Внутрішня і зовнішня політика Ярослава Мудрого

МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВНЗ«УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

ІСТОРИЧНИЙФАКУЛЬТЕТ

Внутрішняі зовнішня політика Ярослава Мудрого

Курсоваробота

Ужгород– 2009 р

Зміст

Вступ

Розділ 1. Внутрішня політика ЯрославаМудрого

Розділ 2. Дипломатія Ярослава Мудрого 

Розділ 3. Ярослав Мудрий якрозбудовник на ниві культури

Висновки

Список використаних джерел талітератури

Вступ

В історіїрозвитку Київської Русі визначне місце посідає період, коли у Київській Русікняжив Ярослав, шанобливо названий сучасниками Мудрим. Правління ЯрославаМудрого було одним із найблискучіших періодів нашої минувшини. Саме в рокикняжіння Ярослава було закладено ті підвалини вітчизняної культурної традиції,які, проявляючись в архітектурі та історіографії, образотворчому мистецтві,книжній освіченості й монастирському житті, продовжували розвиватися усхіднослов’янських народів упродовж усіх наступних століть. При ЯрославіМудрому культура Давньої Русі розкрилася в усій повноті й багатстві, а Київперетворився на одне з найбагатолюдніших й найкрасивіших міст Європи.

Всі свої зусиллявеликий князь спрямував на продовження справи Володимира – посилення єдності, централізаціїдержави, її європеїзацію. Як свідчать літописи, Ярослав Мудрий не стількикнязем-дружинником, князем-завойовником, скільки князем-будівником,князем-просвітителем. За князювання Ярослава Мудрого на Русі остаточноутвердилося християнство. З його ім’ям пов’язаний і небачений доти розквітдавньоруської культури. Князя можна з повним правом назвати фундаторомкнижності й вченості на Русі. Літописець Нестор з великою шаною зазначав, щоЯрослав «до книжок виявляв завзяття, часто читаючи їх і вночі, і вдень. Ізібрав книгописців силу, що перекладали з грецької мови на слов’янську. Інаписали вони багато книжок…»[1].

Предметомдослідження є висвітлення аспектів внутрішньої та зовнішньої політики,дипломатичної діяльності та культурних процесів Київської Русі за часівкняжіння Ярослава Мудрого.

Часи князюванняЯрослава Мудрого у Києві позначилися значним посиленням держави, зміцненнямнових кордонів Київської Русі, інтенсивним будівництвом і прикрашанням міст,піднесенням ремесел і сільського господарства, міських та сільських промислів,внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Ці успіхи сприяли зростанню авторитетуКиївської держави у середньовічному світі. А це, в свою чергу, поклалодинастичні зв’язки дому Ярослава з панівними династіями Європи.

Об’єктомдослідження курсової роботи є державотворча та культурна діяльність ЯрославаМудрого.

Актуальність темиданої курсової роботи визначається тим, що розвиток української історичноїнауки на сучасному етапі зумовлює вивчення свого минулого через дослідженнядіяльності кращих державних правителів. Адже ставши князем, Ярослав пішов пошляху батька. При ньому була відтворена єдність Русі, зосередження влади вруках великого князя, підпорядкуванню Києву окремих російських земель, задопомогою напряму туди великокняжих синів-намісників стало тією політичноюосновою, на якій розвинулися нові господарські процеси, розцвіли міста,ускладнилося суспільне життя, рушила вперед культура країни.

Метою даноїкурсової роботи є проведення об’єктивного аналізу історичної спадщини ЯрославаМудрого, визначення його особистого внеску у розквіт багатьох аспектівукраїнського суспільства: внутрішньої та зовнішньої політики, дипломатії такультури.

Для досягненнявизначеної мети, ми поставили перед собою ряд наступних завдань:

· охарактеризуватидіяльність Ярослава Мудрого як видатного державного діяча;

· проаналізувативнутрішню політику Ярослава Мудрого ті її результати для Київської Русі;

· датиоцінку дипломатичній діяльності Ярослава Мудрого;

· висвітлитиосновні аспекти розквіту культурного життя Київської Русі та визначити внесок внього князя Ярослава Мудрого.

Джерельною базоюнашого курсового дослідження виступають опубліковані пам’ятки та літописиукраїнської та руської історії. Зокрема це «Іпатіївський літопис»[2],який є компіляцією двох пам’ятників: київського зведення 1198 р. іпродовжуючого його галицько-волинського повіствування, яке було доведено докінця XIII ст. «Лаврентіївський літопис»[3] – пергаментнийрукопис, що містить копію літописного зведення 1305 року. Складений в 1377 рокугрупою невідомих переписувачів під керівництвом ченця НижегородськогоПечерського монастиря Лаврентія за списком початку 14 століття. Історичний твір«Хроніка польська» («Chronica Polonoruir»). Автору «Хроніки польської» історикидали ім’я Галла Аноніма. Вона доведена до 1113 р. До історії України маєнайбільше відношення опис походу Болєслава Хороброго на Київ у 1018 р. тавідомості про міжусобну боротьбу на Русі.[4] Об’єднуючимджерелом є для нас «Повість врем’яних літ»[5] літописнезведення, складене у Києві на початку ХІІ століття, пам’ятка історіографії талітератури Київської Русі.

Розглядаючиджерельну базу, ми можемо зазначити, що вона для є досить широкою. На сторінкахперерахованих нами пам’яток висвітлено багато подій пов’язаних з політичною тадержавною діяльністю Ярослава Мудрого, що говорить про достатність джерельногоматеріалу для вивчення даної теми.

Історіографічноюбазою курсової роботи виступають ґрунтовні праці провідних вчених присвяченівивченню біографії та діяльності Ярослава Мудрого. В першу чергу акцентуємоувагу на змістовній праці Толочко П. П. «Ярослав Мудрий».[6]На нашу думку, книга представляє інтерес, тому що написана на багатомудокументальному матеріалі й присвячена детальному опису життя та діяльностівидатного будівничого Київської Русі – князя Ярослава Мудрого.

Змістовна працявидатного історика М. Грушевського «Ілюстрована історія України» заслуговуєнашої уваги тим, що в ній вчений не обійшов своєю увагою діяльність видатногокнязя Ярослава Мудрого. В цій праці присвячено цілий розділ «Ярослав;Ярославичі»[7] аналізу політичноїдіяльності Ярослава чим, на нашу думку, і є важливим для нашого дослідження,адже М. Грушевський відомий вчений в галузі історії України. І його положеннязаслуговують пильної уваги.

Для вивченнякультурно-просвітницького вкладу у розвиток Київської Русі інтересною є працяросійського вченого Глухова А. Г. «Мудрые книжники Древней Руси: От ЯрославаМудрого до Ивана Федорова».[8] В книзі розказується онайбільших і найвидатніших книжних зібраннях починаючи з першого, заснованогоЯрославом Мудрим.

Законодавчадіяльність Ярослава досить змістовно висвітлена в монографії російськоговченого Зиміна О. О. «Правда русская»[9]. Монографія підводитьвисновки його вивченню юридичним кодексом Давньої Русі – Правди Руської, яказакладена в основу пам’ятників феодального права на території Русі и Росії,України та Білорусії.

Серед посібниківтреба відзначити працю Дорошенко Д. «Нарис історії України»[10],у першому томі якої автор досить вдало розкриває державницьку діяльністьЯрослава Мудрого.

Крім змістовнихпраць та посібників в роботі нами використано ряд статей у збірниках таперевиданнях відомих вчених, які стосуються різних питань діяльності ЯрославаМудрого. Це Крип’якевич І. «Князь Ярослав Мудрий»[11],стаття Панаса К. Ярослав Мудрий у його книзі «Історія Української Церкви»[12]та багато інших.

В процесінаписання даної курсової використано сукупність загальнонаукових методів: методаналізу наукових праць, метод аналізу, метод порівняння, а також – поєднанняісторичного та логічного методів, і міждисциплінарного підходу з використаннямданих історії, політології, країнознавства та інших дисциплін.

Хронологічні межідослідження визначені роками життя та діяльності Ярослава Мудрого – близько 978– 20 лютого 1054 року, Ростовський князь – 987-1010 рр., Новгородський князь – 1010-1034рр., великий князь Київський 1016-1018, 1019-1054 рр…

Географічні рамкидослідження визначається історичними кордонами Київської Русі на моментправління князя Ярослава Мудрого – від Чорного моря і пониззя Дунаю на півдніаж до Фінської затоки на півночі, від Закарпаття на заході до верхів’їв Волгита Дону на сході.

Курсова роботаскладається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел талітератури. В першому розділі роботи «Внутрішня політика Ярослава Мудрого» намивисвітлено питання внутрішньої політики Ярослава Мудрого та її наслідків длярозквіту Київської Русі. В другому розділі даної роботи «Дипломатія ЯрославаМудрого» ми проаналізували зовнішньополітичну діяльність Ярослава Мудрого тадали оцінку його внеску в розширення дипломатичних відносин Київської Русі. Утретьому розділі «Ярослав Мудрий як розбудовник на ниві культури» мирозглядаємо внесок Ярослава Мудрого у просвітницьку, книжну справу, а також релігійніпитання Київської Русі.

Розділ 1. Внутрішня політикаЯрослава Мудрого

Початок формування державності натериторії України тісно пов’язаний з перетворенням Києва на основний політичнийі культурний центр руських племен. Саме навколо нього наприкінці VIIІ – напочатку ІХ ст. відбувається об’єднання територій між Чорним і Балтійськимморями.

Але найбільшогорозквіту на зміцнення кордонів Київська Русь зазнала за часів правління князяЯрослава Мудрого. Самостійну державну діяльність він розпочав дуже рано. У 988році батько відправив Ярослава намісником у Ростово-Суздальську землю (наПоволжі).

Коли у Новгородіпомирає Вишеслав, старший син київського володаря, Володимир переводить туди ненаступного за віком і старшинством сина Ізяслава, а малого Ярослава. Цесвідчило про те, що мудрий державний діяч Володимир розгледів у ньому рисимайбутнього правителя. Чверть століття просидів Ярослав на новгородськомупрестолі. Там він виріс і змужнів, звідти вперше рушив у похід проти ворогів.

Влітку 1015 р.раптово помирає і великий князь Володимир. Несподівана смерть призвела донечуваного на Русі спалаху чвар між його нащадками. Певний час Ярослав не відавпро смерть батька і продовжував залишатись у Новгороді.[13]

Навесні 1019 р.Святополк, прозваний Окаянним з нечисленною дружиною й велелюдною печенізькоюордою здійснив свій останній похід на Київ. «Ярослав зібрав силу воїнів івийшов йому назустріч, – пише Нестор. – На сході сонця зійшлись супротивники, ібій був жорстокий, якого не бувало на Русі. І, за руки хапаючи один одного,рубались і сходились тричі, так що низинами кров текла. І надвечір взяв горуЯрослав, а Святополк побіг».[14] Ярослав сів у Києві.Після цього розпочинається велика державотворча діяльність князя.

Давньоруськадержава була спустошена і розорена чотирилітньою братовбивчою війною. За часборотьби між нащадками Володимира Київ постраждав від великої пожежі, бувпограбований польським військом. Ярославу довелось зосередити зусилля навідбудові країни і Києва. Владнавши миром справу з братом Мстиславом, якийотаборився у Чернігові, й, приборкавши племінника Братислава, котрий княжив уПолоцьку, він спершу зміцнив західні рубежі Русі.[15]

Ярослав зробиввеличезний внесок в остаточну перемогу над печенізькими ордами. Коли 1036 р.вони взяли в облогу Київ, князь дав генеральну битву ворогові, яка завершиласьповним розгромом степових хижаків.

В боротьбі ізпеченізькими ханами Ярослав зміцнював і південні кордони Русі. Він продовживсправу свого батька Володимира, який насипав на межі зі степом величезні йдовгі (на багато сотень кілометрів) земляні вали з розташованими на нихфортецями. У народі їх прозвали»Змійовими валами».[16]

Усуненняпеченізької загрози дозволило Ярославу зосередитися на внутрішніх справах.Князюванню Ярослава Мудрого був притаманний виразно державотворчий підхід, вінбільше дбав про консолідацію, розбудову й захист своїх земель, аніж про силовеприєднання нових територій. Хоча й нові території теж додавались. На кінець30-х років ХІ ст. володіння Великого князя простягалися від Фінської затоки,Ладоги й Онеги до Чорного та Азовського морів, від Карпат і Нижнього Дунаю доСередньої Волги і верхів’їв Північної Двіни, перевершуючи за розмірами рештухристиянських країн.[17]

Відтворенняєдності Русі, зосередження влади в руках великого князя, підпорядкуванню Києвуокремих російських земель, за допомогою напряму туди великокняжихсинів-намісників стало тією політичною основою, на якій розвинулися новігосподарські процеси, розцвіли міста, ускладнилося суспільне життя, рушилавперед культура країни.

Особливу увагуЯрослав приділяв поширенню і зміцненню християнства. Він, як і його батько,добре розумів значення християнства для Київської Русі. За часів Ярославахристиянська церква набула на Русі ширшого поширення і придбала певну вагу всуспільстві. Цьому сприяв і сам великий князь, який, по відгуках сучасників,відрізнявся великою набожністю, знанням церковних обрядів.

Важливим крокомЯрослава в області внутрішньої політики стало призначення (близько 1051 р.)київським митрополитом відомого письменника і культурного діяча Іларіона, щостворив церковно, – політичний трактат «Слово про Закон і Благодать».[18]

Він багато зробивдля утвердження Києва в ролі політичного осередку країни. Князь виступив ініціаторомупорядкування законодавства. За його правління в Києві було створено першеписане зведення законів Київської Русі – «Руську Правду».

Цей збірниквідіграв велику роль у зміцненні держави, звів загальноприйняті закони доєдиної цілісної системи. Новий юридичний кодекс узагальнював ті зміни, щовідбулися у суспільстві та свідомості людей. Основним об’єктом захисту сталожиття, тілесна недоторканість людини. Правовий кодекс «Руська правда»закріплював основні юридичні норми ранньофеодальної епохи. Чимало зусиль доклаввеликий князь справі розвитку торгівлі, створення фінансової системи країни.[19]

Ярославрозбудував Київ, прикрасивши його величними спорудами. На жаль, «Повістьминулих літ» лише в найзагальніших рисах оповідає про цей бік діяльностікнязя-реформатора: «Заклав Ярослав місто велике, у якого нині Золоті ворота,заклав і церкву Святої Софії, митрополичу, і далі церкву святої БогородиціБлаговіщення на Золотих воротах, потім монастирі Святого Георгія й СвятоїІрини…».[20]

Ярослав докладавбагато зусиль для збереження територіальної цілісності та єдності Руськоїдержави. Він, зокрема, повернув під свою владу червленські міста, відвойованіпід час князівських усобиць Болеславом Хоробрим. Ходив також на північ, наузбережжя Балтійського моря, де в чудській землі заклав місто Юр’їв.[21]

Ярослав неполишав будівництва, розпочатого Володимиром, на південному кордоні країни.Він, як свідчить літописець, «почав ставити городи по Росі» й остаточно здолавпеченігів. Звістка про останню битву з печенігами, що відбулася під мурамиКиєва, вміщена в літописі під 1034 р., однак сучасні дослідники відносять її до1017-го. На честь перемоги Ярослав наказав закласти на місці битви величнийхрам – Софію Київську, яка стала символом поєднання божественного начала ідержавної влади. Тут відбувалися урочисті державні церемонії: сходження навеликокнязівський стіл, прийняття іноземних послів тощо.[22]

Що стосуєтьсягосподарства Русі, то провідне місце в ньому протягом всього існування державизаймав «аграрний сектор», а найбільше – землеробство. Селяни використовувалирізноманітні знаряддя праці та застосовували кілька агротехнічних систем –парову, підсічну й перелогову. За ствердженням П. Толочко[23],продуктивність праці була настільки високою, що валовий збір зерна набагатоперевищував потреби населення. Тваринництву також приділялася постійна увага;крім того, важливою допоміжною галуззю господарства були промисли: полювання,рибальство, бджільництво. Мед і віск становили не останню статтю в зовнішнійторгівлі.

Ремісничевиробництво зосереджувалося переважно у містах. Провідними видами ремесла буличорна металургія і металообробка. До числа масової продукції відносяться такожвироби з глини, кістки, дерева, каменю. У ХІІ-ХІІІ ст. посадські ремісникипочали об’єднуватися в корпорації, свідченням чого є назви міських «кінців»(Гончарний Злотницький, Кожум’яцький), а також згадки писемних джерел проартілі «городників» і «мостників».[24]

Важливу роль векономіці Київської Русі відігравала торгівля, рівень розвитку якої визначавсястаном сільськогосподарського й ремісничого виробництва. Основною тенденцієюекономічних зв’язків був обмін у межах невеликих районів у радіусі 10-30 км:саме на такій території розходилися вироби сільських ковалів, гончарів,ювелірів, шевців. Активно розвивалася також торгівля в межах усієї країни.Жвава торгівля сполучала різні за природними умовами частини Русі. На Русііснували купецькі об’єднання, спеціалізовані на торгівлі певними видами товарівабо з певними країнами. У багатьох великих містах розташовувалися торговельнідвори іноземних купців. Торгівля покликала до життя інтенсивний грошовий обіг.За Володимира та Ярослава Русь карбувала власну монету – срібники і злотники.

Державний ладРусі в цей період характеризувався типовими рисами феодалізму. На чолі державистояв великий князь, який на удільні землі держави призначав удільних князів(зазвичай когось зі своїх родичів). Влада на Русі повністю зосереджувалася вруках феодалів, насамперед князівсько-боярської верхівки. Володарю-князюпідлягали дружина і люди. Окремим класом було духівництво, яке поділялося набіле і чорне. Найчисленніший клас серед мешканців Русі складали «люди праці» –селяни, ремісники, купці. Руські селяни поділялися на два підкласи: вільних(смердів) та рабів (холопи, челядь, закупи). На Русі існував спеціальнийсуспільний інститут – віче, загальне зібрання міської маси вільних городян.Аналіз діяльності віча свідчить про значне посилення великого боярства. Зависловом П. Толочка, віче як суспільний інститут ніколи не був органомсправжнього народовладдя, оскільки керівну роль і право представництва в ньомуутримували за собою верхи.[25]

Розвитокфеодальних відносин супроводжувався соціальною диференціацію поселень.Більшість із них являли собою села, які були безпосередньо пов’язані зсільським господарством. Міста Київської русі структурно поділялися на дитинецьі посад. Основний контингент городян становили князі, великі землевласники,дружинники, ремісники, торговці, челядники, служителі культу.

Отже, ми можемозробити висновок, що Ярослав Мудрий був не тільки князем завойовником, але ймудрим правителем і розбудовником Київської Русі, за що і прозвали його Мудримйого сучасники.

За часівправління Ярослав Мудрий зміцнив і розширив кордони Київської Русі: від Чорногоморя і пониззя Дунаю на півдні аж до Фінської затоки на півночі, від Закарпаттяна заході до верхів’їв Волги та Дону на сході. Зробив величезний внесок востаточну перемогу над печенізькими ордами. Коли 1036 р. вони взяли в облогуКиїв, князь дав генеральну битву ворогові, яка завершилась повним розгромомпеченізького війська, що дало змогу Ярославу Мудрому значну увагу приділитивнутрішнім проблемам Київської Русі.

За його правліннябула проведена кодифікація юридичних норм, які існували, а також постав першийписьмовий звід норм давньоруського права «Руська правда», які захищали приватнувласність і власника.

Ярослав сприявзміцненню та розповсюдженню християнства на Русі, а також призначив на вищуцерковну посаду – митрополита – не грека, як то було раніше, а слов’янина –Іларіона.

При ЯрославіМудрому завершилось будівництво Давньоруської держави. було остаточно зламаномісцевий сепаратизм, вдосконалювався державний апарат. Князь доклав багатозусиль для створення нових і розбудови існуючих міст (площа Києва за йогоправління зросла у 7 разів). Інтенсивно розвивалося землеробство і скотарство,ремесла і промисли, значно пожвавилась внутрішня і зовнішня торгівля. З ім’ямЯрослава Мудрого пов’язаний і розквіт давньоруської культури, насампередкнижності.

За часівправління Ярослав також багато зусиль приділяв розвитку економіки КиївськоїРусі. Високому рівня досягнули сільське господарство та торгівля, зокремазовнішня – основні сили тодішньої економіки. Не останню роль грали ремесла тачорна металургія.

Завдяки всім цимдосягненням Ярослава Мудрого, Київська Русь зміцнила свій авторитет серед іншихдержав, що сприяло розвитку дипломатичних та політичних міждержавних відносин.

Розділ 2. Дипломатія ЯрославаМудрого

Багато істориківсхиляються до того, що дипломатія слов’ян виникла ще в далекій старовині. Першівідомості про дипломатичну практику східних слов’ян містяться у візантійськихджерелах і датуються V-VI століттям. На той час відносяться дуже часті згадкипро набіги антів на територію Візантійської імперії. Так, наприклад,візантійський історик Прокіп Кесарійський відзначає про регулярні вторгненняантів за Дунай, на Балкани і про рейди до Фракію. Під часслов’яно-візантійської війни 550-551 рр. слов’яни підступили до Константинополяі спробували оволодіти столицею імперії. Але Візантія тоді змогла відкупитисярізними дарами, поступками і відкупами і таким чином небагато ослабити тискслов’янського світу.[26]

Перша згадка продипломатичні стосунки слов’ян в російських джерелах міститься в «Повістіврем’яних літ» і відноситься до легендарного Кия, засновника Києва. За данимилітопису, він був прийнятий візантійським імператором і отримав від нього«велику честь», що на мові візантійської дипломатії може означати лише одне:Кий уклав, як і багато «варварських» вождів, кого дарунками і підкупамизалучали греки до себе на службу, договір про союзницькі зобов’язання повідношенню до Візантії і, повертаючись назад додому, спробував здійснити цейдоговір, заснувавши на Дунаї невелику фортецю, але потерпів невдачу і буввитиснений звідти місцевими жителями. Так, рядовий договір про військову допомогуслов’ян в обмін на золото і гроші став першим зведенням про зародженняросійської дипломатії: східнослов’янський князь вів переговори вконстантинопольському палаці і уклав з імперією договір. Правда, багато ученихзаперечують цей факт, ставлячи під сумнів існування особи Кия, якого вважаютьпросто легендою.[27]

Ярослав Мудрийбув наступником Володимира, свого батька. Головною заслугою Володимира взовнішній політиці стало визнання Русі християнською державою, що піднялася нарівень вище в своєму розвитку в порівнянні з язичеською «варварською» державою.Володимиру удалося здійснити те, що не удалося 30 років тому Ользі – прийнятинову, єдину християнську релігію і укласти династичний брак зі своїм великимсоюзником – Візантією. І в цьому відношенні Київський князь значно підвищивавторитет Русі, вивівши її на передову європейської міжнародної арени.[28]

Як ми вже наголошувалиу першому розділі, часи князювання Ярослава Мудрого у Києві позначилися значнимпосиленням держави, зміцненням нових кордонів Київської Русі, інтенсивнимбудівництвом і прикрашанням міст, піднесенням ремесел і сільськогогосподарства, міських та сільських промислів, внутрішньої та зовнішньоїторгівлі. Ці успіхи сприяли зростанню авторитету Київської держави усередньовічному світі. А це, в свою чергу, поклало династичні зв’язки домуЯрослава з панівними династіями Європи.

Ярослав проводивглибоку зовнішню політику, укріплюючи позиції Русі перед лицем Європейськихдержав. Саме при ньому вона досягла найбільшої могутності, перетворившись навпливову силу як на Заході, так і на Сході.[29]

Доситьпереконливо доводять це династичні зв’язки, які були встановлені Ярославом збагатьма європейськими дворами. Династичні браки у той час були невід’ємноючастиною дипломатії, в них кожна із сторін шукала політичну вигоду. Престиждинастичних зв’язків опинявся в прямій залежності від могутності держави.

Сам Ярослав узявв дружини Інгігерду – дочку шведського короля Олафа. Сини Ярослава булиодружені: Ізяслав – на дочці польського князя Мешко II, Святослав – на дочцінімецького графа Леопольда фон Штаде, Всеволод – на дочці візантійськогоімператора Костянтина Мономаха.

Дочки ж Ярославастали королевами Угорщини (Анастасія), Франції (Ганна), Норвегії і Данії(Єлизавета). Всі ці браки можуть говорити лише про одне – Київська державарозширювала свої зовнішньополітичні зв’язки і збільшує свій вплив в Європі.

Сестру самогоЯрослава Добронігу було видано заміж за польського короля Казіміра, щозабезпечило Русі спокій на західному кордоні. Один із синів Ярослава Святославодружився із сестрою трірського єпископа Бурхарда, інший, Ізяслав, – з родичкоюГерманського імператора Гертрудою.[30]

Ярослав проводивгідну великої держави зовнішню політику, вступивши у рівноправні стосунки зголовними європейськими державами середньовічного світу: Німеччиною таВізантією. Особливо пожвавилися дипломатичні взаємини між Київською Руссю таГерманською імперією. В 1030 – 1031, 1040 та 1043 рр. держави обмінялисяпосольствами.[31]

Зокрема,відбувається подальше зближення Русі з Німеччиною. 30 листопада 1040 р. вАльштедті побувало російське посольство з дарами. Там були врегульовані всіспірні питання, що стосуються торгівлі і російсько-німецько-польськихстосунків. Якщо говорити про ці три держави, то можна сказати, що їх взаєминисильно перепліталися. Ще в початку XI ст… Польща вела війну з Руссю, а Ярославорганізовував походи в польські землі, правда, невдалі. У 1018 р. він програвбитву на Бузі, відкривши польському князеві Болеславу I, що воював разом збратом Ярослава Святополком, дорогу на Київ, а в поході в 1022 році на Бересьтеуспіху не добився. Проте в кінці 30-х років Польщі довелося зіткнутися знародним рухом, в результаті якого держава розпалася. Але незабаром вонознаходить допомогу Русі, а новий правитель Польщі Казимир Пяст укладає в 1042році мирний договір, по якому Червенська земля (захоплена раніше) і Берестьєвідходили до Русі, Польща відмовлялася від Ятвяги і повертала полонених, узятихза час війни. Союз з Руссю істотно полегшив Казимиру боротьбу за возз’єднанняПомор’я і повернення Сілезії, оскільки можна було не побоюватися за напад русівз тилу.[32]

Укладення новихсоюзів з Німеччиною, Польщею, Угорщиною, Чехією був викликаний розривомвійськово-політичних, торгівельних і церковних зв’язків з Візантією. Причиниконфлікту не цілком ясні, але, імовірно, ними була зміна політичного курсуКостянтина IX, що викликала ніяковість прав російського купецтва, розформування«російського корпусу» і вбивство посла. Ярослав зібрав велике військо, на чоліякого поставив свого сина Володимира і воєводу Вишату. У 1043 р. російські ратірушили на Константинополь. Коли російський флот підійшов до столиці, російськіпосли запропонували Візантії укласти світ, запитавши за нього величезну суму,але не отримали відповіді. Потім відбулася морська битва двох флотів, врезультаті якої російські судна знов, як і в 941, були знищені «грецькимвогнем» і частково розвіяні бурею. Володимир із залишками флоту повернувсядодому, а воєвода Вишата був викинутий на берег разом з 6-тисячним загоном.Біля Варни він був оточений візантійським військом і узятий в полон. АлеВізантії було важко ворогувати з Руссю, що зміцнила свої позиції в Європі ізв’язку, що зав’язав, з Німеччиною і Францією. Ось чому Візантія була вимушенашукати угоди, переймаючи на себе відшкодування збитку російським купцям.Укладений в 1046 році договір був скріплений браком Всеволода Ярославіча надочці імператора. Від цього шлюбу народився славетний державний діяч іполководець, мислитель і письменник Володимир Мономах.[33]

Договоромпередбачалося видача полонених і продовження служби російського корпусу.

Окрім вирішенняпитань співпраці з європейськими країнами, Ярослав Мудрий проводив і активнусхідну політику. Продовжується розширення Російської держави, заселення встепові зони. Головна оборонна лінія переноситься далі на південь – на річкуРось. Але найзнаменнішою подією стає розгром Ярославом печенізької орди підКиєвом в 1036 році. Розбиті дружинами Ярослава, такі, що тіснять іншимикочівниками, печеніги відкочовували на Балкани і перестали бути загрозою дляКиївських земель.[34]

За час свогоправління, Ярослав зумів забезпечити зміцнення на Європейській політичній ареністатусу Русі як великої держави. Укладаючи нові союзи і розвиваючи міждержавнівідносини, Ярослав постійно балансував, не допускаючи посилення якої-небудькраїни, але при нагоді прагнучи підвищити авторитет Російської держави.

Отже, такимчином, вклад Ярослава Мудрого у зовнішню політику та розвиток дипломатіїКиївської держави неоцінимий. В області зовнішньої політики Ярослав, як і йогобатько, більше сподівався на дипломатію, чим на зброю. Він зумів забезпечитидля Київської Русі визнання і високий авторитет на міжнародній арені. Відомо,що положення тієї або іншої країни в епоху середньовіччя нерідка визначалосядинастичними зв’язками. Чим могутніше була держава і ніж більший авторитет мавйого глава, тим більше було що бажають серед іноземних правителів поріднитися зним. Королі майже всіх західних держав вважали зарахувати зв’язати себеродинними зв’язками з Ярославом Володимировичем.

Усі розглянутінами факти ще раз засвідчують високий міжнародний авторитет Київської Русі якпередової й могутньої держави, що утвердилася на очах Європи впродовж життядвох поколінь. Велич діянь Ярослава, який підніс Давньоруську державу до рівнятогочасного цивілізованого світу, дала можливість майбутнім поколіннямвідчувати себе невіддільною частиною загальноєвропейського історичного процесу.

 

Розділ 3. Ярослав Мудрий як розбудовник на ниві культури

Українськукультуру неможливо зрозуміти ігноруючи її зв’язки з античною, візантійською,російською, білоруською, польською, литовською, німецькою, єврейською,вірменською, та іншими.

КультураДавньоруської держави була не лише продовженням тенденційматеріально-виробничого та духовного розвитку попередніх часів, але й виявомякісних зрушень в житті східного слов’янства, пов’язаних із розкладом родовоголаду та визріванням нових феодальних відносин.

Феноменнадзвичайного злету культури Давньоруської держави вчені пояснюють тіснимизв’язками з Візантією, Хазарією, країнами Центральної і Західної Європи. Їхвплив на культурний поступ в Київський Русі був справді значним, але невирішальним. У давньоруській культурі немає галузі, розвиток якої не спирався бна багатовікові, іноді тисячолітні місцеві традиції, збагачені впливом сусідніхнародів.[35]

З ім’ям ЯрославаМудрого пов’язаний і небачений доти розквіт давньоруської культури й науковихзнань. Високий авторитет Київської Русі підтверджувався династичними бракамиукладеними з найвпливовішими домами Європи і не тільки. Скрізь, куди приходили дочкиЯрослава, вони несли із собою багатий посаг, міцні моральні засади та високийрівень культури. Історичні хроніки розповідають про шлюб Анни Ярославни зкоролем Франції Генріхом І. Ще за життя чоловіка вона стала співправительницеюФранції. Це підтверджують багато актів погоджувальними записами: «За згодоюдружини моєї …» або «… у присутності королеви Анни».[36]Після смерті Генріха І Анна була регентшею і досить успішно управлялакоролівством. Із собою вона привезла слов’янське Євангеліє, на якому присягаливсі наступні правителі під час коронування. На терени Франції Анна принесланайвищі досягнення культури України-Руси і гідно їх продовжила.

Князя ЯрославаВолодимировича можна з повним правом назвати фундатором книжності й вченості наРусі. Літописець Нестор з великою шаною та гордістю пише, що князь «до книжоквиявляв завзяття, часто читаючи їх і вночі, і вдень. І зібрав книгописців силу,що перекладали з грецької на слов’янську мову. І написали вони багато книжок…Цей же (Ярослав) засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаємо,вчення одержуючи книжне».[37]

Ярослав зібравнавколо себе освічених людей – Никона, Нестора літописця, митрополита Іларіоната ін. Було укладено перший літописний звід, розвивалися писемність таоригінальна література, сформувались елітні та інтелектуальні династії,наприклад Свенельд, його син Малк-Мстиша, внук Добриня, правнук Костянтин,посадник Новгорода, його син Остромир, для якого переписано відоме Євангеліє,син Остромира воєвода Вишата, син його Ян, діяч часів синів Ярослава – 7поколінь.

Зібрані Ярославомвисококультурні люди, за твердженням М. С. Грушевського, були першою академієюнаук України-Руси. Вони уклали «Руську правду», літописи, літературні зводи,які й сьогодні мають велику цінність.[38]

Як встановленонаукою, більшість книжок перекладених з грецької та інших іноземних мов булицерковними, богослужебними. Поряд з ними поширювались на Русі вчені трактати зісторії, філософії, права, природничих наук. Книжкові майстерні були створеніяк у Києві, так і в інших містах Русі: Новгороді Великому, Чернігові, Полоцьку.Не дивно тому, що саме за Ярослава й, певно, за його ініціативою в Києві в 1037– 1039 рр. було створено перший літописний звід. Вчені називають йогоНайдавнішим. Так розпочалася писана історія давньоруського народу.

Найдавніший звідліг у підвалини наступних літописів – київських і новгородських. Сліди тоголітопису відшукані академіком О. Шахматовим у Несторовій «Повісті временнихліт» та в Новгородському першому літописі старшого й молодшого ізводів. Надавньоруських землях тоді виникло багато шкіл, у яких дітей навчали грамоті.Дехто з істориків припускає, що в Києві, напевне, при монастирях існували йнавчальні заклади вищого типу, де студіювали історію, літературу, богослов’я,природничі науки.[39]

Високий злетдавньоруської культури й книжності в роки князювання Ярослава оспівуєтьсяНестором у таких словах: «Великою буває користь від навчання книжного. Це –річки, що напоюють всесвіт, це – джерела мудрості. Адже у книжках глибинаневимірна, ними ми втішаємось у журбі. Якщо сумлінно пошукати в книжках, тознайдеш велику користь для своєї душі». Можливо, саме ці слова, та й усязагалом розповідь літописців про любов Ярослава до вченості та мудрості, далипривід прийдешнім поколінням наректи його Мудрим.[40]

Проспівавшипанегірик книжкам і книжковій мудрості, Нестор далі вмістив слова, над якимидосі ламає голови не одне покоління вчених і любителів старовини: «Ярослав жецей, як ми сказали, любив книжки й, багато їх переписавши, поклав до церквисвятої Софії». Це книгозібрання не дійшло до наших днів. Понині не вщухаютьмарні спроби відшукати бібліотеку Ярослава Мудрого в баштах чи мурахСофійського собору. Одні дослідники вважають, що вона загинула під час навалиорд Батия на Київ у грудні 1240 р. Тоді сильно постраждав і Софійський собор.[41]Інші гадають, що Ярославові книжки були розділені між кількома церковними тамонастирськими бібліотеками. На її користь цієї думки існує кілька аргументів.Наприклад, арабський мандрівник Павло Алепський, що побував у Києві влітку 1654р., занотував: у чудовому зібранні книжок Печерського монастиря йому трапилисянаписані на пергаміні, яким налічувалося не менше 500 років. Швидше за все, цей були книжки з бібліотеки Ярослава, що після смерті князя перейшли немовби успадок заснованому ним Печерському монастиреві. Але Печерська бібліотеказагинула під час страшної пожежі Києва 1718 р., а з нею – одна з таємницьбібліотеки Ярослава.[42]

Ярославорганізував світську школу, де близько 300 дітей навчалися грамоти та іноземнихмов. При Святій Софії працювали переписувачі та перекладачі книжок.

За часів Ярославахристиянська церква набула на Русі ширшого поширення і придбала певну вагу всуспільстві. Цьому сприяв і сам великий князь, який, по відгуках сучасників,відрізнявся великою набожністю, знанням церковних вірувань.

Ярослав заклаввеликокняжий монастир святих Георгія і Ірини – на честь християнських святих,свого і своєї дружини. Монастирі стали з’являтися повсюдно і у великих містах,і в сільській місцевості, знаменуючи собою подальше поширення християнства ізміцнення ролі церкви в суспільстві.[43]

В середині 50-хроків ІХ ст. під Києвом виник знаменитий монастир Печерський. Серед ченців булобагато освічених людей, які навчали грамоти, малювання, мозаїчної справи,переписування книжок, співу. У той час на Русі вже існували нотний спів і нотне(крюкове) письмо.

У витоківстворення Печерського монастиря стояв Іларіон, священик великокняжої церкви вселі Берестів, сільської резиденції великих князів. Іларіон був глибоковіруючою людиною. Саме Іларіону належить ряд творів, написаних в 40 – 50-іроки. Перше місце серед них займає блискучий пам’ятник ідеології і культури ІХстоліття «Слово про закон і благодать». По суті в цьому творі Іларіон викладаєдержавно-ідеологічну концепцію Древньої Русі, концепцію яку вплинула насвітогляд інших російських авторів ІХ століття. Саме тоді, в 40-і роки ІХ століття,на Русі вперше виникла концепція про закономірний зв’язок Русі зі світовоюісторією, зі світовими державами. Вся обстановка ІХ століття вимагала створеннятаких державно-ідеологічних концепцій.[44]

Представляється,що в «Слові» Іларіона концепція про зв’язок Русі «світовими державами» ітрактування Русі як спадкоємиці Римської величі, Римської держави прозвучалаабсолютно злито. Крізь церковну фразеологію Іларіон проводить думку прорівність і тотожність дій Володимира I з римськими апостолами.

Таким чином,історію Русі, діяльність її володарів Іларіон розглядає на широкому, по істиніусесвітньому фоні. У основі політичних і релігійних імпульсів Русі знаходятьсяримські зразки. Ці ж ідеї і відбивалися в Древньому російському літописномузведенні, що увійшло складовою частиною в початковий російський літопис.Думається, що ця близькість російського літописання 30-50-х років ІХ століттядо круга Іларіона і визначила ту ідеологічну спрямованість, яку літопис зберігстосовно розуміння місця Русі на тодішньому світі і її співвідношення зісторією Риму і Візантії. Іларіон давав відповідь на ключові запити часу,запити російської державності, що розвивається.[45]

З ім’ям Іларіонзв’язаний і перший церковний Статут Ярослава, тобто система церковноїюрисдикції, віднесення до відомства церкви ряду справ, пов’язаних з родинним ішлюбним правом. Це були норми, які допомагали формуванню сім’ї, зміцненнюмоногамії на противагу язичеській безлічі, освітленню приватної власності,підвищенню авторитету центральної влади. Статут вводить заборону на умиканнянаречених, захищав честь дівчини, строго карав батьків за примус дітей довступу до браку. Новий церковний судебник захищав честь дівчини, давав їй ширшувиставу в суді. Церква виступала в Статуті захисником християнськоїморальності, закликала до гуманізму, стримувала жорстокості тих ранніх столітьросійської історії. У 1051 році на загальних зборах російських єпископівІларіон був вибраний митрополитом.[46]

Ярослав буввизначним будівничим. За його правління розпочалося кам’яне будівництво,зокрема Софії Київської. Київ істотно розширився, обнесений валами, що булискладними інженерними спорудами; при цьому було зведено чотири в’їзні брами:Лядську, Жидівську, Угорську та Золоту (пізніше Золоті ворота). Активнорозвивалося цивільне будівництво: зводилися дво і триповерхові будинки збалконами та галереями. На Подолі розміщувалися торговий центр, пристань і 8ринків. Про це розповідає німецький воїн Тітмар Марзебурзький, що був у Києві1018 року.[47]

Доба Ярослававідома також великим піднесенням мистецтва. Храм Софії був своєрідним музеєм,що стояв у ряду кращих пам’яток Європи XI ст. Впливи романського, вірменськогота візантійського мистецтв злилися в один потік, який дав ту неповторну єдністьі своєрідність, чим і нині пишається український народ. Зведення як храмів, такі світських споруд завдяки старанням Ярослава поширилося в усій Україні.

Особливим видоммистецтва Київської Русі була книжкова мініатюра. Це невід’ємна складовамистецтва рукописної книги: написання тексту, художнього оформлення,виготовлення оправи. Загалом, середньовічна рукописна книга була надзвичайнодорогою річчю. Створення її потребувало багато часу. Відповідно до неї йставилися, як до святині. Найдавнішою рукописною книгою Київської Русі є«Остромирове євангеліє», написане в 1056 – 1057 рр. у Києві дияконом Григоріємна замовлення новгородського посадника Остромира. В ній на окремих аркушахвміщено три мініатюри із зображенням євангелістів Іоанна, Марка, Луки.[48]

Отже, Київська Русь за часи правлінняЯрослава розвинула духовні традиції своїх попередників, мала тісні стосунки збагатьма сусідніми народами і досягла нечуваного розквіту.

Саме за сприяннямкнязя Ярослава культурний розвиток України-Русі піднявся на новий рівень.Сталися якісні зміни у світогляді русичів, розпочалося їхнє відродження вєвропейський культурний світ через опанування писемності, розвиток освіти йестетичних традицій візантійської культури, для якої були характерні урочистість,шляхетність, пишність, витонченість. Поряд з народним активно розвиваєтьсяпрофесійне мистецтво, релігійна і світська література, архітектура ймонументальний живопис, іконопис, хорова та інструментальна музика.

Висновки

Роки князювання Ярослава Мудрого (1019 – 1054) були часом, коли Київська Русьперебувала в зеніті могутності. Ярослав насамперед розширив межі своєї держави.Він підпорядкував своїй владі західний берег Чудського озера, де було заснованомісто Юр’єв, були відвойовані червенські міста, захоплені польськими феодалами.Війська Ярослава під Києвом остаточно розгромили печенігів, після чого вонибільше не загрожували руським землям. Дбав Ярослав і про зміцнення міжнародногоавторитету своєї держави. Всі європейські держави прагнули до налагодженнядружніх відносин з Київською Руссю.

За княжіння Ярослава активізувалася внутрішня розбудовадержави. З ім’ям цього князя пов’язано створення першого писаного зведеннязаконів Київської Русі – «Руської правди», що регламентувала внутрідержавніфеодальні відносини. За часів Ярослава на Русі остаточно утвердилосяхристиянство, будувалися фортеці, міста, собори і монастирі. Було розбудовано іприкрашено Київ. Зведено Золоті ворота, на честь перемоги над печенігамипобудовано Софійський собор, а в ньому створено першу на Русі бібліотеку ішколу, виник Києво-Печерський монастир.

Продовжуючи лінію Володимира, спрямовану на активнухристиянізацію Русі, Ярослав не тільки будує численні монастирі та храми, а йбез відома константинопольського патріарха 1051 р. призначає главою руськоїцеркви Іларіона, що мало на меті вивести вітчизняну церковну ієрархію з-підконтролю Візантії.

Завдяки зусилля князя Ярослава зміцнився авторитет Київськоїдержави у зовнішній політиці. Свідчення про це було те, що Ярослав поріднився збагатьма знаменитими володарями Європи. Польський король Казимир, як ужеговорилося, одружився з сестрою Ярослава, дочкою Володимира. Цей союз затвердивза Києвом червенські міста. Зате Ярослав приборкав заколотника проти Казимирана ймення Моїслав, який захопив Мазовію й хотів бути незалежним володарем.

Зарубіжні літописці згадують трьох дочок Ярослава —Єлизавету, Анну й Анастасію. Перша була дружиною норвезького принца Гаральда.Гаральд спочатку служив у війську Ярослава, а згодом — в імператорському вКонстантинополі. Успішно воював у Африці, на Сицилії. Після одруження зЄлизаветою став королем Норвегії.

При Ярославі значних успіхів досягла культура. Розгортаєтьсямонументальне будівництво у Києві, споруджується Києво-Печерський монастир.Західноєвропейські джерела називають Київ суперником Константинополя. Великийкнязь піклувався розвитком освіти, науки, мистецтва. Сам князь не тільки зібрав великубібліотеку, але й переклав з грецької цілий ряд книжок.

Сини Ярослава були високоосвіченими людьми. Всеволод, наприклад,знав п’ять мов. Освіченими були і дочки Ярослава, його сестра Предслава. УКиєві при Андріївському монастирі була школа для дівчат.

На Русі існували школи для знатних дітей і для підготовкисвящеників та дяків, які, головним чином, відкривалися при монастирях. Тутвикладали читання, письмо й церковні співи, для знатних дітей – філософію,риторику, граматику. Існувало також індивідуальне навчання.

Для поглиблення і поширення освіти при храмах, монастирях,княжих дворах створювалися бібліотеки. На базі монастирських бібліотекрозвинулися літописання, література.

Отже, визначальними рисами цього етапу історії Київської Русібули: завершення формування території держави, перенесення уваги князівськоївлади з проблеми завоювання земель на проблему їхнього освоєння та втриманняпід контролем; злам сепаратизму місцевої племінної верхівки та посиленняцентралізованої влади; заміна родоплемінного поділу давньоруського суспільстватериторіальним; активна реформаторська діяльність Ярослава Мудрого;запровадження та поширення державної консолідуючої ідеології – християнства;поява писаного кодифікованого права; ширше використання дипломатичних методіввирішення міжнародних проблем; зростання цивілізованості держави, розквітдавньоруської культури.

Завдяки своїй мудрій і далекоглядній діяльності в усіх сферахдержавного життя Ярослав увійшов в історію з ім’ям «Мудрий», а невідомий автор,що зробив запис про смерть цього видатного діяча на стіні Софії Київської,назвав його «царем».

Список використаних джерел талітератури

І. Опубліковані джерела:

1. Лаврентіївськийі Іпатівський літопис // Хрестоматія з історії Української РСР. – Т.1. – К.,1959. – 747 с.

2. Літописруський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця, відп. ред. О. В. Мишанич. – К.:Дніпро, 1989. – 591 с

3. «Великаяхроника» о Польще, Руси и их соседях ХІ-ХІІІ в. – М.: Изд. МГУ, 1987. – 259 с.

4. Повестьвременных лет. Подготовка текста, перевод, статьи и комментарии Д. С. Лихачева.– М.: Наука, 2007. – 670 с.

ІІ. Монографії, посібники, статті:

5. БагалійД.І. Нарис і історія України / Дмитро Іванович Багалій. – К.: Час, 1994. – 288с.

6. БоканьВ.А., Польовий Л.П. Історія культури України: Навч. посібник / В. А. Бокань, Л.П. Польовий. – К.: МАУП, 2001. – 256 с.

7. Глухов А.Г.Мудрые книжники Древней Руси: От Ярослава Мудрого до Ивана Федорова / АлексейГлухов. – М.: Экслибрис-пресс, 1997. – 255 с.

8. ГрековБ.Д. Киевская Русь / Борис Дмитриевич Греков. – М.: Госполтиздат, 1983. – 538с.

9. ГрушевськийМ. С. Історія України Руси. У 10 том, 12 книгах / Михайло СергійовичГрушевський. – Т.2. – К.: Наукова думка, 1992. – 588 с.

10.  Грушевський М.С. Ярослав;Ярославичі / Михайло Сергійович Грушевський. // Грушевський М.С. Ілюстрованаісторія України / АН України. Ін-т історії України; Вступ. ст. В.А.Смолія,П.С.Соханя. – К., 1992.– С. 98-107.

11.  Дорошенко Д. Нарис історіїУкраїни. У 2 томах / Дмитро Іванович Дорошенко. – Т.І. – К.: Глобус, 1991. –238 с.

12.  Залізняк Л. Нарисистародавньої історії України / Леонід Львович Залізняк. – К.: Абрис, 1994. –255 с.

13.  Зимин А.А. Правда Русская /Александр Александрович Зимин. – М.: Наука, 1999. – 360 с.

14.  Іванцов І.О. Стародавній Київ/ Іван Овсійович Іванцов. – К.: Фенікс, 2003. – 367 с.

15.  Історія України: новебачення: У 2 т. / За ред. В.А. Смолія. – Т.1. – К.: Україна, 1995. – 350 с.

16.  Котляр М. Ф. Історія Українив особах: Давньоруська держава / Микола Федорович Котляр. – К.: Україна, 1996.– 240 с.

17.  Котляр М. Ф. ТрiумвiратЯрославичiв (1054-1073) / Микола Федорович Котляр // Україна: культурнаспадщина, нацiональна свiдомiсть, державність, 1998. – № 5. – С. 337-343.

18.  Крип’якевич І. Князь ЯрославМудрий // Крип’якевич Т, Дольницький, М. Історія України. – 2-ге вид., перероб.і доповн. Є.Гринівим. – Л., 1991. – С. 57-63.

19.  Нариси стародавньої історіїУРСР. – К.: Вид-во АН УРСР, 1957. – 632 с.

20.  Нікітенко Н.М. Свята СофіяКиївська: історія в мистецтві / Надія Миколаївна Нікітенко. – К.:Академперіодика, 2003. – 332 с.

21.  Овсій І.О. Зовнішня політикаУкраїни від давніх часів до 1944 р. / Іван Олексійович Овсій. – К.: Либідь,1999. – 240 с.

22.  Панас К. Ярослав Мудрий //Панас К. Історія Української Церкви / Костянтин Панас. – Львів., 1992. – С.19–21.

23.  Пашуто В.Т. Внешная политикаДревней Руси / Владимир Терентьевич Пашуто. – М.: Наука, 1988. – 472 с.

24.  Рыбаков Б.А. Киевская Русь и русскиекняжества / Борис Александрович Рыбаков. – М.: Наука, 1982.– 589 с.

25.  Рибалко І.К. Київська Русь уX – на початку XII ст. / Іван Климентійович Рибалко // Історія України. – Ч.1. – Харків: Основа, 1997. –480 с.

26.  Сахаров А.Н. Дипломатия Древней Руси.IX – первая половина X в. / Андрей Николаевич Сахаров. – М.: Мысль, 1980. – 358 с.

27.  Толочко О.П., Толочко П.П.Київська Русь / О.П. Толочко, П.П. Толочко. – К.: Альтернатива, 1999. – 350 с.

28.  Толочко П.П. Ярослав Мудрий /Петро Петрович Толочко. – К.: Альтернатива, 2002. – 270 с.

29.  Шекера І.М. Міжнароднізв’язки Київської Русі з історії зовнішньої політики Русі в період утворення ізміцнення Древньоруську державу VII-X ст. / І. М. Шекера. – К.: Академія наук,1963. – 199 с.

30.  Шекера І.М. Київська Русь ХІс. у міжнародних відносинах / І. М. Шекера. – К.: Наукова думка, 1967. – 200с.

31.  Яковенко, Н. М. Нарис історіїУкраїни з найдавніших часів до кінця XVIII століття / Наталія Яковенко. – К.:Ґенеза, 1997. – 380 с.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.