Предмет релігієзнавства Основні елементи і функції релігії

Релігіяі в наші часипродовжуєзалишатисясуттєвим елементомдуховного життясуспільства.

Мільйонинаших сучасниківсприймаютьїї, як природнезавершенняособистогожиттєвогодосвіду, зхвилюваннямчитають Біблію, Коран як книги, що написаніспеціальнодля них. Долярелігії нележить десьпоряд з людськоюісторією.

Релігійнівіровчення, культи і організаціївиникають длязадоволенняпевних особистихі соціальнихпотреб. Беззнання релігіїі шляхів їїеволюції неможливозрозуміти нетільки минуле, але і сучаснежиття народу, який її сповідує.Неможливозрозумітиповний глибокогодраматизмушлях людськоїкультури догуманізму івільнодумства.

Релігіявивчаєтьсябагатьмадисциплінами:і археологією,і історією, іетнографією,і соціологією,і філософією.

Предметомрелігієзнавстваз’являютьсярелігія яксуспільнеявище, природніпричини їївиникнення, типологіярелігійнихвчень, культіві організацій, вплив релігійна суспільнежиття і їх еволюціяв ході суспільногопрогресу.

Кидаючиретроспективнийпогляд на історіюлюдства ізнайомлячисьз його сучаснимжиттям, ми стикаємосяз величезноюрізноманітністюрелігій і релігійнихвір. Кожна зних своєріднаі неповторна, по-своєму уявляєсвіт богів абодухів і їх відношеннядо почуттєвогосвіту і людини.І тим не меншу всіх релігійє щось загальне.

Вонодуже точнесхоплено узначенні терміна«релігія». Цейтермін походитьвід латинськогоreligio іпереводитьсяна українськумову як культбогів. Взагалібудь-яку релігіюможна коротковизначити яквіру в людейв існуваннярізних надприроднихсил, богів, духів, які, на думкувіруючих, створиливесь почуттєвийсвіт, керуютьусіма процесами, що відбуваютьсяв ньому, і визначаютьдолю кожноїлюдини.

Коженвіруючий переконанийв реальне існуваннянадприроднихсил, богів, духів, в можливістьїх впливу надолю людини, а також можливістьлюдини впливатина них, одержувативід них підтримкуза допомогоюкультових дій- молитв, обрядів, богослужіньтощо.

Об’єднують, спрямовуютьі контролюютьвідношеннялюдей до цихтрансцендентальнихсил релігійніспільностіі організації, які об’єднуютьсяв церкву, абосекту.

Релігійнівіровчення, як правило, викладаютьсяв усних міфахабо у священних(канонічних)книгах. Це — Бібліяу християн, Коран у мусульман, Трипітака убуддистів тощо.Релігійнасвідомістьвіруючих різнихконфесій і сектформуєтьсяна основі їхканонічнихвіровчень, атому має різнийзміст. Християниуявляють бога, його взаємовідношеннядо почуттєвогосвіту і з нимисамими інакше, ніж мусульманиабо буддисти.

Ітим не менш, недивлячись навсю різницюв змісті, релігійнасвідомістьвіруючих кожноїконфесії маєщось спільне.Її головноюознакою з’являєтьсявіра в надприродне.Під вірою внадприроднерозумієтьсявіра в надприродніістоти (богів, духів, душ тощо), віра в надприроднівластивостіреальних предметів(фетишизм), атакож віра внадприроднізв’язки міжлюдиною іматеріальнимиоб’єктами(магія, тотемізмтощо).

Релігійнасвідомістьвважає, щонадприроднісили, тобтобоги, духи священніпредмети тощо, здібні творитичудеса, викликатинезвичайніявища. Розповідямипро чудесазаповненісторінки священнихкниг.

Такими, наприклад, ухристиянствіє розповідіпро непорочнезачаття дівоюМарією синабожого ІсусаХриста, протілесне вознесінняХриста на небоі його воскресінняз мертвих натретій деньпісля стратиі захоронення, а також розповідіпро чудеснізцілення сліпих, кульгавих, прокажених, які здійснювалиХристос і іншісвяті.

Вірарелігійноїлюдини в те, щонадприроднісили можутьтак чи інакшевпливати найого життя, породжуютьу нього різноманітніемоції і почуттядо них. Ось чомуу релігійноїлюдини неминучепороджуютьсязахоплення, любов або страхі ненавистьдо цих надприроднихсил.

Наявністьв релігійнійсвідомостіінтелектуальнихуявлень пронадприроднісили, а такожемоційнихпроцесів, даєможливістьвиділити урелігійнійсвідомостідва рівня: релігійнуідеологію ірелігійнупсихологію.

Основуідеологіївсякої конфесіїскладають їхканонічнівіровчення.У всіх нихпроглядаєтьсяпрагнення датипопулярну, легко зрозумілувсіма, загальнукартину буття, місця бога ілюдини в ньому, життєві установки, моральні норми, цінності і весьсенс людськогожиття.

Опрічканонічногозмісту релігійнаідеологіявключає в себебогослов’я, яке у багатьохвипадках з’єднуєтьсяз теологією(вченням пробога). У кожнійбільш-меншрозвинутійрелігії існуєвеличезналітературапо богослов’ювід теологічнихі філософськихтрактів дожурнальних, газетних іпопулярнихвидань. Богослов’явикладаєтьсяу духовнихучбових закладах- семінаріях, медресе тощо.

Релігійнусвідомістьбільшостівіруючих треба, мабуть, віднестидо релігійноїпсихології.Релігійніуявлення вголовах подавляючоїбільшостівіруючих, якправило, неузгоджені, непослідовні, несистематизовані.

Вонине існують увигляді якоїсьоформленоїсистеми догматівї міфологічнихуявлень, а частішевсього існуютьу вигляді окремихідей, образів, картин, розповідейтощо.

Нарівні масовоїрелігійноїсвідомостінадприроднене стількимислиться, скільки уявляєтьсяу конкретнихобразах іпереживаннях.

Міжрелігійноюідеологією(раціональноюстороною релігії)і релігійноюпсихологієюіснує зв’язок.Домінуючу рольв масовій релігійнійсвідомостіграє релігійнаідеологія.

Своїмипроповідями, наказамисвященнослужителіі церква прагнутьоформити смутнірелігійнінастрої і вірування,і підкоритиїх єдиній канонічнійдоктрині.

Вважаючинадприроднісили розумними, будь-яка релігіявиходить зтого, що вониможуть зрозумітилюдину, якщовона звертаєтьсядо них з своїмипроханнямиі турботами, гідним чиномслужити їм.

Релігійнеслужіння богамі священнимпредметам, уявне спілкуванняз ними і зв’язаніз ними обряди, свята тощо іскладаютьрелігійнийкульт. Молитви, заклинання, церковнібогослужіння, свята тощо — невід’ємніелементи всякоїрелігії.

Релігійнийкульт виконуєрізноманітніфункції.

Зточки зорувіруючого вінє засіб йогоспілкуванняз надприроднимисилами. Людинавірить у те що, здійснюючирелігійніобряди і додержуючисьрізних релігійнихнаказів, вонаможе запобігтинебажаних дійнадприроднихсил і заручитисяїх підтримкою.

Вірав магічні властивостікульту приводитьдо того, що молитва, сповідь та іншікультові діїзнімають гострийпсихологічнийстан віруючогоі це здаєтьсяйому низпосланнямдопомоги зверху.

Церквазакріпляє усвідомостівіруючих ціуявлення промагічні властивостікульту і використовуєкульт як одинз важливішихзасобів впливуна віруючих.

Пишний, театралізованийкульт нерідкограє вирішальнуроль в привабленнівіруючих дохрамів, молитовнихдомів, до містпаломництватощо. Він здійснюєвеликий емоціональнийвплив на людей, прив’язуючиїх до церкви.

Результатомкультових дійз’являєтьсяоживленнязмісту релігійноїсвідомості.У повсякденномужитті релігійніобрази віруючихвідтісняютьсяна задній планреальнимипроблемами, релігійніпочуття існуютьв інактуальнійформі.

Приздійсненнікультових дій, особливо колице робитьсяу храмах, молитвеннихдомах тощо, коли читаютьсяпевні місцяз священнихписань, промовляютьсярелігійніпроповідімолитви, у свідомостівіруючихвідтворюютьсярелігійніобрази, символи, міфи.

Задопомогоюрізних культовихдій збуджуютьсявідповіднірелігійніемоції та почуття.Це приводитьдо того, що усвідомостівіруючих центральнемісце починаютьзаймати релігійніуявлення. Релігійніпочуття починаютьпереживатисяреально, а культовідії становлятьсявиключно значущими.

Культовадіяльністьслужить такожзасобом стандартизаціїсвідомостіі поведінкивіруючих. Вонанакладає печаткуконформізмуі на нерелігійніаспекти життявіруючих.

Відбуваєтьсясвоєріднеперекиданнярелігійнихстандартівна позарелігійнусферу. Релігійнілюди схильнібудувати своїпозакультовівідносини затипом релігійнихсхем.

Певнезначення маєі та обставина, що в ході культовоїдіяльностівідбуваєтьсяспілкуваннявіруючих однинз одним. Якщовзяти до увагите, що спілкуванняє однією з важливихсоціальнихпотреб людини, то стає зрозумілим, чому для багатьохлюдей, які навітьне мають стійкоїрелігійноївіри, участьу релігійнихкультах стаєсуттєво важливою.

Набазі культовоїдіяльностіі спілкування, що відбуваєтьсяв її процесі, формуютьсярелігійні групиі спільноти.

Релігіяоб’єднує людейв особливірелігійніспільноти ігрупи. В нихлюди угруповуютьсяза віросповіднимпринципом іміж ними виникаютьпевні відношення.

Головнимоб’єднуючимпочатком релігійноїгрупи є усвідомленняїї членамиспільних цілейі задач. Головноюціллю релігійноїгрупи і кожноговіруючоговважаєтьсядосягненняцарства божого, вічного блаженствапоза домовиною, а смислом земногожиття — служіннябогу.

Дозадач релігійнихгруп відносятьсятакож наставництвоу питанняхвіри, моральневиховання, місіонерськадіяльність.Ці задачірозглядаютьсяяк особливамісія, покладенана групу самимбогом, а членирелігійноїгрупи оцінюютьсяяк народ божий, що покликанийбогом до виконанняцієї місії.

Важливимизасобами приведенняв рух релігійнихцілей і задачстають будівлі,(як правило, архітектури-церкви, мечеті тощо), релігійнемистецтво(ікони, музика), хрест (в християнстві), фетиші (священніпредмети), церковніпредмети вжитку, одяг духовенстваі служителівцеркви, особливізнаки під часспілкуваннявіруючих тощо.

Длячленів релігійнихгруп характернеособливе «Ми- почуття» івідмінністьвід нечленівгрупи і іншихгруп (світськихлюдей і груп,інших релігійнихгруп), які оцінюютьсяяк «вони» Члениякоїсь релігійноїгрупи за допомогою«Ми — почуття»протипоставляютьсебе іншимгрупам.

Втой же час вонивідчуваютьприв’язаністьодин до одного,їх психологіяі поведінканабувають рисиподібності, стандартизуютьсяі конформуються.Всім добревідомо, що сектабаптистів живесвоїм життям,її члени ведутьсебе інакше, ніж члени якогосьправославногоприходу, хочаі баптисти, іправославні- християни.

Длячленів релігійноїгрупи властивеуявлення проособисту зверхністьнад інаковіруючими.Вони пишаютьсятим, що тількив них є віра вістинного богаі вони спілкуютьсяз ним. Християни, наприклад, вважають, щотільки вонимають істинувіру на відмінністьвід мусульман.

Мусульманиплатять гяурамтим же. Православні, протиставляютьсебе протестантам.Вони пишаютьсятим, що тількивони маютьістинну церкву.З іншого боку,ідея обраннянадихає баптистіві вони гадають, що народжені, обрані і освяченібогом.

Протиставленнясвіту та іншимрелігійнимспільнотамсприяє посиленнюконтактів усередині групи.Віруючі гострішепереживаютьпочуття єдностіз єдиновірцями.Ділення людейза ознакою «Ми»- «Вони» є важливимсоціально-психологічнимфактором зміцненнязв’язків релігійнихгруп і спільнот.

Релігіяякоїсь конфесіїоб’єднує релігійнігрупи у більшвеликі релігійніспільноти.Релігійнінорми, установки, цінності охоплюютьне тільки сферукультовоїповедінки. Вониврегульовуютьтакож соціальнуповедінкулюдей, які входятьв релігійнуспільноту, їхвідношенняу сім’ї, побутітощо. Моральніі соціальнідоктрини, якіпропонуютьрелігійніконфесії, містятьу собі докладнусистему наказіві заборон, регламентуютьвідношеннялюдини до іншихлюдей, сім’ї, суспільства.

Релігійніспільноти ігрупи завждиздійснювализначний впливна державнийустрій, політикуцілих держав.Теократичнаформа правліннябула властивабагатьом народам.В наші часирелігійнезабарвлення- відмінна рисаісламськихдержав.

Об’єднуючимцентром релігійнихспільностейі груп стаютьрелігійніорганізації.Існують різноманітнітипи релігійнихорганізацій.Найважливішимз них є церкваі секти.

Церквауявляє собоюорганізаціюдуховенстваі віруючихякоїсь окремоїрелігійноїтечії або напрямку.

Основнимирисами церквиз’являютьсячіткий розподілвіруючих надуховенствоі мирян, ієрархічнийустрій духовенства, його керуючароль і привілейнеположення порядз підлеглим, а інколи безправнимстановищемпересічнихвіруючих, наявністьспільноговіровчення, культу, обрядності, канонічеськоїі богослужебноїлітератури, централізованийустрій.

Церквівластива претензіящодо універсальностіта збігу зтериторіальнимиі етнічнимиспільнотами, вимога щодочленства наоснові народження, анонімністьприхожан, традиційністькерівництва, тенденція доінституалізації, детальна розробленанормативнасистема.

Якщоми звернемосядо православноїцеркви, то змушеніконстатувати, що єдиноїправославноїцеркви немає.Існують більшедесяти автокефальних, тобто незалежниходна від одної, православнихцеркв: російська, вірменська, болгарськатощо. В процесістановленнязнаходятьсяукраїнськаправославнацерква, білоруська.Але усім православнимцерквам притаманнийаналогічнийустрій.

Основоюорганізації, наприклад, російськоїправославноїцеркви є приход.Належністьдо приходу, якправило, визначаєтьсямісцем проживанняабо традицією.Актом введеннялюдини в лоноправославноїцеркви вважаєтьсяхрещення немовляти.Члени приходськоїобщини анонімні, тобто вониможуть і незнати одинодного. На чоліприходськоїобщини стоїтьсвященик.

Декількацерковних общиноб’єднуютьсяу благочестивіокруги, сукупністьяких складаєєпархію. Межієпархії, якправило, співпадаютьз областями.Єпархії об’єднанів патріархії.

Начолі патріархіїстоїть патріарх.Він обираєтьсяпомісним собором, якому належитьі вища владаз усіх питаньвіровчення, церковногоправління іцерковногосуду.

Патріархздійснює міжцерковнізв’язки з іншимиавтокефальнимицерквами, контролюєдіяльністьєпархіальнихархіреїв, нагороджуєтитулами івищими церковнимиознаками, здійснюєнагляд за всімазакладамицентральногоцерковногоправління.

Йомуналежить правопомилуванняі пом’якшенняцерковнихпокарань. Вінскликає поміснісобори і головуєна них. Припатріархіїіснують відділиз окремих питань: відділ керуваннясправами, відділзовнішніхцерковнихзв’язків, учбовихзакладів тощо.

Єпархіїочолюютьсяєпархіальнимиархіреями, якіназначаютьсяпатріархами.

Коженз них особистовизначає системуєпархіальногоправління, якеі здійснюєособисто абопри підтримцієпархіальноїради, яка складаєтьсяз декількохсвященників.

Округиочолюютьсяблагочинними.Останні спостерігаютьза діяльністюнижчого духовенства.

Приходочолюєтьсяцерковноюрадою, яка обираєтьсязагальнимизборами прихожан.Вона виконуєфункції, щопов’язані зуправліннямкультовиммайном, дбаєпро утримання, ремонт церковнихприміщень, спостерігаєза належнимрозходуваннямкоштів приходу.

Священнослужителірозподіленіна ряд ступенів.Нищу утворюютьдиякона, середню- пресвітеріат, вищу — єпископат.Ступені в своючергу маютьградації.

Середдияконів (їхв народі частоназиваютьпопами) православнівиділяютьпросто дияконів, протодияконів, архідияконівтощо; середєпископів — просто єпископів, архієпископів, митрополитів, патріарха.

Вважаєтьсящо всі священнослужителімають особливубожественнублагодать. Вонидопомагаютьу спілкуваннівіруючих збогом, ангелами, святими, приймаютьпокаяння, відпускаютьгріхи тощо.Вони керуютьбогослужінням, пропагуютьрелігійні ідеї, керують релігійнимі моральнимжиттям мирян.

Мирянам, тобто людям, що не маютьдуховного сану, ставиться вобов’язокдбайливо зберігативіру, оберігатиїї від оман, розповсюджуватиїї в «миру». Підчас богослужіннямиряни співають, читають, відповідаютьна закликисвященників, моляться тощо.За здійсненняобрядів і таїнствз мирян стягуєтьсяплатня. Їїпрейскурант, як правило, розробленийз провізорськоюточністю.

Секти, як правило, відокремлюютьсяв рамках якоїсьрелігії в наслідокнезгоди з окремимиположеннямидогматичноїтрадиції. Длясекти властивіпретензії навиключністьустановок іцінностей, переконанняв обираністьбожу, замкнутість, особисті контакти, диференційованістьпозицій і ролейпри проголошеннідоступностітої чи іншоїз них кожномучлену секти, визнаннянейтральностілідерства, суворості впитаннях додержанняморальнихпринципів.

Організаціясекти може бутирізною. Баптисти, наприклад, розрізняютьтри види церкви: вселенську, помісну і домашню.Вселенськацерква, на їхдумку, є невидимоюі уявляє собоюзібрання душ, яких простивбог у всі часиі всіх народів.У вселенськійцеркві правитьбог «во ХристіІсуса».

Поміснацерква — це общинавіруючих. Їїчленами можутьбути особи, якідосягли повноліттяі увірували.Баптисти заперечуютьрозподіл віруючихна клір і мирян.На їх думкукожний віруючийсвященик. Принципомвиділеннякерівногоскладу баптистськоїпомісної церквиє вибірність.Община обираєпресвітера.

Кожнийпослідуючийвище стоячийорган баптистськоїцеркви обираєтьсяна зборах пресвітеріввідповідногорівня. Діяльністюобщин на територіїобласті абодекілька областейкерують старшіпресвітери.

Баптистине вважаютьслужителівкульту посередникамиміж людиноюі богом. Пресвітервважаєтьсякерівникомобщини, якийкоординує їїдіяльність, здійснює духовнекерівництвов питанняхвіри. Рядовимсектантамприписуютьсяспеціальніправила, якіпокликанізміцнювативладу пресвітерів.

Домашняцерква, вважаютьбаптисти, побудованаподібно помісноїцеркви, є їїмікрокопією.Батько — головасім’ї, вважаєтьсядомашнім пресвітером, а мати повиннаграти рольдомашньоїдиякониці. Увеликих сім’яхіснують домашніхори, навітьоркестри, проводятьсядомашні служби.

Література

М.М. Каськов, В.М. Чекер. Релігієзнавство. -. Контрольні питання і завдання. Тести. — 2009.

Н.Р. Єфімцева. Релігієзнавство. — К. — 2008.

П.Ю. Саблуков. Релігійна філософія. — К. — 2007.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.