Реформи Солона і Клісфена та Перікла в Афінах

Реформи Солона іКлісфена та Перикла в Афінах

Реформи Солона

НаприкінціVII – початку VI ст. до н. е. Афіни роздирало протистояння аристократії, щозосередила у своїх руках владу, а також більшу частину земель, і більшостінаселення, обтяженого боргами, через що багато хто потрапив в становищегектеморіїв, тобто найманих робітників, що обробляли землі знатних за шостучастину врожаю, тобто досить незначну частку. Багато хто за борги потрапив вособисту кабалу, дехто був проданий за кордон. Нарешті, у руках евпатрідівзнаходилися цілком і управління, і суд. Крім багатої знаті і приниженої масибідняків, існував уже досить численний середній клас, створений новимиекономічними чинниками: торгівлею і промисловістю. Цей клас, разом з бідняками,був зацікавлений у реформах – і на нього мав спиратися Солон, так само як і нанайблагорозумнішу частину евпатрідів. Соціальна ворожнеча погрожуваланебезпечною боротьбою, результатом якої могла стати тиранія. За переказом,деякі переконували Солона прагнути до тиранії, але він відмовився, тому що «тирангине сам і губить свій дім» – мотив відмови, дуже характерний для грецькоїморалі того часу.

Близько594 до н. е. афіняни обрали Солоні правителем і архонтом і надали йомуповноваженя на проведення політичних і економічних реформ (можливо, втім, щореформи Солона мали місце двадцятьма роками пізніше). Реформи були доситьрадикальні. Солон почав з сейсахфії: скасував борги, що забезпечувалися землеюабо особою боржника (дехто вважає, що були знищені усі взагалі борги, але цесумнівно), домігся звільнення тих, хто вже потрапив у рабство за борги, ізаборонив надалі робити позики під заставу особистої свободи. Солон вживзаходів і до того, щоб повернути на батьківщину по можливості всіх, хто заборги був проданий за межі Аттики: їх викуповували, але на які кошти – невідомо.Сейсахфія розчистила ґрунт для подальших реформ. Сейсахфія була єдиноюрадикальною мірою Солона; у всій іншій реформаторській діяльності він виявляєсхильність до «золотої середини», до помірності, до можливого примирення новихвимог зі збереженням старого. Законодавча діяльність Солона не обмежиласясейсахфією і реформою державного устрою: він реформував все афінське право, завинятком карного. Що стосується управління, Солон установив в Афінахтимократичну систему, зв’язавши права громадян на участь у виборах і участь уполітичній діяльністю з їхнім доходом. Пентакосіомедімни (1‑й клас) івершники (2‑й клас) могли засідати в Раді і посідати найбільш високіпосади. Зевгіти (3‑й клас) могли посісти нижчі посади і входити в Раду(буле), у той час як найбідніші громадяни, або фети (4‑й клас), моглибрати участь тільки в народних зборах. Рада (відома за назвою Ради чотирьохсот)також являла собою одне з нововведень Солона; члени Ради щорічно обиралисячотирма афінськими філами, по 100 чоловік від кожної філи. Солон створив іапеляційний суд, гелією, що була фактично народними зборами з кворумом у 6000чоловік, де розглядалися оскарження вироків [1].

Солонвпровадив зміни у сімейне і родове право (закони про сиріт-спадкоємців, дужеважливий закон про спадкування, що дозволило при відсутності дітейрозпорядження майном за заповітом, чим нанесений був удар родової замкнутості,і ін.). Він обмежив придбання землі (щоб перешкодити скупченню її в деякихруках), регулював відносини сусідів по землеволодінню (напр., заборонивзатінювати посадками на межі землю сусіда), користування джерелами води,установив деякі правила, що стосуються торгівлі (заборонив вивіз з Аттикисільськогосподарських продуктів, крім олії), ввів нову систему вагів і мір, атакож почав карбування монети, що успішно конкурувала з монетою інших грецькихдержав (ввів в Афінах евбейську систему), дозволив свободу зібрань длярелігійних, торговельних і інших цілей, приймав міри проти розкоші (і зокремапроти розкоші жінок). Інші економічні реформи заохочували розведення в Аттиціоливи, а також стимулювали виробництво і торгівлю в Афінах (для чого іноземнимремісникам надавалося афінське громадянство).

Зінших законів Солона важливе значення мав дозвіл кожному складати скарги нанесправедливість, заподіяну навіть особі, зовсім сторонній для скаржника, івимога, щоб під час хвилювань і міжусобиці кожний примикав до однієї з партій;хто не виконував цього, піддавався атимії, позбувався громадянських прав(спрямування цього закону – охоронити місто від тривалих смут і від захопленнявлади енергійною меншістю, що спирається на політичну індиферентність маси).

ЗакониСолона були написані на дерев’яних таблицях (кірбах), укладених у рами, щооберталися на осі. Справжній текст цих законів не зберігся, тому важкобеззаперечно вказати, які з них дійсно були видані Солоном і які лише згодомприписані йому. Реформоване Солоном право виявилося більш живучим завстановлений ним політичний лад і вплинуло на деякі пізніші законодавства(напр., на римські закони ХІІ таблиць). Солон призначив виданим ним законамстолітній (за іншими звістками – десятилітній) термін і виїхав з Афін підприводом торгових справ. Він бажав уникнути наслідків невдоволення, що вінзбудив у багатьох своїми реформами: в уривку однієї з елегій він сам говорить,що багато хто були незадоволені ним, тому що він не зробив переділу всієїземлі, на яку вони сподівалися; інші (знатні) вважали, що і так він зайшовзанадто далеко. Плутарх цитує висловлення Солона: «Важко у великих справахдогодити одразу всім».Реформи Клісфена

Післяпадіння тиранії Пісістратидів афінську демократію очолив Клісфен, що належав дороду Алкмеонидів. З ім’ям Клисфена пов’язана подальша демократизація афінськогополітичного ладу. Клісфену довелося витримати напружену боротьбу з реакційнимугрупованням землевласницької знаті, очолюваної Ісагором, сином Тисандра.

Спираючисьна широкі кола, Клісфен запропонував реформи, які повинні були остаточнопідірвати панування родової знаті. Ісагор не користувався достатньою підтримкоюсеред населення й звернувся по допомогу до Спарти. Спартанці зажадали видаленняз Афін Клісфена під тим приводом, що він належав до «проклятого» роду Алкмеонидів,предки яких святотатственно порушили клятву, розправилися із прихильниками Кілона.

Спробавідродити в Афінах аристократичний лад за допомогою спартанців, таким чином,привела до повстання народу. Родова аристократія зазнала поразки, і Клісфен ставна чолі держави [2].

Прийшовшидо влади (508 р. до н.е.), він приступився до проведення реформ, якіповинні були закріпити перемогу демосу й назавжди покінчити з небезпекоювідродження влади родової аристократії. Найважливішою реформою Клісфена буловведення нового адміністративного подолу Аттики, побудованого на чистотериторіальному принципі, що було покликано замінити древні родові розподіли.Поділ цей полягав в наступному: Аттика розчленовувалася на три територіальнихокруги:

1)місто Афіни із передмістями,

2)внутрішня центральна смуга,

3)берегова смуга.

Кожнийокруг складався з десяти рівних частин – тритій. Три тритії, по одній з кожногоокругу, поєднувалися у філу, і в такий спосіб складалося десять територіальнихфіл. Отже, клісфеновські філи являли собою об’єднання локально розділенихцивільних груп, що з’єднувалися під час голосування. Метою реформи було змішатинаселення, роз’єднати роди й тим самим послабити силу впливових їхніх членів,тобто евпатридів. Старі філи з їх філобасилеями залишалися, але зводили допростих культових об’єднань. Нові філи також здобували сакральну санкцію й булиназвані по іменах древніх атичних героїв.

Тритіїрозпадалися на дрібні сільські одиниці – деми; в Аттиці за часів Клісфенаналічувалося 100 демів; із часом їх стало більше. Дем являв собою одночасногосподарську, адміністративну, культову, військову й політичну одиницю. З демомкожний афінянин був зв’язаний від дня народження. Коли йому виконувалося 18років, виборний демарх (староста) заносив його в цивільні й військові списки, іпісля проголошення клятви вірності афінській державі молодий афінянинзараховувалася в ефебы для проходження військової служби, а також одержувавправо виступати на суді. З 20 років він здобував всі цивільні права. Поконституції Клісфена, права громадянства визначалися приналежністю до того абоінший дему, а не роду. «Залиши в спокої філи й роди» – говорила афінськаприказка, породжена в часи Клісфена. При складанні списків демотів (цивільнихсписків) у них було включено багато метеків і вільновідпущених, завдяки чому кількістьафінських громадян збільшилося.

Удемах же відбувався набір гоплитів і обиралися за жеребом члени суду присяжних.Крім того, кожний із громадян міг бути обраний у члени знов створеної радип’ятисот (буле), що замінювала колишню раду чотирьохсот. Нова рада складалася з500 чоловік, обраних по 50 від кожної філи. Усередині філи голоси розподілялисявідповідно величині демів. Таким чином, основним осередком і в цьому випадкузалишався дем.

Нарешті,Клісфен створив колегію з десяти стратегів – проводирів афінського ополчення,які надалі по черзі виконували функції головнокомандуючих. Щоб охоронитидержаву від можливих політичних потрясінь і захоплення влади тираном, Клісфенустановив екстраординарний «суд черепків» – остракізм.

Щорокунавесні скликалося екстрені народні збори, що визначали голосуванням, чи потрібновдатися до остракізму, тобто чи немає серед громадян кого-небудь, небезпечногодля цивільної волі. Якщо такі виявлялися, то збори збиралися вдруге, і тодікожний громадянин писав на глиняному черепку (остракін) ім’я того, хто, на йогодумку, загрожував цивільній волі. Засуджений більшістю голосів віддалявся за межіАттики на десять років (без конфіскації майна), після закінчення яких він повертавсяв Афіни й одержував всі свої цивільні права [2].

Демократизаціяполітичного ладу Афін викликала невдоволення в тих грецьких державах, де увлади ще стояла родова аристократія. Проти Афін виступила коаліція, у якувходили Спарта, Фіви, Халкіда й Егіна. У пошуках союзників афінський урядзвернувся до Персії. Перси погодилися підтримати афінян за умови, якщо Афінивизнають верховну владу перського царя. Афінське посольство, очолюване Алкмеонідами,погодилося на цю вимогу. Але договір з персами не був затверджений народнимизборами. Таким чином, афінянам довелося поодинці боротися із силами коаліції. В506 р. до н.е. війська союзників вторглись в Аттику. Однак у результаті розбіжностейсеред спартанського командування коаліція незабаром розпалася. Афіняне зумілизавдати нищівної поразки халкидянам і фіванцам. Слідом за цим афінське військопереправилося на Евбею й захватило Халкіду. На території, віднятої в халкідян,було поселено чотири тисячі афінських клерухів. Таким чином, похід спартанців вАттику не увінчався успіхом: афіняне не тільки відбили всі спроби союзниківвторгнутися на територію Аттики, але зміцнили й розширили свої володіння.Афінський уряд відхилив також вимогу персів відновити в Афінах владу Гіппея.Зміцнення внутрішньополітичного й міжнародного становища Афін значною мірою пояснюєтьсяуспіхами реформаторської діяльності Клісфена.

ЗаконодавствоКлісфена зіграло дуже велику роль в історії афінського поліса як заключний етапреформ, початих Солоном. Самі греки вважали Клісфена родоначальником грецькоїдемократії. «Після Клісфена, – читаємо в «Афінської политті» Аристотеля, – Афінськадержава зробилася значно демократичнішою, чим воно було, наприклад, при Солоні».

Сучаснанаука – не тільки історія, але й політологія – з великою увагою ставиться доісторичного досвіду древніх афінян. Особливо цікаво поетапне формування державив заключне століття архаїки.

VІ в.до н.е. – століття держави знаті в Греції й у той же час це період боротьбипроти держави. На чолі держави стоять, переміняючи один одного, члени найбільшзнатних і багатих родів. Вони діють у власних інтересах, бажаючи затьмаритиінші роди впливом і пишністю. Їх життєвий ідеал – військові подвиги, перемоги назагальногрецьких змаганнях, посідання влади в полісі, важлива роль у культовихцеремоніях, коли демос міг наочно переконатися у величі й благочестіпредставників даного роду. Чудове мистецтво VІ в. до н.е. – живе відбиття цьогоідеалу, а монети й вазовий живопис свідчать про боротьбу знатних родів один зодним.

Якщовождь роду захопив владу, він з підозрою й ворожнечею дивиться на можливихсуперників, готовий удатися до будь-якого засобу для їхнього усунення. Немаєпідстав шукати в діях цих аристократів принципові мотиви: сьогодні вониворогують із одним, завтра підписують із ним же союз, щоб звалити ще більшнебезпечного претендента. На знаті (як і на демосі) відбиваються умовиперехідного періоду. Знатні роди прагнуть розширити зв’язки з головними релігійнимицентрами, підкреслити проходження прадідівським звичаям, але в той же час і вїхньому житті й політичній діяльності позначається віяння нового часу, часупосилення активності широких верств населення й політичних переворотів.

Родовізв’язки давно вже поєднували не все населення, а лише вищий його шар. Якщо вдалекі часи це населення і являло собою сукупність родів, то в VІ в. до н.е. роди,про які нас повідомляють джерела, становлять лише особливий привілейованийклас, міць і вплив якого ґрунтуються на багатстві, пов’язаному значною мірою зновою економічною кон’юнктурою й політичною ситуацією, на володінні землею, навикористанні торговельних і зовнішньополітичних зв’язків, на залежності йбезправному положенні маси населення, на одержанні «добровільних» дарунків відполісів як компенсації за «послуги» та інше [4].

Владакерівних угруповань знаті в Аттиці VІ в. до н.е., як і в інших областяхеллінського миру, переміняється владою демосу. Демос у соціальному відношеннінеоднорідний, але об’єднаний прагненням домогтися політичних прав. Неспокійнийі вимогливий, він ще перебуває під владою стародавніх звичаїв; сповненийворожнечі до знаті, що гнітила його, він проте готовий надати своїм вождям – вихідцямз тієї ж знаті – традиційну головну роль у політичному житті. Це життя післябурхливих зіткнень VІ в. до н.е. входить у нове русло. Державний устрій, що склавсяв результаті реформ Клісфена, надав верховну владу демосу.

Рісткласових антагонізмів приводить до оформлення державної організації. Цеоформлення – тривалий процес, особливості якого не могли не позначитися наполітичній практиці й у період подальшого розвитку держави. До Клісфенаголовним класовим антагонізмом в Аттиці був антагонізм між знаттю й демосом.Рабство не могло мати такого значення, як згодом. Перші остаточно сформовані вГреції держави були державами рабовласницькими, але навряд чи можна думати, щодержава вже в процесі свого виникнення представляє із самого початкуорганізацію для придушення маси рабів: адже маса могла скопитися лише тоді,коли економіка грецьких полісів зробила подальший крок у своєму розвитку.

Шляхирозвитку держави були різноманітні, і до складу панівного класу, що визначавсяхарактером структури суспільства додержавного періоду, ступенем і особливостямипережитків родової організації, природно, входила родова знать, що протягом певногочасу могла втримувати владу навіть і тоді, коли вже розвивалися й одержуваливсе більше значення нові класові антагонізми [3].

Вісторії Аттики VІ в. до н.е. відому роль зіграла тиранія, що зміцнилацентральну владу. Все-таки це була система хиткої рівноваги, коли права йсваволя «особливого привілейованого класу» були якоюсь мірою обмежені тираном,а майбутній панівний клас Афін, тобто повноправне громадянство, що протистоїтьрабам і метекам, ще не було допущено до влади. Кінець VІ в. до н.е. знаменує йповний розвиток держави в Аттиці, а разом з тим і встановлення класового ладу,заснованого на застосуванні підневольної праці.Реформи Периклу

Перикл(495 до н. е. – 429 до н. е.) – державний діяч, стратег, оратор і полководець уСтародавніх Афінах. Подробиці життя Перикла відомі майже виключно за працеюПлутарха «Порівняльні життєписи».

Післявбивства Ефіальта афінську демократію очолив Перикл – виходець зі знатногоафінського роду, обдарований політик.

Зйого ім’ям пов’язують не тільки проведення реформ, але й розробку новихпринципів управління суспільством, в основі яких – вимога політичногопрофесіоналізму й формування нової соціальної філософії. Перикл, що беззміннообирався стратегом в 444/443–429 р. до н.е., згуртував навколо себе союзоднодумців, своєрідну політичну й інтелектуальну еліту афінського суспільства,за підтримкою якої він здійснював всі свої зовнішньополітичні йвнутрішньополітичні заходи [8].

Аристотельпов’язує з ім’ям Перикла два найважливіших закона: про цивільні права й прооплату посадових осіб. Насамперед, була уведена плата суддям. Народний суд,заснований ще при Солоні, становив основу всієї демократичної системи афінськоїдержави. До середини V століття до н.е. геліея поєднувала 6 тисяч афінськихгромадян, які повинні були засідати в різних судових комісіях, відриваючись відсвоїх повсякденних справ. Роль суду була багатогранна: він вирішував безлічпитань як між самими афінськими громадянами, так і між союзниками Афін поморському союзу, перетворюючись одночасно в найважливіший інструмент контролюнад ними.

Отже,уводячи таке нововведення, як оплата праці чиновників, Перикл відкривав дорогудля участі в державних справах самого широкого кола афінських громадян, у томучислі – малозабезпечених. Аристотель у творі «Афінська політія» описував це втакий спосіб: «Платню одержує народ за рядові народні збори – по драхмі, а заголовні – по 9 оболів. Потім у судах одержують по 2 оболи; члени Ради – по 5оболів, притани – по 6, архонти – по 4.»

Утісному взаємозв’язку з початком виплат платні чиновникам перебувала й іншапроведена Периклом реформа – цивільна. Відповідно до її вимог, громадяниномАфін міг вважатися лише той, чиї мати й батько були афінянами. Значення цьогонововведення дослідники оцінюють по-різному. Відповідно до Аристотеля, вонобуло наслідком занадто сильно розгалуженої цивільної громади, а тим часомгромадянство древні завжди розглядали як найважливішу умову успішного функціонуваннядержавного організму. Отже, цивільна реформа Перикла мала на меті формуваннянайбільш оптимального по чисельності цивільного колективу, у чому в той періодбув особливо зацікавлений афінський демос [7].

Крімтого, як повідомляє Аристотель, Перикл відняв деякі права в ареопагів й «особливорішуче наполягав на розвитку в держави морської сили…,» що по великому рахункутакож було, насамперед, в інтересах середніх шарів афінського суспільства.

Такимчином, у період правління Перикла відбувається більш чіткий поділ влади:законодавча належала Народним зборам, виконавча – Раді 500 і магістратам,судова – геліеї. Одночасно принцип жеребкування поширюється на більшістьвиборних посад, що також свідчить про зміцнення демократичних початків укеруванні.

У ціломуж можна сказати, що реформи Перикла завершили процес формування системиафінської рабовласницької демократії, забезпечили механізм її успішногофункціонування. Широкі кола громадян поліса одержали можливість брати участь удержавній діяльності – як через обрання посад, так і через участь у роботіНародних зборів. Право бути обраним поширювалося на всіх громадян безобмеження. Введення плати за виконання суспільних функцій створювало реальнуможливість для політичної діяльності малозабезпечених громадян. Був визнаний істав реальністю для будь-якого афінського громадянина принцип свободи слова.

Список використаноїлітератури

1. Батыр К.И. Историягосударства и права зарубежных стран. – М., 1996.

2. Бостан Л.М.,Бостан С.К. Історія держави і права зарубіжних країн (Держава і правоепохи станово-кастового суспільства): Навчальний посібник для студентів,курсантів, слухачів. – Запоріжжя: ЗЮІ МВС України, 2000.

3. Зельин К.К. Боротьбаполітичних угруповань в Аттиці в VІ в. до н.е. М., 1994. С. 249

4. Историягосударства и права зарубежных стран. Часть 1. Под ред. проф. Крашининниковой Н.А.и проф. Жидкова О.А. – М., 1996.

5. Курс лекцій поісторії держави й права закордонних країн / Під ред. Кузнєцова, Алексєєва й ін. –М. Юрайт, 1998.

6. Страхов М.М.Історія держави та права зарубіжних країн: Підруч. Для студ. юрид. спец. вищ.навч. зал. – 2 – ге вид., переробл. та допов. – К.: Концерн «Видавничий Дім «ІнЮре», 2003. – 584 с.

7. Черниловский З.М. Всеобщаяистория государства и права. – М., 1996.

8. Шевченко О.О.Історія держави і права зарубіжних країн.-К., 1994.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.