично-психологічна школа; 2)Держ. народний театр Саксаганського;3)«Молодий театр» Леся Курбаса та Гната Юри — розрив з традиціямистарого побутового театру, орієнтація на західний театр модерна.

Курбас Лесь (1885-1942), син галицькогоактора, вивчав філософію у Віденському ун-ті, театр. мистецтво, в«Молодому театрі» пошуки форми, вирішальна роль режисерського задуму,грав провідні ролі, широко ставив свої інсценізації. Ці традиції продовживзаснований ним у 1922 р. театр «Березіль» (Київ, потім Харків):експресіонізм, конструктивізм, національна лірика, патетика, сатира. В 1933 репресованийі засланий на Соловки. Звинувачення у націоналізмі, формалізмі, відриві відсучасної дійсності, російського театру. «Березіль» перетворено утеатр ім. Т.Шевченка (реж. Мар’ян Крушельницький).

Київський театр ім.І.Франко, створений Г.Юройу Вінниці в 1920, з 1926 у Києві.

Одеська Держдрама (1925), перший в Одесістаціонарний український театр, реж. Терещенко, Василько, актори Ужвій, Нятко,Шумський.

Театри робітничої молоді (ТРОМ’и), дитячітеатри.

Драматурги: Іван Дніпровський, Яків Мамонтов,Мирослав Ірчан, Іван Микитенко, Микола Куліш, Олександр Корнійчук, ІванКочерга.

Оперні театри: Одеса, Харків, Київ, Вінниця,Дніпропетровськ.

Оперні співаки: Іван Паторжинський, МаріяЛитвиненко-Вольгемут, Оксана Петрусенко, Зоя Гайдай.

Кіно.

У 20-і роки Одеса на певний час стає столицеюукраїнського кінематографу. Після створення у Харкові в 1922 роціВсеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ) в Одесі на базі декількох колишніхприватних кінопідприємств створена Одеська кінофабрика ВУФКУ, з 1929 р. Одеськакінофабрика «Українфільм», з 1938 отримала сучасну назву. Аж достворення в 1928 р. кінофабрики в Києві це було єдине велике кінооб’єднання вУкраїні. Тут працювали видатні кінорежисери Петро Чардинін /Красавчиков/(1873-1934), Володимир Гардін (1877-1965), Георгій Тасін /Розов/ (1895-1956),дебютували як кінорежисери Олександр Довженко (1894-1956), Іван Кавалерідзе(1887-1978), Лесь Курбас (1887-1942), знімалися актори Амвросій Бучма, НаталяУжвій, Юрій Шумський, Іван Замичковський.

П.Чардинін за 25 років роботи на Одеськійкінофабриці створив понад 200 кінострічок. Ним були поставлені картини«Розповідь про семеро повішених» (1920), «Магнітнааномалія», «Тарас Шевченко» (1926), «Тарас Трясило»(1927), «Червінці», «Хазяїн чорних скель»,«Черевички» (1928). П.Чардинін відкрив талант молодого А.Бучми,доручивши йому заголовну роль Тараса Шевченко в однойменному фільмі. ФільмЧардиніна «Укразія» про антантівську інтервенцію в Одесідемонструвався в 1925 р. на Міжнародній виставці в Парижі і став першимукраїнським фільмом, що вийшов на закордонний екран.

В.Гардін поставив в Одесі фільми «ОстапБандура», «Поміщик», «Слюсар і канцлер», «ОтаманХміль» (1924) за сценарієм Льва Нікуліна. С.Тасін — автор фільмів«Ордер на арешт», «Джиммі Хіггінс», «Кармалюк»,«Нічний візник» (1929, з А.Бучмою і І.Замичковським), «НазарСтодоля», «Велика гра». Як кінорежисер пробував себе в Одесівидатний український театральний режисер і актор Лесь Курбас. Він поставивфільми «Шведський сірник», «Макдональд»,«Вендетта», «Арсенальці» з А.Бучмою у головній ролі.

На Одеській кіностудії в 1926 р. зняв свійперший фільм «Вася-реформатор» О.Довженко. Потім з’явилися фільми«Ягідка кохання» (1926), «Сумка дипкур’єра» (1927),«Звенигора» (1928, сценарій Й.Йогансена, художнє оформленняВ.Кричевського), «Арсенал» (1929). Наступні фільми, О.Довженко знімавуже в Києві.

З 1926 році на студії працював кінорежисеромВолодимир Вільнер, постановник фільму «Беня Крик» за сценаріємІ.Бабеля з Ю.Шумським у головній ролі. Тут починав творчу кар’єру МиколаОхлопков (1900-1967), згодом відомий режисер московських театрів. Ним булипоставлені фільми «Митя» і «Проданий апетит».

Разом з О.Довженко створював фільми«Вася-реформатор», «Ягідка кохання», «Арсенал»кінооператор Даніїл Демуцький (1893-1954), син українського фольклориста,хорового диригента і композитора Порфирія Демуцького (1860-1927). У Довженка вфільмі «Арсенал» працював асистентом згодом відомий радянськийкіносценарист Олексій (Люся) Каплер (1904-1979). У 1940 році ОлександрФайнциммер поставив в Одесі фільм «Танкер Дербент» за однойменноюповістю Юрія Кримова, який довгий час вважався радянською кінокласикою.

У багатьох фільмах в Одесі знявся А.Бучма(«Укразія», «Вендетта», «Тарас Шевченко»,«Арсенальці», «Макдональд», «Микола Джеря»,«Нічний візник», «Назар Стодоля», «Арсенал»,«Джиммі Хіггінс», «Тарас Трясило», «Проданийапетит», «Напередодні»). Як режисер він поставив тут фільм«За стіною». Плодотворно працював в Одесі і іншій видатний українськийактор Юрій Шумський (кінофільми «Вася реформатор», «Тарас Шевченко»,«Беня Крик», «Борислав сміється», «Буря»,«Напередодні», «Нічний візник»). У фільмах «ТарасТрясило», «Назар Стодоля» знімалася Наталя Ужвій, у той часакторка Одеської Держдрами.

У Одесі проходили зйомки багатьох фільмів, щоставили московські кінорежисери. У 1925 р. на екрани країни вийшов кінофільмС.Ейзенштейна «Броненосець Потьомкін», що увійшов в десятку кращихфільмів світового кінематографу і став візитною карткою Одеси.

Київська кінофабрика ВУФКУ створена в 1928 р.Тут поставлені фільми «Земля» О.Довженко (1930, на Всесвітнійвиставці в Брюсселі 1858 р. визнаний одним з 12 кращих фільмів світу), першийукраїнський кольоровий фільм «Сорочинський ярмарок» Екка (1939),«Щорс» О.Довженко (1939), «Велике життя» Лукова (1939),«Богдан Хмельницький» Савченка (1941).

Контрольні запитання.

1. Що ви знаєте про Леся Курбаса та його театр«Березіль»?

2. В чому полягає значення творчостіО.Довженка?

В.Релігія.

У травні 1920 Всеукраїнська православнацерковна рада у Києві проголосила автокефалію і скликала у 1921 р.Всеукраїнський Церковний Собор. Він висвятив Василя Липківського (1864-1938) наархієпископа та призначив митрополитом Київським. Цим було покладено початокУкраїнської автокефальної православної церкви (УАПЦ). В 1926 вона мала 32єпископи, 3000 священиків, 20 єпархій, 2800 приходів, 6 млн. прихожан.

Радянська влада провела конфіскацію церковнихкоштовностей(золоті та срібні лампади, свічники, чаші, митри з дорогоціннимикаміннями, панагії, дзвони), церковних будівель. В 1922 запроваджено контрольнад усіма церковними справами.

1926 р. Липківський арештований, владанастояла, щоб ІІ Всеукраїнський Собор УАПЦ у 1927 його зняв. Призначено МиколуБорецького, арештований 1930 після процесу СВУ. 1930 Надзвичайний ЦерковнийСобор з декількох єпископів та 40 священиків ухвалив про самоліквідацію УАПЦ,1935 вона остаточно ліквідована. Знищення храмів: Михайлівський золотоверхийСобор, Десятинна церква, Братський монастир на Подолі, Микольський Собор.Тисячі сільських церков перетворені на клуби та склади. В 1937 з 2000 приходівв Україні не лишилося жодного.

Контрольні запитання.

1. Коли була створена УАПЦ, хто був її першиммитрополитом? Коли вона була ліквідована?

Висновки.

Внаслідок національної революції 1917-1920рр., за діяльності українських національних урядів, розпочався новий етапнаціонального відродження в Україні, Він продовжився і за перше десятиліттярадянської влади і проявився в усіх галузях національної культури. Однак, зпочатку 30-х років розпочалися жорстокі репресії проти української інтелігенції.Національне відродження перетворилося в «Розстріляне Відродження».

Лекція 7.

Культура України у 1939- 1991 рр.

План лекції.

1. Українська культура під час війни та уповоєнне десятиріччя. Ждановщина.

2. Неоднозначний стан української культури підчас «хрущовської відлиги».

3. Форсований наступ на українську культуру зачасів стагнації.

4. Стан культури України в сучасних умовах.

1. Українська культура під час війни та уповоєнне десятиріччя. Ждановщина.

З початком Великої Вітчизняної війни всіукраїнські культурні установи, визначні представники наукової, технічної,творчої інтелігенції в обов’язковому порядку мали бути евакуйовані на схід. Встолицю Башкирії Уфу була евакуйована АН УРСР, творчі союзи (письменників,композиторів, художників), Київська опера. Інститут електрозварювання академікаЄ.Патона евакуйований на Урал, Інститут чорної металургії — в Свердловськ,Інститут офтальмології В.Філатова — в Ташкент тощо. Академіка А.Кримського,70-річчя якого урочисто святкували на початку 1941 р., незважаючи на йогопохилий вік та хворобу, вивезли силоміць, а потім кинули у в’язницю, де він іпомер.

Евакуйовані були вищі учбові заклади звикладачами та студентами: Київський та Харківський університети — в Казахстан,Одеський — спочатку на Північний Кавказ, згодом в Туркменію (Байрам-Алі),Київський та Харківський медінститути — в Самарканд. На базі кадрів Київськогомедінституту створено Челябінський медін.

В евакуації опинилися письменники М.Рильський,П.Тичина, В.Сосюра, А.Малишко, Л.Первомайський, Ю.Яновський, О.Копиленко, І.Лета ін. На замовлення їх творчість обмежувалася головним чиномвоєнно-патріотичною тематикою (Корнійчук — «Партизани в степахУкраїни», «Фронт», Кочерга — «Ярослав Мудрий», Бажан — «Данило Галицький»). Частина письменників подалася на фронтвоєнкорами (О.Довженко, М.Бажан, О.Корнійчук, його дружина В.Василевська таін.).

В Сибір та Середню Азію були евакуйовані 35театрів з України. Київська кіностудія потрапила в Ашхабад, Одеська — вТашкент. В евакуації були зняті кінострічки «Олександр Пархоменко»(реж.Л.Луков, 1943 р.), «Як гартувалася сталь» за М.Островським,«Райдуга» (реж. М.Донськой, за романом В.Василевської, 1944 р.),«Нескорені» за Б.Горбатовим (1945) та ін. О.Довженко здійснив зйомкидокументальних стрічок «Битва за нашу радянську Україну» та«Перемога на Правобережній Україні» (1943).

Ознаки впливу культу особи Сталіна на кіно,які спочатку з’являлися боязко і подекуди, з часом отримали рисиімперативності, неодмінності, категоричності, обов’язковості та постійності.Спочатку Сталін не з’являвся особисто на екрані, а тільки згадувався(«Розгром Юденіча», 1941 р.). У 1942 р. він фігурує не тільки в«Обороні Царицина» та «Олександрі Пархоменко», але й уфільмі про легендарного вождя монгольського народу «Його звуть СухеБатор». Актор Чіаурелі, який спеціалізувався на зображенні сталінськоївеличі та мудрості, вражав афоризмами і оточення обожнювало його.

Сценарій О.Довженка «Україна вогні», який Сталін спочатку сприйняв схвально, потім було підданорозгромній критиці, а автора — шельмуванню. Одною з причин цього, про щоДовженкові натякнули, було те, що у сценарії нічого не було сказано провирішальну роль Сталіна у перемозі над ворогом. Виступаючи на політбюро у січні1944 р. Сталін говорив, що у повісті «ревізується ленінізм, ревізуєтьсяполітика нашої партії з основних керівних питань. Кіноповість Довженка міститьгрубі помилки антиленінського характеру — це відвертий випад проти політикипартії».

У фільмах воєнних років за вказівкою Сталінапропагувалася ідея швидкої та легкої перемоги над фашизмом. Ворога показуваликарикатурно, лякливим, слабким, взагалі позбавленим людських рис. Такою булакартина І.Пир’єва «Секретар райкому», прем’єра якої відбулася нажовтневі свята 1942 р. та мала великий суспільний резонанс, а також фільмМ.Калатозова «Непереможні».

Під час німецької окупації українська культурав усіх її формах (наука, освіта, література, мистецтво) опинилася, власне як івесь український народ, перед загрозою повного знищення. Вищі навчальні закладизачинено, музеї пограбовані, на базі театрів утворено заклади для розвагиокупантів з відповідним репертуаром. Інтелігенція, яка потрапила під окупацію,мусила перебиватися випадковими заробітками, щоб вижити. Лише в Одесі, якастала центром румунської провінції Трансністрія, працював румунізованийуніверситет, театр опери та балету, з Румунії приїздив на гастролі російськийшансоньє Петро Лещенко, однак про українську культуру не могло бути й мови.Румунські ідеологи, зокрема професор Яського університету Олександр Болдур,доводили, що вся територія Трансністрії заселена русифікованими румунами ізавдання нової влади — повернути його в лоно рідної румунської мови і культури.

Деякі діячі творчої інтелігенції не встигли чине хотіли евакуюватися і при відступі німецької армії, резонно боючись репресійсталінського режиму (деякі з них вже встигли відсидіти в концтаборах до війни),подалися на захід. Вони склали другу хвилю української еміграції. Серед нихбули відомі художники брати Василь та Федір Кричевські, актор Йосип Гірняк,літератори Іван Багряний, Іван Кошелівець, Тодось Осьмачка, Юрій Шевельов(Ю.Шерех), Юрій Лавріненко, Оксана Лятуринська та ін.

Перемога над фашистською Німеччиною посіяла ународу ілюзії про послаблення режиму в СРСР, демократизацію суспільства,викликало певне піднесення національної активності мас та інтелігенції, але всіці сподівання були марними. Сталін навпаки вважав, що перебування мільйонівлюдей на окупованій території, вплив німецької та націоналістичної пропаганди вУкраїні та Прибалтиці вимагають додаткових заходів по зміцненню комуністичноїідеології. Пам’ятаючи історичний досвід декабризму, який розвинувся на тліперемоги Росії у Вітчизняній війні 1812 р., Сталін хотів запобігти такомурозвитку подій і вирішив за старим своїм сценарієм застосувати превентивнізаходи проти ймовірної загрози серед партійного апарату (Мінгрельська таЛенінградська справи), військових (опала маршала Г.Жукова, закордонневідрядження маршала К.Рокосовського, справа маршала авіації О.Новикова), аособливо інтелігенції. Це спричинило до нового витка репресій, боротьби знаціоналізмом, космополітизмом, ідеологічних кампаній 1946-1948 рр., щоотримали назву «ждановщини» по імені секретаря ЦК ВКП(б) по ідеологіїА.Жданова, який за дорученням Сталіна очолив цю кампанію.

Ця політика знайшла відображення у постановахЦК про журнали «Звезда» та «Ленинград», про репертуардраматичних театрів, про кінофільм «Велике життя», про оперуВ.Мураделі «Велика дружба». Мова йшла про аполітичність,безідейність, пошлість, формалізм в художній творчості. Нищівній критиці булопіддано увесь доробок популярної поетеси Анни Ахматової та відомогофейлетоніста Михайла Зощенка. Справжнє прізвище Ахматової — Горенко, вонанародилася в Одесі. Її чоловіком був розстріляний ЧК в Петрограді у 1921 р.російський поет Микола Гумільов.

У доповіді Жданова говорилося:«А.Ахматова является одним из представителей безидейного реакционноголитературного болота. Она принадлежит к так называемой группе акмеистов,вышедшей в свое время из рядов символистов, и является одним из знаменосцевпустой, безидейной аристократической поэзии, абсолютно чуждой советскойлитературе. Акмеисты представляли из себя крайне индивидуалистическоенаправление в искусстве. Они проповедовали теорию „искусства для искусства“,»красоты ради самой красоты», знать ничего не хотели о народе, о егонуждах и интересах, об общественной жизни. Что поучительного могут датьпроизведения Ахматовой нашей молодежи? Ничего, кроме вреда».

На відміну від аристократичної Ахматової,Зощенко належав до фаворитів партійного керівництва та пересічного радянськогогромадянина. Його перше оповідання було опубліковано у 1921 р. До цього часувін встиг пройти дві війни — світову та громадянську, переніс важке поранення,працював шевцем, актором, телефоністом, співробітником карного розшуку Без йогооповідань та фейлетонів неможливо уявити радянську країну 20-30 рр.

На його адресу Жданов сказав: «Зощенкокак мещанин и пошляк, избрал своей постоянной темой копание в самых низменных имелочных сторонах быта. Можно ли дойти до более низкой степени морального иполитического падения и как могут ленинградцы терпеть на страницах своихжурналов подобное пакостничество и непотребство? Только подонки литературымогут создавать подобные „произведения“. Зощенко с его омерзительнойморалью выворачивает наизнанку свою пошлую и низкую душонку. Насквозь гнилая ирастленная общественно-политическая и литературная физиономия Зощенко… Какойвывод следует из этого? Пусть убирается из советской литературы».

Згодом остракізму було піддано роман О.Фадєєва«Молода гвардія» та одноіменний кінофільм С.Герасимова, другу серіюфільму С.Ейзенштейна «Іван Грозний», музичні твори композиторівД.Шостаковича та С.Прокоф’єва, репресовані актори Л.Русланова, Окуневська,В.Федорова та ін.

Невдовзі ця політика була розповсюджена і нанаукову інтелігенцію: в 1997-1951 рр. відбулися так звані «дискусії»з історії філософії, біології (сесія «ВАСХНИЛ», яка призвела домонополізації в біологічній науці поглядів псевдо-вченого Т.Лисенко та його оточення),фізіології, політекономії, мовознавству. В останніх двох дискусіях особистовзяв участь Сталін. Вченим інкримінувалося послаблення партійності в науці,розрив з практикою, були об’явлені буржуазними, ворожими і розгромлені генетиката кібернетика. Репресій зазнало багато визначних вчених.

В літературі всебічно розглядалася проблематипового, під яким малося на увазі не те, що переважає в житті, а те, чому,згідно бажанню партійного керівництва, має належати майбутнє. В кіно, внаслідоксуворої ідеологічної цензури, наступив так званий період«малокартиння»: в 1952 р. всі кіностудії країни випустили тільки 24повнометражні кінофільми, при чому переважали фільми-біографії, фільми-виставита патріотичні картини («Костянтин Заслонов», «Рядовий ОлександрМатросов», «Подвиг розвідника», «Повість про справжнюлюдину» Олександра Столпера (1948), «Молода гвардія»С.Герасимова (1948) тощо). Антиамериканську спрямованість в дусі «холодноївійни» мала більшість театральних вистав.

А на Заході в цей час володарем кіноглядачабули режисери італійського неореалізму Лукіно Вісконті, Роберто Росселіні,Вітторіо де Сіка, Де Сантіс, сценарист та теоретик кіно Чезаре Дзаваттіні, якізнімали чудові фільми про війну, післявоєнне влаштування Італії, були сповненігумору, оптимізму, гуманності.

Політика політичного пресингу та репресій буларозповсюджена і на Україну. З 1946 р., в рамках загальносоюзного ідеологічногонаступу проти інтелігенції, в Україні комуністична партія розпочалаширокомасштабну акцію цькування українських діячів культури під гаслом черговоїборотьби з «українським буржуазним націоналізмом». Серед них буливідомі українські письменники та поети Максим Рильський, Юрій Яновський,Володимир Сосюра (в 1951 р. в газеті «Правда» було піддано жорстокомурозгрому його вірш «Любіть Україну», написаний ще під час війни у1944 р., а автора примусили написати принизливе каяття; три роки перед тим, в1948 р., за збірку віршів «Щоб сади шуміли», де було цей віршпередруковано, Сосюра отримав Сталінську премію), Андрій Малишко,літературознавці Олександр Білецький, Олександр Дорошкевич, визначнийкінорежисер та драматург Олександр Довженко (за сценарій кінофільму«Україна в огні»), композитор Кость Данькевич (за оперу «БогданХмельницький»).

У серпні 1947 р. була ухвалена постанова ЦККП(б)У про загрозу українського буржуазного націоналізму, засуджені»Історія України» під ред. М.Петровського 1943 р. видання,«Нариси історії української літератури» за ред. Маслова та Кирилюка1945 р. видання, журнали «Вітчизна» та «Перець»,М.Рильський за твори «Мандрівка в молодість», «Київськіоктави», передмову до першого тому «Поезій», Ю.Яновський зароман «Жива вода», І.Сенченко за повість «Його покоління»,В.Сосюра за вірш «Любіть Україну», О.Довженко за кіносценарій«Україна в огні», композитори Кость Данькевич за оперу «БогданХмельницький», Герман Жуковський за оперу «Від усього серця».

Заходи сталінського режиму були спрямовані наденаціоналізацію культурно-ідеологічних процесів, викорінення національноїсвідомості і заміну її «інтернаціональним комуністичним світоглядом»,недвозначно забарвленим великодержавним російським шовінізмом. Звужуваласясфера вживання української мови, вона повністю витіснялася з наукового обігу.Зменшувалася кількість українських шкіл, викладання у вузах переводилося наросійську мову. О.Субтельний писав, що «це був похоронний дзвін поскромному повоєнному ренесансу української культури».

Поряд з українською інтелігенцією, з 1948 рокучергова хвиля репресій була поширена на єврейську інтелігенцію, яку звинувачувалиу сіонізмі, космополітизмі, плазуванні перед капіталістичним Заходом,буржуазним способом життя тощо. Сфабриковано процес Єврейськогоантифашистського комітету (ЄАК), за яким було заарештовано і розстріляно 24діяча єврейської культури, 18 з них — з України. Серед репресованих — засновникєврейської радянської поезії Давид Гофштейн, автор багатьох перекладів зШевченка, Франка, Л.Українки, Рильського, Тичини, Сосюри, а також Ірма Друкер,Ноте Лур’є, Мойсей Альтман. Голова АЄК відомий актор і режисер Соломон Міхоелс(Вовсі) загинув в 1948 р. у Мінську при загадкових обставинах. У квітні 1953 р.Л.Берія у листі Г.Маленкову поклав відповідальність за це на колишньогоміністра держбезпеки В.Абакумова, який після свого арешту визнав, що виконувавпряму сталінську директиву. Цькувалися україномовні письменники талітературознавці єврейського походження Леонід Первомайський, Ілля Стебун(Абрам Кацнельсон), Євген Адельгейм, Леонід Санов (Смульсон), ОлександрБорщагівський та ін. Все це дає підстави говорити про державний антисемітизм,який існував в цей час в Радянському Союзі.

2. Неоднозначний стан української культури підчас «хрущовської відлиги».

Смерть Сталіна та розвінчання культу йогоособи поклали початок новому етапу в культурному розвитку всіх народів СРСР,який отримав назву «відлиги» (за повістю Іллі Еренбурга«Оттепель»,1954). Відкривалися десятки нових літературних журналів,театрів, перекладалися і друкувалися до цього заборонені іноземні автори,з’явилися художні твори радянських письменників великого громадського звучання(«Не хлібом єдиним» В.Дудінцева, «Один день ІванаДенисовича» О.Солженіцина, «Доктор Живаго» Б.Пастернака,«Нащадки Сталіна» Є.Євтушенко, «Доля людини» М.Шолохова,«Тьоркін на тому світі» О.Твардовського, художні мемуари І.Еренбурга«Люди, роки, життя» тощо). В 1958 р. були скасовані одіозні постановиЦК з питань ідеології 1946-1948 рр.

Великих успіхів досяг кінематограф. За 3 рокипісля ХХ з’їзду в прокат надійшло 360 повнометражних картин. Серед нихмузично-сатиричний фільм Е.Рязанова «Карнавальна ніч», картини наморально-побутову тематику «Справа була в Пенькові» С.Ростоцького,«Дім в якому я живу» Л.Куліджанова, «Дев’ять днів одногороку» М.Ромма (1962), революційна та військова тематика — «Ходіння помуках» Г.Рошаля, «Тихий Дон» С.Герасимова (1957-58),«41» та «Балада про солдата» Г.Чухрая (1959),«Комуніст» Ю.Райзмана (1959, сценарій Є.Габриловича), «Летятьжуравлі» М.Калатозова (1957), «Іваново дитинство» А.Тарковського(1962), «Доля людини» С.Бондарчука (1959) тощо.

Розквіт радянського кінематографа проходив нафоні творчого вибуху світового кіномистецтва: «нова хвиля»французького кіно (режисери Годар, Андре Рене, Ф.Трюффо, Клод Шаброль), група«вільного кіно» в Англії, творчість якої була спрямована протисоціальної нерівності (Андерсон, Рейс, Ричардсон), пошуки італійців ФедерікоФелліні, Антоніоні, шведа Інгмара Бергмана, американців Стенлі Кубрика,С.Поллака, А.Пенна та Краймера (фільм «Цей безумний, безумний, безумниймир»), японця Акіра Куросави, поляків Анджея Вайди (фільми«Канал», 1957, «Попіл та алмаз», 1958 зі ЗбігневомЦибульським у заглавній ролі), Єжі Кавалеровича («Цього не можназабути», 1957, «Фараон» за Б.Прустом, 1966), Кшиштофа Зануссі(«Як бути любимою», 1963, «Кукла» за Г.Сенкевичем), Гофмана(«Пан Володієвський», 1969 та «Потоп», 1974 за Г.Сенкевичемз Ольбрихським у заглавній ролі. У 90-х рр. він зняв ще один фільм заСенкевичем — «Огнем і мечем»).

Деяка лібералізація культурного процесу напочатку «хрущовської відлиги» відбувалася і в Україні, хоча і нетакими темпами як в Росії. Було започатковано нові журнали, про які до цього недоводилося і мріяти: «Український історичний журнал»,«Українське літературознавство», відновлено журнал«Всесвіт», заснований ще 1925 р., який друкував перекладні твори, втому числі сучасних західних письменників, яких ще не було перекладено наросійську мову. Розпочалася підготовка до видання «Української РадянськоїЕнциклопедії», яка була відповіддю на вихід за кордоном у 50-ті роки 3-хтомної «Енциклопедії українознавства». Було перевидано «Словникукраїнської мови» Б.Грінченка. З’являються багатотомні видання»Історія української літератури», «Історія українськогомистецтва», «Історія міст і сіл України».

В зв’язку з реабілітацією кібернетики у 1957р. у Києві було засновано комп’ютерний центр, згодом перетворений в Інституткібернетики АН України, який очолив академік А.Глушков.

Великі зрушення відбулися в галузі літератури.Сформувалося покоління «шістдесятників», людей з антитоталітарниммисленням — поети Ліна Костенко, Микола Вінграновський, Василь Симоненко, ІванДрач, Микола Сингаївський, Віталій Коротич, Василь Стус, літературознавці ікритики Іван Дзюба та Іван Світличний, письменники Євген Гуцало, Юрій Мушкетик,Роман Іваничук, Микола Руденко, публіцисти Валентин Мороз, В’ячеслав Чорновіл,художники Панас Заливаха та Алла Горська, твори яких виходили далеко за рамкисоціалістичного реалізму, підносячи українську літературу та мистецтво на шаблісвітової культури.

В зв’язку з реабілітацією жертв сталінськихрепресій, повернулися з таборів та заслання 25 письменників: Зінаїда Тулуб,авторка засудженого історичного роману «Людолови», відомийлітературознавець Євген Шабліовський, автор нарисів з історії українськоїлітератури, письменники Борис Антоненко-Давидович, Наталя Забіла, ОлександрКовінька, Василь Мисик, Іван Багмут та ін. Посмертно були реабілітовані іповернуті в літературу та мистецтво письменники, художники, актори«розстріляного відродження», розпочалося друкування їхніх творів,з’являються наукові дослідження їх творчості.

В умовах загального піднесення відбуваєтьсятворче відродження патріархів української літератури, які десятки роківвимушені були працювати на замовлення партії і приховувати справжні думки тапогляди: П.Тичина, М.Рильський, В.Сосюра (повість «Третя рота», поеми«Розстріляне безсмертя» і «Мазепа», хоча навіть в умовах«відлиги» не все вдалося надрукувати), М.Стельмах («Кров людськане водиця», «Хліб і сіль», «Правда і кривда»),О.Гончар («Тронка»), А.Малишко, Л.Первомайський, П.Загребельний,Г.Тютюнник (роман «Вир»).

Молодь створює свої творчі клуби:«Спутник» в Києві (1959), на чолі якого стояв Лесь Танюк, членами — студенти театрального інституту, консерваторії, літератори, художники. УЛьвові створено аналогічний клуб «Пролісок», який очолював М.Косів.Невдовзі вони були розігнані представниками влади.

Кінематограф. Деякі зрушення відбулися і вгалузі українського кінематографа, хоча і не такі вражаючі, як в Росії. На тойчас в Україні працювало 3 кіностудії (Київ, Одеса, Ялта). Новим явищем вукраїнському радянському кіно були одеські фільми Марлена Хуцієва та Ф.Миронера«Весна на Зарічній вулиці» (1956), «Жага» Є.Ташкова (1959),а також «Іванна» В.Івченко (1960), «Сон» В.Денисенко(1964).

Однак період «відлиги» не буводнозначним. М.Хрущов не збирався відступати від основних комуністичних засад,догм та методів. Розпочавши з критики культу Сталіна, він швидко перейшов довласного культу, заборон та репресій проти творчої інтелігенції, які почалисявже з другої половини 1958 р. Знову почалося вульгарне втручання в художнюмайстерню митця, нав’язування особистих некомпетентних смаків та оцінок,насадження комуністичного пуританства, полювання за буржуазними відьмами,роздування опудала буржуазної ідеології.

У грудні 1962 р. Хрущов відвідав художнювиставку в московському Манежі і піддав нищівній критиці творчість сучасниххудожників, засуджуючи абстракціонізм та формалізм, вимагаючи від митців сувородотримуватися принципів соцреалізму. Після цього відбулася серія зустрічейХрущова і голови ідеологічної комісії ЦК Л.Ільїчова з творчою інтелігенцією зрозносними доповідями, хамським осмикуванням, недвозначними погрозами. ЯкщоСталін застосовував до письменників визначення «інженери людськихдуш», Хрущов пішов ще далі, називаючи їх «автоматниками партії».

В 1958 р. була знищена книга молодого поетаД.Павличка «Правда кличе». На республіканській нараді активу творчоїінтелігенції у квітні 1963 р. у формалізмі звинувачено М.Вінграновського,Л.Костенко, І.Драча. Нових нападів зазнали Л.Первомайський та С.Голованівський.У липні 1963 р. було зроблено спробу зірвати вечір пам’яті Л.Українки вЦентральному парку культури та відпочинку Києва. У травні 1964 р. трапиласябезпрецедентна подія — при загадкових обставинах сталася пожежа в Центральній науковійбібліотеці АН УРСР у Києві, внаслідок якої згоріли фонди відділу україніки — майже 600 тис. одиниць зберігання. Того ж року був закритий Київський клубтворчої молоді. Із спілки художників були виключені Алла Горська та ЛюдмилаСемикіна за створення вітражів у Київському університеті з зображеннямпротестуючого Шевченка. Сам шестиметровий вітраж було по-варварські знищено, яксвого часу знищувалися монументальні полотна та вітражі М.Бойчука. Дещо пізнішетакої самої долі зазнала 200-метрова композиція скульптурних рельєфів«Стіна пам’яті» художників А.Рибачука на В.Мельниченко на Байковомукладовищі.

Непослідовними, обмеженими та демагогічнимивиявилися реформи в галузі суспільних наук, зокрема у подоланні історичноїсхеми Короткого курсу історії ВКП(б), яка лежала в основі усієї радянськоїісторіографії. Незважаючи на критику культу Сталіна та реабілітаціюбезпідставно репресованих, повної правди так і не було сказано. Фальсифікованоюзалишалася і вся історія України.

Замість часткової дерусифікації університетів,проведеної восени 1955 р., з 1958 р. почалася повальна русифікація усіх вищихнавчальних закладів. Цей процес охопив і середні школи. В 1960 р. в обласнихмістах російські школи складали 72%, в інших містах — 84%. З 1964 р. всі міськішколи стали російськими. Однак реформування освіти мало і позитивні наслідки:скасування роздільного навчання, створення шкіл робітничої та селянськоїмолоді, інтернатів, відміна платні за навчання у старших класах, політехнізаціяшколи, створення системи ПТУ замість шкіл ФЗН. На 50-ті роки припадає розквітпедагогічної діяльності директора Павлиської середньої школи КіровоградщиниВ.Сухомлинського, який став відомим завдяки своїм педагогічним творам-роздумам.

Антицерковна кампанія. Ще у 1957 р.розпочалася нова (після 30-х років) хвиля масованого наступу на церкву,внаслідок якої в Україні було ліквідовано майже половина всіх існуючих парафій,монастирів, семінарій.

Безпосередньою відповіддю на репресивні заходихрущовського керівництва проти інтелігенції була поява дисидентського руху,який охопив творчу молодь, студентство України і був органічною частиноюзагальносоюзної тенденції.

3. Форсований наступ на українську культуру зачасів стагнації.

Подальша ідеологізація життя. Жовтневий пленумЦК КПРС 1964 р., який зняв Хрущова і замінив його Брежнєвим, мавреставраторський характер. Головною ідеологією стає неосталінізм. Провадитьсяобережна реабілітація сталінізму, висуваються вимоги зважених оцінок минулого,боротьби проти огуджування нашої історії, ревізіонізму. Поширюються концепціїрозвинутого соціалізму (1967), загострення ідеологічної боротьби, необхідностіорганізації контрпропаганди, насаджується новий культ Брежнєва (твори«Відродження», «Мала Земля», «Цілина»),провадяться урочисті святкування ювілеїв, запроваджуються цензурні перепони,ідеологічний контроль тощо.

Перші 8 років після зняття Хрущова проходилипід знаком ліквідації його перекручень, в тому числі й у національній політиці.В 1968 р. було усунуто секретаря ЦК КПУ Андрія Скабу, який сприяв русіфікації іпризначено більш ліберального Федора Овчаренка. Перший секретар КомпартіїУкраїни Петро Шелест у 1970 р. видав книгу «Україна наша радянська»,де писав про історичну автономність України, прогресивну роль козацтва,закликав берегти, як найдорожчий скарб прекрасну українську мову. Вінвідстоював інтереси України в рамках СРСР, рівноправність народів, виступавпроти комплексу «старшого і молодшого брата», був прибічникомекономічного паритету республік, проти зменшення інвестицій в Україну. Разом з тим,Шелест був фанатичним прибічником комуністичної ідеї і жорсткого ідеологічногоконтролю за суспільством і в першу чергу за діяльністю творчої інтелігенції.Коли вийшов роман Олеся Гончара «Собор» (1968), де автор виступивпроти руйнування історичних пам’яток церковної архітектури, він був підданийнищівній партійній критиці, а з ним і всі ті, хто став на його оборону.

Кінематограф. Перший час продовжував в руслівідлиги працювати і кінематограф. На екрани країни вийшли фільми, зняті нацентральних студіях: «Батько солдата» Резо Чхеїдзе (1965),«Ніхто не хотів помирати» Жалакявічуса (1966), «Гамлет»(1964) та «Король Лір»(1971) Козінцева, «А зірки тут тихі»Ростоцького (1973), «Звільнення» Юрія Озерова (1971), «Калиначервона» Василя Шукшина (1973), «Міміно» Данелія (1977),«Сходження» Лариси Шепитько, «Сибіриада»Михалкова-Кончаловського (1979), «Велика Вітчизняна» Романа Кармена(1979).

В Україні розпочинається друга хвиляукраїнського поетичного кіно — продовження традицій Довженка, Кавалерідзе,Савченка. На студію ім.Довженка прийшли молоді сценаристи — поети І.Драч,М.Вінграновський, Д.Павличко, Л.Костенко, актори Іван Миколайчук, КостьСтепанков, Лариса Кадочникова, Богдан Ступка, Микола Гринько, Микола Олялін.Вони сприйняли хрущовську відлигу, як сподівання на можливість українськогоренесансу і створили високу духовну ауру, що сприяла виникненню високохудожніхтворів.

Саме в цей час були створені фільми «Тінізабутих предків»(1965) Сергія Параджанова, який отримав 2 премію на 7Міжнародному кінофестивалі в Аргентині, «Вірність» ПетраТодоровського (1965), «Кам’яний хрест» (1968) та «ЗахарБеркут» Леоніда Осики, «Комісари» (1969) Миколи Мащенка,«Біла птаха з чорною ознакою» (1971, отримала Золотий призМіжнародного Московського фестивалю), «Криниця для спраглих» та«Вечір на Івана Купала» Юрія Ільєнка (у 1989 р. ці фільми мали успіхна міжнародному кінофестивалі у Сан-Франциско), «В бій йдуть самістарики» (1974) та «Ати-бати йшли солдати» (1976) ЛеонідаБикова, «Пропаща грамота» та «Вавилон ХХ» (1979)І.Миколайчука.

Нова хвиля русифікації розпочинається зісвяткування 50-річчя утворення СРСР (1972). Нав’язується химерна концепціяцілковитого злиття націй та утворення нової історичної міжнаціональної єдності- радянського народу. В 1978 та 1983 рр. ухвалюються постанови ЦК про посиленнявивчення російської мови в школах, які де-факто призвели до погіршання вивченнянаціональних мов у країні.

Розгортається новий виток боротьби протибуржуазного націоналізму. Було знято з посади П.Шелеста і піддано розгромнійкритиці його книгу. Шалену боротьбу проти націоналістичних відьом в Україніочолює секретар по ідеології Валентин Маланчук та голова КДБ В.Федоренко.

Були заборонені твори Миколи Руденка, СергіяПлачинди, В.Харчука. На російську мову переходить більшість журналівреспубліки, фактично російськомовним стає видавництво «Науковадумка», провадиться русифікація Академії наук, закрито Інститут суспільнихнаук у Львові, знищується українознавство як наука, провадиться методичне іцілеспрямоване цькування українознавців, звільнення їх з роботи (ОленаАпанович, Ярослав Дзира, Іван Бутич, Микола Родько, Петро Воробей та багатоінших), у 1975 р. поновлено цензурування «Кобзаря» Шевченка.Послідовному замовчуванню та цькуванню піддано скульптора, живописця, графіка,етнографа та збирача творів народного мистецтва Івана Гончара. Українськепоетичне кіно було визнано архаїчним, відірваним від життя, ім’я Довженкозгадували з оглядкою. На багато років внаслідок ідеологічної цензури потрапилина полку деякі зняті кінофільми (серед них «Криниця для спраглих»,«Комісари»). В 1978 р. Міносвіти УРСР ухвалило директиву проудосконалення вивчення російської мови в школах, в той час, як українська моваперетворюється у гнану падчерку. Чимала частина інтелігенції перестала розмовлятиі писати українською мовою.

Репресії. Розпочинаються хвилі арештів тасерії політичних процесів (1965-66, 1972-73, 1977-78). В 1970 р. у Васильковіпри загадкових обставинах загинула Алла Горська, у 1979 у Брюховицькому лісіпід Львовом був по-звірячому вбитий молодий талановитий композитор ВолодимирІвасюк, автор широко відомої пісні «Червона рута».

Поширення дисидентства інтелігенції. На завадіповного повернення до старих порядків стала інтелігенція Радянського Союзу, здумкою якої нове керівництво партії та уряду не могло не рахуватися. У вересні1965 р. на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» у кінотеатрі«Україна» в Києві відбулася справжня демонстрація протесу протиарештів інтелігенції. Творча інтелігенція надсилає низку листів до ЦК партії зполітичними вимогами («Лист 78», 1966, «Лист 139», 1968).Самвидавом поширюються праці «Інтернаціоналізм чи русифікація?»І.Дзюби, «Лихо з розуму» В.Чорновола, «Приєднання чивозз’єднання?» історика М.Брайчевського.

4. Стан культури України в сучасних умовах.

Авангардизм. Після завоювання незалежності влітературі та мистецтві України стверджується плюралізм, сама думка проможливість існування якого у тоталітарному суспільстві була ірреальною.Пануючим стилем у творчому житті стає авангардизм, який імперативнонасаджується творчими угрупуваннями, як свого часу партія насаджуваласоцреалізм. Високий рівень політизації суспільства привів до того, що в галузілітератури найбільшого поширення набула публіцистика.

Література. З’явилися нові молоді літератори,які намагаються по-новому вирішити літературні проблеми, йти в ногу зі світовимлітературним процесом. Це — дочка Ліни Костенко Оксана Пахльовська, ОксанаЗабужко, Юрій Андрухович, К.Москалець, Є.Пашковський та ін. Жанр історичноїроманістики розвивають, Юрій Мушкетик, Роман Федорів. Роман Р.Іваничука«Орда» продовжує традиції П.Куліша, А.Кащенка, Б.Лепкого. ПоетМ.Вінграновський написав яскравий роман «Наливайко». Повертаються вУкраїну твори українських емігрантів — Є.Маланюка, У.Самчука (Волинь), В.Барки,І.Багряного(«Сад Гетсиманський», «Тигролови»), ЮріяТарнавського та ін.

Історія. Заповнюються «білі та чорніплями» в історії, розкрита правда про штучний голодомор 1932-33 рр., якийбув геноцидом проти українського народу, переоцінена роль національних героївУкраїни П.Сагайдачного, Б.Хмельницького, П.Дорошенка, І.Мазепи та ін. У широкийвжиток увійшли твори П.Куліша, М.Грушевського, Д.Яворницького, Д.Дорошенка,М.Хвильового та ін.

Музика. Великого авторитету набуває в світіміжнародний конкурс піаністів ім Горовіца, який засновано в Києві.

Живопис. Отримала визнання творчість одного ззасновників нового напрямку в монументальному живописі Г.Синиці,(«українська національна колористична школа»), яка протягом кількохдесятиліть замовчувалась.

Театр. Розвиток театрального мистецтвапов’язаний з новаторськими пошуками режисерів Романа Віктюка, Бориса Шарварка,які отримали світове визнання. Р.Віктюк починав у Львові, згодом створиввласний театр у Москві (спектаклі «Мадам Батерфляй» за п’єсою американськогодраматурга Хуанга та «Лоліта» за романом Володимира Набокова).

Хореографія. Україна перетворилася у визнанийцентр хореографічного мистецтва, тоді як за радянської влади це булапрерогатива Москви, Ленінграда та хіба що Пермі. З 1994 р. в України провадитьсяміжнародний фестиваль імені уславленого французького танцюриста українськогопоходження Сержа Лифаря (художній керівник паризької Гранд Опера). Далеко замежами України стали відомі імена Інни Дорофєєвої та Вадима Писарєва.

Естрада. Невиданих успіхів за рокинезалежності досягла українська естрада, яка заснована на національних музичнихта пісенних традиціях та широко користується українською мовою, про що не можнабуло мріяти в роки формування «єдиного радянського народу з російськоюмовою міжнаціонального спілкування». Великою популяністю користуються умолоді і людей старшого покоління Софія Ротару, Таісія Повалій, Ірина Білик,Василь Зінкевич, Алла Кудлай, Попович, Зібров, Сандулеса, Іво Бобул і молодівиконавці: Руслана та ін.

Реституція. Великого значення набуває проблемареституції — повернення в Україну з Росії, Німеччини, Польщі, Румунії та іншихкраїн, вивезених свого часу культурних цінностей. За допомогою українськихдипломатів повернуто в Україну особисті речі В.Винниченка, архів О.Ольжича. ЗгідноГаагської конвенції 1954 р. підлягають поверненню законним власникам всіхудожньо-історичні цінності, вивезені під час другої світової війни.

Релігія. Відновлюється в Україні діяльністьУГКЦ та УАПЦ. В 1991 р. в Україну з Рима повертається патріарх Іван, кардиналМирослав Любачівський. Греко-католикам повернуто Собор св. Юра, яки знову ставрезиденцією УГКЦ. В 1990 р. в Києві відбувся Всеукраїнський собор відновленоїУАПЦ, який обрав патріархом УАПЦ митрополита Мстислава (Скрипника) з титулом«Патріарх Київський та всієї України.» Того ж року у Софійськомусоборі відбулася його урочиста інтронізація.

В 1990 р. архієрейський собор Руськоїправославної церкви надав статус екзархату українській православній церкві зназвою «Українська православна церква» (УПЦ). Екзарх України отримавтитул митрополита Київського і всія України. Того ж року грамоту пронезалежність УПЦ вручено митрополиту Філарету. Але весною 1992 р. останнійрозірвав з Москвою і проголосив себе головою Київського патріархату УПЦ. Того жроку на Всеукраїнському Православному Соборі відбулося об’єднання УПЦ та УАПЦ вєдину УПЦ-Київський Патріархат на чолі з Мстиславом. Собор скасував акт 1686 р.про переведення Київської митрополії до Москви. Після смерті у 1993 р.Мстислава церкву очолив патріарх Володимир (колишній дисидент Василь Романюк),а після його раптової і загадкової смерті у 1995 р. — Філарет. ПохоронВолодимира відбувся в умовах протистояння нового керівництва церкви і влади ісупроводжувався порушеннями громадського порядку на Софійському майдані. УАПЦзнову відкололася від УПЦ-Київського Патріархату. Таким чином, в Україні діє 3православні церкви: УПЦ Московського Патріархату, УПЦ Київського Патріархату,УАПЦ та католицька УГКЦ (або УКЦ). Протиріччя між ними призводять до міжконфесійнихконфліктів.

Негативні тенденції. Стара тенденціяфінансування культури за залишковим принципом набула всеохоплюючих розмірів. Вдекілька разів скоротилися тиражі періодичних видань. Випуск українських книжокзнизився до рівня, якого він не досягав у найгірші часи сталінізму. Брак коштівведе до перепрофілювання або закриття багатьох культосвітніх установ. Підзагрозою повного знищення опинився український кінематограф. Загрозливих формдля української духовності набуло поширення західної, особливо американськоїпоп-культури (зокрема через телебачення) з її розгулом насильства, сексу,аморальності, бездуховності, саме те, проти чого вже багато років ведутьборотьбу громадськість та уряди багатьох європейських країн. Для молодоїукраїнської держави, яка фактично заново створює власну політичну та економічнусистему, національні моральні цінності та пріоритети, зрештою державнуукраїнську націю, таке неконтрольоване поширення низькопробної іноземної(сучасної американської та російської) культурної продукції становить серйознузагрозу для національної безпеки.

Висновки.

Післявоєнний період української культури бувнеоднозначним. Він проходив в умовах боротьби за незалежність, за право нахудожню творчість без ідеологічного контролю та обмежень. Досягнення незалежності,через фінансові та інші негаразди, не дозволяє використати можливості новогодержавного стану України для розвитку національної культури.

Контрольні питання.

1. Чим займалися українські заклади культурита творча інтелігенція, евакуйовані на схід?

2. Яка доля спіткала українську інтелігенцію,яка опинилася під німецькими окупантами?

3. Які причини нової хвилі репресій протиукраїнської інтелігенції після війни?

4. Що таке ждановщина? В чому вона проявилася?

5. Яке відлуння в Україні мали постанови ЦКВКП(б) про журнали «Звезда» та «Ленинград» та ін.?

6. Яке значення мала «хрущовськавідлига» для української культури?

7. Які труднощі переживає українська культурана сучасному етапі?

Найголовніші культурні події в Україні.

Хронологічна таблиця.

988 — прийняття християнства в Києві.

989-996 — будівництва Десятинної церкви.

990-992 — заснування митрополії в Києві.

1015-1054 — князювання Ярослава Мудрого.

1016 — створення «Руської правди».

1017-1037 — будівництво Софійського собору.При Софійському соборі створена перша на Русі бібліотека.

1037 — збудовано Золоті ворота.

1051 — заснування Києво-Печерської Лаври.

1051 — висвячення київським митрополитомІларіона — першого не-грека.

1051 — «Слово про закон і благодать»митрополита Іларіона — похвала Володимиру Великому і Ярославу Мудрому.

1054 — завершення розколу християнства направослав’я та католицизм.

1056-1057 — «Остромирово Євангеліє».

1073-1078 — будівництво Успенського соборуКиєво-Печерської Лаври.

1096 — «Повчання дітям» ВолодимираМономаха.

1108-1113 — будівництво МихайлівськогоЗолотоверхого собору Михайлівського монастиря.

1113 — «Повість временних літ».

1185 — «Слово о полку Ігореве».

1187 — перша літописна згадка терміну Україна.

1250 — заснування Львова.

1439 — засновано Львівське братство при церквіУспіння Богородиці.

1550-1620 -Іван Вишенський.

1556-1561 — «ПересопницькеЄвангеліє».

1757 — створена Академія Мистецтв вПетербурзі.

1564 — заснування друкарні І.Федорова вМоскві.

1573 — заснування друкарні І.Федорова уЛьвові.

1574 — І.Федоров надрукував перші в Українікниги «Апостол» та «Буквар».

1578 — заснування Острозької колегії.

1580-1581 — «Острозька біблія»І.Федорова, надрукована в Острозькій типографії.

1583 -помер І Федоров.

1586 — заснування Львівської братської школи.

1596 -Берестейська унія.

1596-1647 — Петро Могила.

1615 — заснування Київського Богоявленськогобратства та братської школи.

1632 — заснування Києво-Могилянської Колегії.

1661 — заснування Львівського університету.

1685 — перехід української православної церквипід зверхність Московського патріархату.

1687 — заснування Слов’яно-греко-латинськоїакадемії в Москві.

1687-1709 — гетьманування І.Мазепи.

1710 — — затвердження Конституції ПилипаОрлика.

1722-1794 — Г.С.Сковорода.

1755 — заснування Московського університету.

1769-1838 — І.П.Котляревський.

1798 — надрукована «Енеїда»І.Котляревського.

1805 — заснування Харківського університету таКременецького ліцею.

1809 — в Одесі відкрито перший в Україніоперний театр.

1814-1861 — Т.Г.Шевченко.

1817 — заснування Ришельєвського ліцею вОдесі.

1819 — засновано Петербургський університет.

1834 — заснування Київського університету.

1837 — у Будапешті видано «РусалкуДністрову».

1840 — надруковано «Кобзар»Т.Шевченка.

1850-1860 — створення співтоваристваросійських композиторів «Могутня кучка».

1861-1862 — видання в Петербурзі першогоукраїнського громадсько-політичного та літературного журналу «Основа»українською мовою.

1863 — Валуєвський циркуляр.

1863 — М.Вербицький написав музику на словаП.Чубинського «Ще не вмерла Україна».

1865 — заснування Новоросійського університетув Одесі.

1865 -заснування малювальної школи в Одесі.

1870 — створення Товариства пересувниххудожніх виставок в Росії.

1875 — заснування малювальної школи М.Мурашкау Києві.

1876 — Емський указ.

1886 — заснування Одеської бактеріологічноїстанції.

1887 — споруджено оперний театр в Одесі.

1890 — засновано Товариствопівденно-російських художників в Одесі.

1892 — створено Наукове товариство ім.Т.Шевченка у Львові.

1904 — заснована Київська музично-драматичнашкола М.Лисенка.

1917 — відкриття Української Академії Мистецтву Києві.

1918 — відкриття Української Академії наук.

1922 — створення в Києві театру«Березіль» Леся Курбаса.

1923-1933 — радянська українізація.

1925 — заснування Одеської Держдрами.

1925-1928 — літературна дискусія.

1926-1929 — робота О.Довженка на Одеськійкінофабриці ВУФКУ.

1930 — процес СВУ.

1933 — самогубство Скрипника та Хвильового.

1946-1948 — ідеологічні кампанії«ждановщина».

1947-1951 — псевдонаукові сталінські дискусії.

1956 — початок хрущовської відлиги.

1964 — пожежа в державній бібліотеці АН вКиєві.

1965 — перша хвиля арештів дисидентів.

1970 — загибель художниці Алли Горської.

1979 — загибель композитора ВолодимираІвасюка.

1989 — ухвалення Закону про державний статусукраїнської мови.

ЛІТЕРАТУРА.

1. М.Семчишин. Тисяча років українськоїкультури. — К., 1993.

2. Н.Полонська-Василенко. Історія України. У2-х т. К., 1992.

3. Українська культура: Історія і сучасність.Львів., 1994.

4. Історія української культури. Під ред.І.П.Крип«якевича. К., 1993.

5. Історія української літератури ХХ ст. в 2-хкн. К., 1994.

6. Онопрієнко В., Щербаков Т. Доля науки вУкраїні (кінець ХІХ — 30 роки ХХ ст.).// УІЖ 1993. № 4-6.

7. Розовча Д.Ф. Центральна рада й українськакультура.// УІЖ, 1993, № 2-3.

8. Культура українського народу. Навчальнийпосібник. К., 1994.

9.Антонович. Українська культура. — К., 1993.

10. В.Рубан. Забытые имена. Рассказы обукраинских художниках ХІХ — начала ХХ вв. — К., 1990.

11. А.Жаборюк. Мистецтво живопису і графіки наУкраїні в першій половині і середині ХІХ ст. — К., 1986.

12. А.Жаборюк. Український живопис останньоїтретини ХІХ — початку ХХ ст. — К., 1990.

13. Три порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. К., 1991.

14. О.Субтельний. Україна: Історія. — К.,1993.

15. В.С.Полікарпов. Лекції з історії світовоїкультури. Харків, 1990.

16. Історія світової культури. Культурнірегіони. — К., 1997.

17. Історія України. Курс лекцій у 2-х кн. — К., 1992.

Зміст.

Лекція 1. Вступ. Предмет і завдання курсу. Культурніджерела східних слов’ян.

1. Предмет і завдання курсу.

2. Дослов’янська культурна традиція на теренахУкраїни.

А. Трипільська культура.

В. Скіфо-сарматська культура.

С. Антична культура.

Д. Візантійська культура.

3. Культура східних слов’ян.

Лекція 2. Культура Київської Русі таГалицько-Волинської держави.

1. Запровадження християнства.

2. Стародавня література, наукові знання таосвіта.

3. Мистецтво: архітектура, живопис, музика тадекоративно-ужиткове мистецтво.

Лекція 3. Розвиток культури України у другійполовині 14-18 ст.

1. Релігійне життя в Україні. Берестейськацерковна унія.

2. Освіта: братські школи, Острозька таКиєво-Могилянська колегії (Академії).

3. Початок книгодрукування.

4. Полемічна література.

5. Живопис, музика, театр, архітектура.

Лекція 4. Українська та європейська культура в19 — на початку 20 ст. Частина 1. Література, наука, освіта.

1. Розвиток освіти в Україні.

2. Наука.

3. Українська література.

Лекція 5. Становлення та розвиток українськоїта європейської культури в 19 — початку 20 ст. Частина 2. Українське мистецтво.

1. Український театр.

2. Музика.

3. Живопис, скульптура, архітектура.

Лекція 6. Національно-культурне відродження вУкраїні та його занепад (1917-1939 рр.). Особливості розвитку світовоїкультури.

1. Українське національне відродження періодунаціонально-визвольних змагань.

2. Радянська українізація та культурнареволюція. Освіта та наука.

3. Художня культура українського РозстріляногоВідродження.

А. Література.

Б. Мистецтво (живопис, скульптура,архітектура; музика; театр, кіно).

В.Релігія.

Лекція 7. Культура України у 1939- 1991 рр.

1. Українська культура під час війни та уповоєнне десятиріччя. Ждановщина.

2. Неоднозначний стан української культури підчас „хрущовської відлиги“.

3. Форсований наступ на українську культуру зачасів стагнації.

5.  Стан культури України в сучасних умовах.

Найголовніші культурні події в Україні.Хронологічна таблиця.

Література.Спасибо ВАМ за то что Вы скачали этот текст

Если он как ни будь помог ВАМ напишите мне

Strelez2000@mail.ru

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.