Розвиток польського руху опору в роки другої світової війни

Курсоваробота

Розвитокпольського руху опору в роки Другої світової війни

Зміст

Вступ

Розділ I. Окупаційний режим у Польщі

Розділ II. Діяльність польськогонаціонально-визвольного руху під час війни

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Жодна подіядвадцятого століття не може зрівнятися з Другою світовою війною, з тимивпливами, які вона вчинила на хід історичних подій. В неї було втягнуто 67держав, 80% населення земної кулі і тривала довгих 6 років. Вогняний смерчпронісся над величезними територіями Європи, Азії й Африки, охопив просторивсіх океанів. У цій війні загинуло близько 60 млн. осіб, не говорячи вже пропоранених і тих, хто безвісти пропав. Лихо й страждання, які пережили люди,незмірні.

Уже Більше ніжпівстоліття відділяє нас із того часу, коли людство відсвяткувало великуперемогу над фашизмом і мілітаризмом. Зі ці роки світова історіографія Другоїсвітової війни нагромадила багато тисяч книг, статей, документальнихпублікацій, мемуарів. Віддаючи належне багатьом із цих праць, слід підкреслити,що в сучасних умовах все-таки виникає бажання дещо по-новому підійти довисвітлення окремих подій передісторії й історії Другої світової війни, їїпідсумків, наслідків і уроків. Це пов’язано,

по-перше, звідкриттям нових архівів, і, по-друге, із необхідністю відмовитись відідеологічних нашарувань, штампів і стереотипів, які нагромадились як увітчизняній, так і в зарубіжній історіографії. З іншого боку, ще не припинилисяспроби відкинути загальновизнані істини або ж викривити історичну правдузокрема, про Велику Вітчизняну війну – складову Другої світової війни.

Польща сталапершою країною на шляху агресії гітлерівської Німеччини. Розгром Німеччиноюпольської армії у вересневих боях 1939 року призвів до ліквідації Польщі якдержави. Окупована Польща перетворилася на полігон запровадження расистськоїполітики гітлерівців, основними напрямами якої стали: ліквідація національноїсамосвідомості народу, знищення активних політичних діячів, інтелігенції,асиміляція частини населення та фізичне знищення людей, перетворення захопленихземель на аграрний придаток рейху. Особливістю окупаційного режиму стало те, щоколабораціонізм як політичне явище в Польщі не мало поширення.

На окупаційнийрежим Німеччини стало реакцією польського народу, яке вилилося в рух опору.Основними формами боротьби в початковий період окупації були зовнішньополітичната військова діяльність еміграції, та ідеологічні, організаційні, політичні діїпатріотів в окупованій країні. Рух опору сприяв консолідації різних політичнихоб’єднань. На перший план в цих умовах висувалося завдання національногозвільнення. Значними політичними силами, які протистояли окупації були: АрміяКрайова, Армія Людова, Крайова Рада Народова. Всі вони мали різні погляди намайбутнє Польщі, що часто призводило до зіткнення та протиріч.

Найтрагічнішоюсторінкою війни стало створення навесні 1940 року концентраційних таборів,призначених для утримання великих мас осіб, призначених до знищення. Особливоюжорстокістю відрізнялася гітлерівська політика стосовно євреїв. Становищеполяків на окупованих землях було тяжким. Приниження людської гідності,заборона будь-якої національно-культурної діяльності, репресії призвели доповстання. Розпочатий 1 серпня 1944 року Армії Крайова виступ проти окупантівпереріс у народне повстання, яке тривало до 2 жовтня й стало кульмінацією польськогоруху опору. Варшавське повстання стало трагедією тисяч людей. Причиною сталонеспроможність керівництва передбачити наслідки повстання. Рух опору польськогонароду в період Другої світової війни є актуальною темою і в наш час. Цяпроблема належить до маловивчених питань новітньої історії Польщі. ДослідженняДругої світової війни в Польщі тривають, багато «білих плям» потрібно дослідитиі розкрити людям. Потрібна переорієнтація від позиції радянських істориків, яківисвітлювали події з погляду марксистської ідеології. Важливе значення маєзв’язок цієї теми з сучасністю, адже сьогодні в світі тривають проблеми війни,сфер впливу. І тому трагічні сторінки війни повинні стати прикладом длястворення миру і свободи сьогодні.

Об’єктомдослідження є вивчення руху опору польського народу в період Другої світовоївійни.

Предметом даногодослідження є особливості окупаційного режиму, розвиток польського руху опору.

Теоретико-методологічноюосновою дослідження є загальні принципи об’єктивності, історизму, які в своючергу передбачають об’єктивний опис і аналіз подій, явищ. Використовується вроботі саме хронологічно-проблемний метод.

Географічні рамкикурсової роботи охоплюють територію сучасної Польщі.

Хронологічнірамки роботи охоплюють період від 1 вересня 1939 року, коли німецькі військаперейшли польські кордони без оголошення війни до періоду визволення військамиЧервоної Армії в ході Вісло-Одерської операції 12 січня – 3 лютого 1945 року.

Мета дослідженняроботи – вивчити та проаналізувати особливості національно-визвольної боротьбипольського народу в період Другої світової війни та території Польщі.

Для досягненняпоставленої мети передбачається вирішення наступних завдань:

—    визначитиступінь наукової розробки теми

—    проаналізуватиособливості руху опору

—    показативплив окупаційного режиму у Польщі

—    розкритиосновні напрямки і дії руху опору

—    вивчитиВаршавське повстання 1944 року як складову частину руху опору.

Джерельною базоюроботи є документи і матеріали надруковані

у хрестоматіях зновітньої історії. В збірнику документів і матеріалів «Хрестоматія з новітньоїісторії, Том I, 1939-1945 р.» містяться такі документи, як «3 замітки Борманабесіди з Гітлером на тему про Польщу» 2 жовтня 1940 року. Цей документрозкриває зловісні плани Гітлера по відношенню до польського народу, як«другого сорту», і як робоча сила. Документ «Програмна декларація Польськоїробітничої партії» 1 березня 1943 року, в якій партія проголошувала початокборотьби проти окупантів за свою свободу. Було введено восьмигодинний робочий день,свободу друку та печаті. Важливе значення при дослідженні теми мали документи,які опубліковані в журналі «Нова і новітня історія. – 1993.- №2», зокрема«Начальнику головного політичного управління Червоної Армії генерал-полковникутов. Щербакові А.С. «Про положення у Варшаві». Ці документи розкривають воєннеположення Польщі в період Другої світової війни. Ці документи друкуються саме у90-х роках ХХ століття саме з архівів, які дещо розкривають певні прогалини уісторії Польщі, а саме організація Варшавського повстання. В роботі буловикористано монографію Зашкільняка А.О.: Польща від найдавніших часів до нашихднів, де автор висвітлив події Другої світової війни в Польщі, боротьбупольського народу проти окупантів. Проблема Варшавського повстання 1944 рокурозглянута головним чином в статтях журналів. Можна виділити такі статті як:«Мельтюхов М.І. Операція «Багратіон» і Варшавське повстання 1944 року», «Подвигі трагедія Варшави Олексія Карцева в журналі «Ехо планети». В цій статтірозкриваються сучасні погляди та оцінка Варшавського повстання, розкриваютьсянові факти та події.

Практичнезначення роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані упідготовці до проведення практичних занять з історії слов’янських народів зпитань Другої світової війни у Польщі.

Структура роботиузгоджена з питаннями, розв’язування яких розкриває тему. У вступі визначенаактуальність теми, її джерельна база та практичне значення. Робота містить трирозділи. У першому розділі «Окупаційний режим у Польщі» подається політикагітлерівської Німеччини на окупованих територіях. У другому розділі «Діяльністьпольського національно-визвольного руху під час війни», представлені різнітечії опору, їх виникнення та розвиток. Варшавське повстання 1944 рокурозглядається як результат руху опору і підсумки окупації гітлерівськоюНімеччиною Польщі. У висновку підсумовані події національно-визвольної боротьбипольського народу і зв’язані з ним окупаційний режим та Варшавське повстання1944 року. Далі представлений список літератури і додатки, які містять двікарти Польщі у 1939-1945 роках, а також документи Варшавського повстання таокупаційного режиму у Польщі.

Розділ I. Окупаційнийрежим у Польщі

Друга світовавійна почалася з реалізації секретного протоколу до пакту Молотова-Ріббентропавід 23 серпня 1939 р. Відомо, що в ході переговорів у Москві Ріббентропповідомив Сталіна про намір Гітлера напасти на Польщу 1 вересня 1939 року.Незважаючи на радянсько-польський договір про ненапад, чинний до кінця 1945року, Сталін фактично висловив згоду приєднатися до агресії.

Ввечері 31 серпня1939 року група есесівців, перевдягнута у форму польських військових, захопилабудинок радіостанції прикордонного з Польщею міста Глейвіц й інсценувала нападна німецьку територію. Зробивши кілька пострілів перед мікрофоном, фашистизачитали польською мовою те, «що прийшов час війни Польщі проти Німеччини». Цяіскра перетворилася у світову пожежу. Провокацію в Глейвіці гітлерівцівикористали як привід для вторгнення в Польщу. [8:265]

Німецький планведення війни виходив із того, що Англія і Франція не розпочнуть активнихвоєнних дій. Об’явивши 3 вересня Німеччині війну, Англія і Франція активнихбойових дій не розпочали.[16:91]. Ці держави мали спільні зобов’язання провзаємодопомогу. Приклад Великобританії наслідували її найбільша колонія Індія івсі англійські домініони: Канада, Австралія і Нова Зеландія. США проголосилипро свій нейтралітет (офіційно дотримувались до грудня 1941р). Радянський Союз«захищав» західних українців і білорусів. 17 вересня 1939р. Червона Арміяперейшла радянсько-польський кордон, а 28 вересня 1939р. було підписанорадянсько-німецький договір про «дружбу й кордони», до якого теж додавалисясекретні протоколи. Це було продовження змови Гітлера й Сталіна про розподілсфер впливу. Новий західний кордон СРСР встановлювався приблизно по «лініїКерзона». Крім того, радянсько-німецьке зближення дало можливість радянськомууряду мирним шляхом розв’язати питання про передачу СРСР Бессарабії і ПівнічноїБуковини (червень – липень 1940р) [17:1718]

Продовжувалась«дивна» війна і після поразки Польщі. Це пояснюється тим, що урядиВеликобританії і Франції вважали оборонну тактику більш вигідною. Це сприялотому, що Польща була відкрита німецькому вторгненню з трьох сторін.

Що стосуєтьсяпольських авіаційних частин, то початок організації воєнної авіації в Польщібула створена після закінчення Першої світової війни. Організаційними центрамипольської авіації стали Варшава, Краків, Познань. (Додаток 10-11). На першевересня 1939 року польська авіація складалася із 43 бойових ескадрилій та 12ланок авіації зв’язку. Всі ці літаки були застарілих конструкцій і не моглирівнятися із сучасними конструкціями німецьких машин. Давались прорахункиГенерального штабу польської армії [5:13-14]. Проте воно не використало і цімінімальні можливості. Польське керівництво було надто оптимістичним іпродовжувало вважати, що Німеччина й досі потребує допомоги Польщі, як союзникапроти Радянського Союзу [22:28]. Політика ж сталінського керівництва по відношеннідо Польщі проводилась не тільки силами державного апарату армії, але і органамидержбезпеки, за допомогою Комінтерну [12:147]. Комінтерн наголошував на те, щобудуються радянсько-польські відносини на основі рівності. 11 січня 1944 рокубуло опубліковано по заяві радянського керівництва о радянсько-польськихвідносинах по обвинуваченні антинародної політики польського емігрантськогокерівництва[10:321-322]. В заяві говорилося: «Тепер відкриваються можливостівідродження Польщі як сильної і незалежної держави. Однак Польща повиннавідродитися не шляхом захоплення українських і білоруських земель, а шляхомповернення в склад Польщі захопленими німцями земель» [3:361] (Додаток 1).Багато чисельні архівні документи свідчать, що зимовий наступ Червоної Армії вПольщі почався не раніше, а пізніше наміченого терміну, яка не мала відношеннядо офіційної пропаганди[11:29]. Це сприяло поглибленню розколу врадянсько-польських відносинах. Після завершення воєнних дій Гітлерзапропонував Великобританії та Франції укласти мирний договір, обіцяючи за цеутворити невелику «Польську державу». Отримавши відмову, 8 жовтня Гітлерспеціальним розпорядженням поділив окуповані землі на дві частини: землі насхід від Вісли, а також Сілезія та Помор’я були включені до складу Рейху якнімецькі території, решта земель були об’єднані у Генеральне губернаторство дляокупованих польських теренів зі столицею в Кракові. Німецький кордон проходивза 20 км від Варшави. Краківський, Варшавський, Люблінський та Кадомський«дистрикти» (в червні 1941р – також Галичина) утворювалигенерал-губернаторство. Від приєднаних до Німеччини земель вони відділялисямитним, валютним, поліцейським кордоном, що ускладнювало зв’язок між окремимирегіонами, ставало на перешкоді рухові опору. Німецька політика на різнихчастинах окупованих територій була неоднаковою [21:170]. На землях, що увійшлидо складу Рейху, передбачалося швидкими темпами впродовж десяти років здійснитиповне онімечення шляхом переселення поляків на схід і заселення на їх місценімецьких колоністів. Генеральне губернаторство займалося розселенням поляківта їх використанням як дешевої робочої сили на некваліфікованих допоміжнихроботах, переважно в сільському господарстві[7:512]. Це підтверджує документ ззамітки Бормана бесіди з Гітлером на тему про Польщу 2 жовтня 1940 року «Фюрерпідкреслив, що поляки народжені спеціально для тяжкої роботи. Потрібно, щобжиттєвий рівень в Польщі був низьким. Генерал-губернаторство являєтьсяпольським резервом, великим польським робітничим табором»(Додаток 2) [17:210].

Після окупаціїбули закриті польські вищі навчальні заклади, гімназії та ліцеї, театри, усіпольські установи перейшли під контроль німців. Поляків трактували як«напівлюдей». Вони були зобов’язані схилятися перед німцями, їм заборонялосямати автомобілі, мотоцикли, телефони, радіо. Переміщатися по територіїпровінції дозволялося лише за спеціальними перепустками. За будь-які порушенняїх суворо карали смертним вироком. Спеціальні суди виносили швидкі вироки, а інодіїх зовсім не було. [21:171]. У перші тижні окупації з метою залякати населеннянімці провели масові арешти відомих польських діячів, і розстріляли близько 16тисяч осіб. [7:410]. Широко розмаху набуло примусове переселення поляків доГенерального Губернаторства. До червня 1941 року біло депортовано близько 800тисяч осіб, а їхнє майно перейшло до близько 200 тисяч німецьких колоністів[7:412]. Однак брак німців змусив окупантів шукати нових резервів середмісцевого населення. Для цього було проведено записи частини поляків, які малихоча б віддалені родинні зв’язки з німцями і відносили їх до німецькогонаціонального списку. Це давало змогу володіти власністю і користуватисягромадянськими правами. Окупанти розпочали онімечення дітей «з рисами німецькоїнації». Уся державна і приватна власність перейшла до німецьких концернів абоадміністрації. На селян були накладені високі «контингенти» — обов’язковіпоставки сільськогосподарської продукції [7:509]. Польські населені пунктиперейменовано на німецький лад: Лодзь на Літцманнштадт, Торезнь на Торн.Закривалися польські костели, а священиків відправляли до концтаборів абодепортували [9:511]

Політикагітлерівської Німеччини в Генеральному губернаторстві була дещо іншою. ЗаГенеральним планом «Ост» (квітень 1942 року) гітлерівці передбачали впродовжнаступних 15 років звільнити терени Генерального губернаторства від поляків,залишивши тільки невелику їх частину для підневільних робіт, а решту переселитиза Урал. Цей план від 25 травня 1940 року був представлений Гітлеру бувутверджений в якості директиву. Планувалося також впродовж 30 років 65%населення Західної України виселити. У Генеральному губернаторстві булозбережено право поляків на власність, дозволено створення під контролем німцівокремих самоврядних і культурних організацій. Поляки були допущені до нижчихланок адміністрації без права займати керівні посади. Гітлерівські репресії йтерор у Генеральному губернаторстві спочатку не були масовими. Їх грізнимпровісником став арешт 6 листопада 1939 року і скерування до концтаборів 183професорів і викладачів Ягеллонського університету і Гірничої академії вКракові. Навесні 1940 року окупанти почали проводити регулярні репресивні акціїз метою залякування населення. [21:172]. Першою акцією стало знищення кількох сілна Кєлеччині, в ході якої було спалено 600 селянських господарств і розстріляноблизько 700 поляків. У жовтні 1939 року окупанти запровадили примусовийобов’язок праці для усіх чоловіків від 14 до 60 років, які використовувалися нанайтяжчих роботах або вивозилися до Німеччини [21:173]

Навесні 1940 рокугітлерівські керівники розпочали створення на польських теренах великихконцентраційних таборів, призначених для утримування великих мас політичнихпротивників, військовополонених осіб, призначених до знищення. Перші великіконцтабори з’явилися у 1940-1944 роках в Освенцімі, Майданеку, Тріблінці. Потіммережі концтаборів на польських землях досягла 200. Особливою жорстокістювідрізнялася гітлерівська політика стосовно євреїв. У планах гітлерівців булоцілковите їх винищення. З початку окупації гітлерівці позбавивши євреїв усіхправ і власності, замкнули їх у великих резерваціях – гетто, звідки поступововивозили до спеціальних концтаборів. На польських теренах діяло близько 400гетто, найбільш з яких були у Варшаві (360 тисяч осіб), Лодзі(200 тисяч осіб)[7:517].

Збройне повстанняу Варшавському гетто – трагічна сторінка в історії Польщі 2 жовтня 1940 рокувсім євреям Варшави було наказано переселитися в гетто. В гетто було зігнано450 тисяч чоловік. Норми продуктів, які були видані з карток, постійнозменшувалися. 9 січня 1943 року прибувши у Варшаву Гітлер побував в гетто. Віндав наказ провести до 15 лютого нове «переселення». Далі німці обрали 19квітня, в цю ніч починалась іудейська Пасха. Винищенням гетто карателі хотілизробити подарунок Гітлеру на день його народження. Німці вривалися в лікарні,де вбивали і жінок і дітей. Про повстання знала вся Варшава. В ніч на 22 квітнянімці винищили цілі квартали гетто. [13:206-209]

Про напад німцівна гетто оповідав Марк Едельман, який керував обороною однієї з фабрик під часповстання «В гетто повсталі укриваються в бункерах, є багато загиблих. Не можуописати в яких умовах живуть зараз євреї. Витримують тільки найсильніші. Вбункерах не вистачає повітря.» А поет Юліан Рувиме писав: «Кров євреїв тече вшироку ріку, і в цьому новому Йордані я приймаю святе хрещення – кроваве,горяще братство з євреями. Ми солдати свободи і честі.» [6:177-179]

Масові призивипровідних діячів Польщі на допомогу повстанням в гетто не мали результату, лишев кінці 1942 року сіоністи Заходу почали надавати грошову допомогу польськомуемігрантському керівництву [13:208-209]

Становище поляківна окупованих землях у перші роки війни було тяжким. Крім репресій і заборонибудь-якої національно-культурної діяльності, приниження людської гідностіокупанти приступили до планової експлуатації природних багатств, знищення абовивезення культурних цінностей. Упродовж війни матеріальне становище польськогонаселення постійно погіршувалося. На початку окупації гітлерівці заморозилизаробітну плату, в той час як ціни постійно зростали. Населення міст змушенебуло продавати цінні речі, меблі, щоб не померти з голоду. Дещо кращим булостановище сільського населення. Німці сприяли селянським господарствам,вимагаючи взамін великих контингентів. Окупанти не зачіпали великихземлевласників у Генерал герцогстві. Щодо ставлення до євреїв, а окремінаціоналістичні кола поширювали думку, що німці роблять за нас брудну роботу.Інша частина населення надавала євреям можливу допомогу, з ризиком для власногожиття переховували єврейські родини, однак загальна реакція поляків на агресіюна окупантів була високопатріотична [7:512].

Таким чином,окупаційний режим у Польщі розпочався майже відразу після окупації на землях,що увійшли до Німеччини, розпочалося проведення політики репресій, депортації ітерору проти поляків та інших народностей. Гітлерівське керівництво створилоцілу систему концентраційних таборів, які стали місцем трагедії мільйонівлюдей. В свідомості населення зародилося прагнення боротися за свою свободу інезалежність, і як результат зародження і розвиток руху опору проти фашизму.

Розділ II.Діяльність польського національно-визвольного руху під час війни

Вже на початкувійни склалися три основні течії визвольного руху. Перша – діюча регулярнаармія. Друга – добровільні збройні загони, що складалися з цивільного населеннята польських військовослужбовців, які переходили до партизанських дій. Третютечію опору становили різноманітні неорганізовані прояви громадянськоїнепокори. Основними формами супротиву на початковому етапі булизовнішньополітична та військова діяльність еміграції, а також розгортання вокупованій країні підпільних політичних і організаційних дій. В цих умовах наперший план висувалося завдання національного звільнення, що вимагало широкооб’єднання сил у боротьбі проти фашизму. Питання полягало лише в тому,, хтоочолить визвольний рух, погляди учасників якого на форми, методи, засобиборотьби, на їх кінцеву мету та на союзників були різними [22:10-11]

Уже увересні-жовтні 1939 року виникла перша підпільна військова організація «Службиперемоги Польщі». Наприкінці року почала формуватися урядова Спілка збройноїборотьби. У міжнародних відносинах Польщу представляв створений у Франціїгенералом В.Сікорським уряд, який потім переїхав до Лондона. До його складувходили представники різних політичних сил: «Стронніцтво народове»,«Стронніцтво праці», «Стронніцтво людове» та соціалісти. «Стронніцтво людове»,яке вже на початку 1940р відновило свою партійну структуру. Пд. Тиском низовихорганізацій керівництво людовців погодилося на створення військових формувань –«батальйонів хлопських» за допомогою яких вони планували самостійно завоювативладу в Польщі та відновити державність на основі конституції 1921р. Донайвпливовіших політичних структур належало також Стронніцтво праці, соціальнубазу якого становили середні та дрібні підприємці, інтелігенція, ремісники таробітники. Вона відмовилася від створення власних військових організацій.[22:12]. Головною метою емігрантського уряду в затвердженій 18 грудня 1939 рокупрограмі визначалося визволення Польщі від окупації шляхом збройної боротьби всоюзі з Великою Британією та Францією. Висувалися також вимоги приєднання доПольщі частини німецьких земель: частина Сілеза, Гданська, частини Західної таСхідної Пруссії. Уряд виступив за встановлення у звільненій Польщіпарламентської демократичної системи та багатонаціональну державу.Зовнішньополітична концепція полягала в ідеї створення федерації державЦентральної й Східної Європи як противаги і Німеччині, і Радянському Союзу[22:13]

Центромпольського визвольного руху всіх напрямків залишалася Варшава та територіягенерал-губернаторства. Політичний погоджувальний комітет чотирьох партій склавсяв 1940 році і був дорадчим органів при Делегатурі – представництві уряду вокупованій країні. Сформовані при Делегатурі адміністративні органивідтворювали систему довоєнного держапарату. Прерогативою Делегатури булокерівництво спілкою збройної боротьби, на чолі з генералом С Грот-Ровицьким.Основне завдання Спілка вбачала в групуванні сил, накопиченні зброї, вишколі тапідготовці до захоплення влади в момент визволення Польщі західними союзнимивійськами. Політична база уряду була досить строкатою і суперечливою.Розколотий ще до війни табір ендеків продовжував дробитися. Частина його –«Конфедерація народу», яка представляла Табір Великої Польщі, підтримувалазв’язки з урядом.

Ліву опозиціюурядового табору складали ліві соціалісти та комуністи. Метою боротьби лівихбуло не тільки здобуття національної незалежності, для чого створювалисязбройні формування, а й завоювання влади робітничим класом. Головним союзникому боротьбі вони вважали Радянський Союз.

Із трьохадміністративно-державних частин, на які була поділена Польща в 1939 році, рухопору розвивався у двох: головним чином на території генерал-губернаторства, дезнаходилися керівні органи, а також у регіони, а також у регіоні ЗахідноїУкраїни та Західної Білорусії.

Вже в вересні1939 року в центрі Польщі діяло декілька збройних загонів частин польськоїармії, які вели партизанську війну. Улітку 1940 року після капітуляції Франціїпольський рух опору втратив зовнішньополітичну підтримку в Європі, а з нею йперспективу швидкого визволення Польщі.

Наприкінці 1939року були встановлені негласні контакти між представниками Радянського Союзу іпольського емігрантського уряду. [22:19] В червні 1940 року В.Сікорський умеморандумі до Форін офіс заявив про прошення польського уряду в Лондоніпереглянути політику щодо Радянського Союзу. Він погодився на певнітериторіальні, на прохід радянських військ через територію Польщі, окуповануНімеччиною, на співпрацю у формуванні в Радянському Союзі польської армії дляборотьби зі спільним ворогом. [22:159]

Вступ РадянськогоСоюзу у війну створив нову політичну, воєнну, ідеологічну та психологічнуситуацію в Польщі. Розгром німців під Москвою знову навіяв полякам надію навизволення цього разу зі сходу. Спонуканий людовцями, соціалістами,стронніцтвом праці, під тиском Великобританії глава польського уряду В.Сікорський 30 липня 1941 року підписав угоду про союз із Радянським Союзом увійні. Угода проголосила німецько-радянські домовленості недійсними. [22:160].Однак розв’язати головну проблему кордонів не вдалося. Західноукраїнські тазахіднобілоруські землі кожна сторона вважала своїми й створювала там своєзбройне підпілля. Відповідно до угоди в Радянському Союзі почала формуватисяпольська армія під командуванням генерала В. Андерса. [22:161] Сікорськийусвідомлював вразливість Польщі, змушеної протистояти двом ворогам: Німеччині,з якою боролися на смерть протягом століть, та Радянському Союзу, із йогопланами гегемонії в Центрально-Східної Європі. Він прагнув здобути підтримкуСполучених Штатів і Британії, під час трьох візитів у Вашингтон. Сікорськийнамагався посилити позицію повоєнної Польщі та всього регіону, плануючи разоміз Бенешем Чехословацько-Польську конфедерацію. Але ні Рузвельт, ні Черчілль небажали ризикувати співпрацею з Радянським Союзом заради Польщі. [2:284]

Складовоючастиною військового співробітництва біло встановлення зв’язків командуванняЧервоної Армії із Союзу Збройної Боротьби, яка з лютого 1942 року дістала назвуАрмії Крайової, на чолі з С. Грот-Ровецьким. «Крайова» у польській мові значить«загальнодержавна, національна». Натомість «людова» — це народна у розумінні«трудового народу». Дві армії однієї нації, поділені ідеологією. Основнимзавданням Армії Крайової була боротьба за відновлення державної незалежностішлях організації дій самооборони і підготовки підпільної повстанської армії.Повстання мало вибухнути на польських землях в момент ослаблення нацистськоїНімеччини. Не зважаючи на свій партуанський характер, Армія Крайова мала добрерозбудовану структуру: керівним органом армії була головна комендатура, вскладі якої входили структурні підрозділи та окремі служби, що організовуваликонспірацію, вели розвідувальну роботу, накопичували зброю, видавали підпільнулітературу. До складу АК входили також структурні закордонні підрозділи, якідіяли у Великобританії, Угорщині і Німеччині. До лав АК влилися менші збройніорганізації:»Таємна польська армія», «Таємна військова організація», «Збройнаконфедерація», «Соціалістична бойова організація». АК реалізує свої бойовізавдання не тільки підготовкою до повстання, а й щоденною збройною діяльністю,організацією актів саботажу і диверсій, визволення з рук гітлерівцівзаарештованих польських громадян та полонених союзників армії, партизанськимибитвами проти нацистських каральних загонів.

Головним длярадянського генштабу у співробітництві з АК було отримання розвідувальних данихз глибокого тилу німецьких військ.

Головнимдля радянського генштабу у співробітництві з Армії Крайової було отриманнярозвідувальних даних з глибокого тилу німецьких військ. Після тиску з бокурадянського й британського урядів АК організувало на окупованій радянськійтериторії акцію “Вахляж”, завданням якої була охорона майбутнього повстання вПольщі від німецьких військ, а наприкінці листопада 1942 року вивела з ладу варшавськийзалізничний вузол. 5 січня 1942 року у Варшаві збори представниківкомуністичних осередків прийняла рішення про утворення Польської партійробітничої (ППР). Партія проголосила себе національною робітничою партією, щоспирається у своїй діяльності на принципах марксизму-ленінізму і вважаєнаціональне визволення неможливим без визволення соціального. До літа 1942 рокуППР створила мережу підпільних організацій, у яких до кінця року налічувалося 4тисячі членів. У відозві “До робітників, селян та інтелігенції, до всіхпольських патріотів”, обнародувані у січні 1942 року, викладалися головніпрограмні положення Польської Партії робітничої. Неодмінною передумовоюуспішної боротьби за визволення Польщі комуністи вважали згуртування всіхпатріотичних сил, незалежно від політичних поглядів. В свою чергу гітлерівцінамагалися знищити робітничу партію ще на початковій стадії. Впродовж 1942 рокубуло заарештовано близько двох тисяч членів партії.

Рухопору продовжувався в різних формах. Дуже поширеною була, наприклад, таємнавійськова підготовка шкільної молоді. Значний внесок у боротьбу з окупантамиробило католицьке духовенство. У жовтні 1942 року командування АК створилокерівництво диверсіями, до складу якої ввійшли різні існуючі диверсійніструктури, а також харцерська організація “Сірі шеренги”. Як і раніше, всі діїАК підпорядковувалися головній меті – підготовці загального повстання, яке малорозпочатися за наказом з Лондона [22:185]

Улистопаді 1943 року було опублікована друга декларація Польської робітничоїпартії “За що ми боремося?” написана секретарем партії В. Гомукою. В нійформулювалося більш радикальні, ніж у березневій декларації. Її основні вимоги:Створення демократичної держави “трудящі маси якої прагнутимуть к переходу досоціалістичного ладу”, націоналізація великої промисловості, банків татранспорту. Для реалізації цієї програми керівництво ППР приступило достворення на противагу “лондонському табору” іншого політичного центру Крайовоїради народової. Першого січня 1943 року КРН проголосила програмну декларацію, вякій говорилося, що рада ставить перед собою в якості головної мети мобілізаціювсіх сил населення для боротьби з окупантами. Для досягнення цієї мети КрайоваРада Народова створює Армію Людову як воєнну силу населення. Вона заявляла, щов звільненій Польщі повинна бути соціальна справедливість, такі задачі Радапоставить перед Тимчасовим керівництвом. Це керівництво буде обране загальними,прямими демократичними виборами Законодавчими зборами.

Взовнішній політиці Крайова Рада Народова буде мати добрі стосунки з іншиминародами. КР в в Лондоні вправі виступати від імені польського населення(Додаток 4)[17:36]

АрміяЛюдова також була конспіративною військовою організацією, яку було створено напочатку 1944-го року на базі Народної гвардії, яка практично підпорядкуваласяПольській робітничій партії, визнала захоплення східних польських земельРадянським союзом. Основним завданням Армії Людової було ведення боротьби протинацистів з метою відбудови польської держави під керівництвом комуністів. Томупідрозділи Армії Людова вели збір розвідданих для радянського командування,проводили спільні бойові акції із «червоними партизанами, а пізніше – ізпідрозділами Радянської армії, а також готувалися до захоплення владикомуністами після закінчення війни у країні. У 1944 році існувало 6 округівАрмії Людова, а її підрозділи формувалися за принципом партизанських загонів.На початку 1944 армія налічувала близько 8 тисяч членів, а у липні тогож року –30 тисяч вояків. Із поляків було створено 6 бригад. А до яких додалося ще двібригади, сформовані із військовополонених, котрим вдалося втекти з неволі. З контрольованихЧервоною Армією територій в Армії Людова було перекинуто бригаду імені ВандиВасилевської. Однак період діяльності усіх цих бригад був досить коротким –часто не перевищували одного місяця. Декретом прокомуністичної Всепольськоїнародної ради 21 липня 1944 року із АЛ та Польської армії в Радянським Союзомбуло утворено Військо Польське.[16:363]

Напротивагу Крайової Ради Народової 9 січня 1944 року проголошено створення Ради єдністьнародової, яка отримала повноваження підпільного парламенту. Так на рубежі 1944року завершилося формування двох основних таборів у польському русі опору. Учерговий раз зазнав модернізації план дій Армії Крайової на момент вступуЧервоної Армії на територію Польщі – план «Бужа». Перед Армією Краєвойставиться завдання: в момент відступу гітлерівських військ напасти ти на їхніар`єргарди й за п`ять хвилин до приходу радянських військ захопити владу відімені лондонського уряду. Так, коли 13 липня 1944 року Червона Армія й АрміяКрайова спільними зусиллями здобули Вільнюс, спроба польського командування виступитив ролі «господаря» звільненої території закінчилась тим, що вони булироззброєні та інтерновані. Операція «Бужа» провалилась, більш ніж 6 тисячбійців АК заарештовано. За Бугом після приходу Червоної Армії тимчасововстановилося двовладдя. З ініціативи людовців С. Миколайчик на початку серпня1944 року в Москві вів переговори. Але радянський проект угоди про кордон залінією Керзона і створення майбутнього уряду з представників Польського комітетнаціонального визволення і «лондонського табору» був прийнятий. У цих умовахповстання у Варшаві мало стати козирним тузом емігрантського табору на переговорах:установлення в столиці своєї влади повинно було засвідчити наявність у країнісправжнього» господаря з організованою армією та владними структурами.Розпочатий 1 серпня 1944 року АК виступ проти німецько-фашистських окупантівпереріс у народне повстання, яке тривало два місяця й стало кульмінацієюпольського національного руху опору.[21:188-190]

Отже,одним з найважливіших в історії Польщі періоду Другої Світової війни був РухОпору. Він охопив всю довоєнну територію польської держави, всі соціальніверстви і професійні групи, створив розвинену систему підпільних організаційполітичного і суспільного життя. Рух опору став символом патріотизму польськогонароду, його консолідації та бажання свободи, яке вилилося в повстання.

Вперіод серпня – вересня учасники повстання вели нерівну самовіддану боротьбу зрегулярними частинами гітлерівської армії. Став заложниками політичних інтриг іамбіцій лідерів держави. Погано озброєні польські патріоти не мали ніякихшансів на успіх і були приречені. Але навіть сьогодні ведуться немало дискусійнавколо Варшавського повстання, адже правда так і не прозвучала навіть черезп`ятдесят років.

Повстання,яке розпочалося 1 серпня 1944 року у Варшаві, було у воєнному відношеннінедостатньо підготовлено. Багато в чому не залежало від того, що приймаючирішення про початок повстання у столиці Польщі проти гітлерівських окупантів,командуючий Армії Крайової Бур – Комаровський, делегат Я.-С. Янковськийкерувалися насамперед політичними міркуваннями – поставити перед фактом переходувлади у Варшаві до емігрантського табору. У дійсності ж виступ проти нацистівхоча й був відчайдушною акцією, скерованою певними політичними планами, перерісу народне повстання. Яке тривало два місяці й було героїчною кульмінацієюпольського руху опору.

Упершій день повстання п`ятнадцятитисячному німецькому гарнізону протистояли 2,5тисячі бійців. Сигнал до виступу прозвучав1 серпня в 17.00. Наказ про початокбойових дій був наданий генералом Хрушчелем. Хоч показували, що зброя ібоєприпаси у повстанців нема і вистачить лише на три-чотири дії. [9:16-17]

Згіднорозробленому плану «Буря» Армія Крайова повинна була напередодні вступу уВаршаву радянських військ оволодіти в період 4-5 днів польською столицею івстановити політичну владу уряду Миколайчика.

Таємноприбувши у Варшаву з Лондона емісар польського уряду завірив Армію Крайову, щоЛондон і Вашингтон не залишать повстанців без допомоги. Гітлерівці скерували доміста додаткові частини. Чисельність яких досягла 30 тисяч вояків. Командуваннясилами придушення повстання було доручено генералу Є фон дем Баху, який отримавнаказ Гітлера безжалісно придушити повстання. Не рахуючись з втратами середцивільного населення і руйнуванням міста. Гітлерівці мали величезну перевагу возброєнні, використовували танки, літаки, артилерію. 5 серпня німецькі військаперейшли до атаки на спірні пункти повсталих і здобули кілька районів,розчленувавши повстанські сили.

Надопомогу Варшаві рушили загони Армії Крайової з інших районів Польщі, алезуміли пробитися до міста лише поодинокі. Гітлерівці вдалися до жорстких методівведення війни, використовуючи як прикриття для танків захоплене цивільненаселення. Проводячи масові екзекуції поляків, в яких загинуло понад 40 тисячосіб. У боях з повстанцями брали участь частини створеної німцями Російськоївизвольної національної армії під командуванням Б. Кашинського. На початкувересня німцям вдалося відбити більшість районів столиці й оточити повсталих урайоні Середмістя. [7:297-299]

Спробиповсталих захопити мости через Вісли, цитаделі, вокзали. Аеропорт та іншістратегічні об`єкти закінчилися невдачею. Допомога повстанцям з повітряздійснювалася британською авіацією, яка аж до середини вересня не мала дозволуна використання радянських аеродромів. Значна частина боєприпасів і провіантупадали в руки фашистів. Англійська авіація кидаючи вантаж фактично не допомагалаповстанцям, а навпаки – постачали німцям багаж з висоти 3000 метрів. Те, щопадало в руки повстанців було пошкоджено (Додаток 5) [17:364]

Підносячиповстання, керівники підпілля сподівалися на його короткотривалий характер, щонайбільше тиждень. Вони вважали, що повстання піднесе престиж лондонськогоуряду і змусить Сталіна рахуватися з ним. Тим більше. Що на початок серпняпередбачався візит С.Миколайчика до Москви. 2 серпня Т. Бур-Комаровськийнадіслав до Лондона депешу, в який просив уряд спонукати радянське керівництводо наступу Червоної Армії на Варшаву. Проте Сталін використав факт варшавськогоповстання для подальшої компрометації лондонського уряду. 3 серпня 1944 року уМоскві Миколайчик зустрівся з радянським диктатором. Він просив допомогтиповсталим у Варшаві провести вибори до Законодавчого сейму і схвалити новуконституцію. На переговорах, які пройшли 6-7 серпня. Б. Бєрут виступив якгосподар ситуації і погоджувався лише на включення чотирьох міністрів з Лондонадо майбутнього уряду національної єдності. Який повинен був очолити Миколайчик;для себе передбачав посаду президента. Протилежні позиції сторін не давалижодних підстав для компромісу. С.Миколайчик поїхав без відповіді.

Історикиведуть диспути, чи дійсно Москва могла, але не хотіла допомогти повстанцям.Однак чи була в серпні і вересні 1944 року Червона Армія в змозі провестиоперацію по визволенню Варшави – це вона зробила, однак лише в січні 1945 року.З іншого боку потрібне взагалі було повстання? Воно з самого початку булоприречене на поразку.[7:515] Варшавське повстання не було новим для німців,вони не тільки мали важливу інформацію про структуру і діяльність польськогопідпілля, але й знали про підготовку. Навіть намагалися домовитися з деякимипредставниками підпілля.[4:6]

Встаттях «хто кого зрадив» подається документ Ю. Рокоцького. Він прямозвинувачував керівництво Армії Крайової в помилковому початку повстання. Всічлени президії були згодні з тим, що повстання починати не можна. Однак потімвідбуваються такі події – частина офіцерів вимагають розпочати повстання. Віданглійців було отримано благословення на повстання. До самого кінця не булоєдності між командуванням, солдатами і населенням. Ю. Рокицький розумів, щонаселення більше сподівалося на допомогу Союзу. Однак Радянський уряд проявив пасивність.[15:3]

Однакне можна забувати й про те, що Радянський Союз надавав повстанцям боєприпаси,продовольство та брав участь у повстанні. Німецьке командування намагалосязупинити наступ Червоної Армії, зберегти фронт та утримати лінію рік Нарева іВісли. Велика роль відводилась Варшаві – центру комунікацій. Все призвело дотого, що фаланги другої радянської армії опинилися відкритими. [14:49-50]. Вцій ситуації генерал Щербаков А.С. Направив інформацію Сталіну про ситуацію уВаршаві. «У зв`язку з великими втратами. Сьогодні був наказ на відступ військ.До окупації у Варшаві нараховувалося півтора мільйони жителів. А зараззалишилося 300-400 тисяч чоловік. Велика кількість населення було знищенонімцями. Населення живе в страху за свою долю. Що стосується Праги, то зобстрілами міста німцями, що посилилися, частина населення продовжує тікати всела. Для надання їм допомоги було організовано 8 госпіталів. Місцеві органивлади не приймали необхідних мір для надання населенню продовольства. Важливимє те, що польське населення дякувало Радянський уряд за допомогу. Військопершого Білоруського фронту 14 вересня зайняли Прагу, для надання допомоги повсталим.Наступного дня перша армія Війська Польського вступила в Прагу і приступила допідготовки возз’єднання з повстанцями у Варшаві.[1:325]

Становищеповсталих та населення Варшави набуло катастрофічного характеру. У цих умовахнавіть підтримка повстанців радянською авіацією не могла переломити хід подій.Західні союзники спочатку не змогли зайняти визначеної позиції стосовноповстання та дорікали полякам за неузгодженість їхніх дій з союзниками і,зокрема, Москвою.

Тільки30 серпня уряди Великобританії і США визначили Армію Крайову союзною ірозпочала допомогу Варшаві. Сталін 10 вересня під тиском погодився надатирадянські бази для англійських літаків. 16 вересня польські частини форсувалиВіслу на південь від Варшави, але змушені були відступити, зазнавши великихвтрат. Незабаром, до повсталих прибули радянські літаки. Але допомога була вже запізно.2 жовтня 1944 року Т. Бур-Комаровський підписав акт капітуляції повстанців.Згідно з ним, повсталі трактувались як військові полонені і скеровувалися доконцтаборів, цивільне населення повинне було залишити місце.[22:297-299]

Отжедіяльність польського національно-визвольного руху під час війни вилилося вВаршавське повстання, яке закінчилося повною поразкою повстанців, які святовірили в ідею визволення Польщі. Однак саме керівництво, яке повинно булозгуртувати патріотичні сили у боротьбі з фашизмом, мали за мету встановленнясвоєї влади, що призвело до масових жертв.

Висновки

Першийі головний підсумок Другої світової війни полягає у всесвітньо-історичній перемозінад фашизмом. Перемога врятувала світову цивілізацію, зруйнувала претензіїНімеччини на світове панування. Друга світова війна була найжорстокішою інайкровопролитнішою і в історії людства. Під час війни загинуло близько 60 млн.людей, в тому числі 27 млн. радянських людей. Десятки мільйонів людей булопоранені. Стали інвалідами. Війна спустошила цілі країни. Перетворила в руїнибагато міст і сіл. Трагічні сторінки Другої світової війни закликають народисвіту до пильності. Адже і сьогодні насильство і терор залишаютьсяінструментами політики, незважаючи на те, що демократичні держави намагаютьсяспільно протистояти цим явищам. По-третє. Війна показала здатністьдемократичних сил Землі згуртуватися перед загальною смертельною небезпекою.Перемога у війні – це спільна заслуга і загальний капітал всіх держав інародів. Друга світова війна стала одним із переломних етапів історії сучасногосвіту. Змінилася політична карта світу, утворилася нова світова структура,змінилося співвідношення сил у капіталістичних країнах.

Результатомнападу гітлерівської Німеччини на Польщу стало зародження та розвитокнаціонально-визвольної боротьби польського народу. В країні розгорнувся РухОпору, який охопив всю територію польської держави, всі соціальні верстви,створило розвинуту підпільну систему. Було створено видавничу справу, розвинутасистема підпільної освіти. Жорстока політика окупантів поставила передпольським народом альтернативу: підкоритися й бути знищеним або боротися йвідстояти своє право на існування. Результатом боротьби польського народу сталоВаршавське повстання, яке стало трагедією в історії Польщі. Відповідальність зазагибель повстанців ніхто з урядів не взяв на себе. Сьогодні деяки історикистверджують, що хоча повстання і закінчилося в жовтні 1944 року, а містоВаршава було знищено, воно все ж таки мало велике значення залишивши нам вспадок вічні цінності, які стали в 1980 році одним з витоків перемоги«Солідарності». Однак, не дивлячись на те, що сьогодні ліквідована цензура, всеж не була створена праця, яка б охоплювала всю історію Варшавського повстання.Важливо наголосити, що проблема Варшавського повстання залишається відкритою іоднією з завдань сьогодні є створення необхідного комплексу досліджень з цієїтеми.

Врезультаті дослідження було вивчене та проаналізовано особливостінаціонально-визвольної боротьби польського народу в період Другої світовоївійни на території Польщі. Наукова розробка теми є незначною. Кількістьмонографій, наукових статей є недостатнім для повного вивчення теми. В роботібуло показано вплив окупаційного режиму у Польщі, розкриті основні напрямки ідії Руху Опору.

Джерельнабаза дала змогу вивчити та дослідити Варшавське повстання 1944 року, хочазалишається багато таємниць та білих плям, які потрійно ще розкривати ідосліджувати. Це дослідження національно-визвольної боротьби може бутипродовжене у дипломній роботі.

Трагічнуспадщину, яку залишила в Польщі Друга світова війна повинна стати для людстваприкладом того, що війна є носієм зла, зла, яке народжує страждання та смерть.Сьогодні в період демократичного ладу повинен зберігатися мир і свобода, адженаші предки не мало пролили кров для того, щоб ми жили в мирі та незалежності.Перший і головний урок Другої світової війни полягав в тому, що третьоїсвітової війни не повинно статися, тому, що в ній не буде переможців,залишаться лише руїни людської цивілізації.

Отже,розвиток національно-визвольної боротьби польського народу в період Другоїсвітової війни відіграла велику роль у протистоянні гітлерівської Німеччини натериторії Польщі.

Списоквикористаної літератури

1. До проблеми становленнявійськових молодіжних організацій лівого спрямування на території Польщі в1941-1943 рр. // Україна і Польща в ХХ ст. – Київ; Краків, 2002. – С. 162–164.

2. Створення військовоїорганізації Гвардії Людова на території Польщі в 1942-1944 рр. // Література такультура Полісся. – Вип. 20: Історичні та культурологічні процеси на Поліссі тав Україні (ХІ–ХХ століття). – Ніжин, 2002. – С. 225–228..

3. Національні військовіорганізації на території Польщі на початковому етапі Другої світової війни(1939-1940 рр.) // Література та культура Полісся. – Вип. 23. – Ніжин, 2003. –С. 91–96.

4. Військові організаціїпольського руху Опору в період 1939-1944 рр. // Література та культура Полісся.– Вип. 29. – Ніжин, 2005. – С. 179–185.

5. Діяльність польськоїдиверсійної організації “Вахлярж” у період 1941-1942 рр. // Література такультура Полісся. – Вип. 30. – Ніжин, 2005. – С. 131–136.

6. Історіографічні аспектививчення ґенези військових організацій польського руху Опору в роки Другоїсвітової війни // Література та культура Полісся. – Вип. 32. – Ніжин, 2006.– С.131-136.

7. До питання про створеннявійськової підпільної організації Коменда Оборонців польських 1939-1943 рр. //Література та культура Полісся. – Вип. 34. – Ніжин, 2006. – С. 169–179.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.